¬ас≥ль Ўаранг≥нович. "ј хто там
≥де?" (1976)
нижки, обговорюван≥ в ц≥й
статт≥:
”ладз≥мер јрло¢. ЂЌезалежнасьць Ц
гэта...ї. ” виданн≥: ”ладз≥мер јрло¢. ћой радавод да
п¤тага калена. Ц ћенск: ¬÷ Ѕацька¢шчына, 1993.
—¤ргей
ƒубавец. ѕрактыкаваньн≥. Ц ћенск: ћастацка¤ л≥таратура,
1992.
јл¤ксандар Ћукашук. ‘≥л≥стов≥ч. ¬¤ртаньне
нацы¤нал≥ста. Ц ћенск: Ќаша Ќ≥ва, 1997.
—¤ргей
ƒубавец. ƒзЄньн≥к прыватнага чалавека. Ц ћенск: Ѕ√ј ÷,
1998.
—ергей ƒубавец. –усска¤ книга. Ц ћенск: Ѕ√ј ÷,
1998.
—¤ргей ®рш. ”севалад –одзька. ѕравадыр
беларуск≥х нацы¤нал≥ста¢. Ц ћенск: √олас раю, 2001.
Ѕеларуск≥ нацы¤нал≥зм. ƒаведн≥к. Ц ћенск: √олас раю,
2001.
Ћеан≥д Ћыч. Ђћ≥жнацы¤нальны¤ дачыненн≥ ва ¢мовах
нацысцкай акупацы≥ї. —падчына, 2002, є1.
Ryszard
Radzik. Między zbiorowością etniczną a wspólnotą narodową.
Białorusini na tle przemian narodowych w Europie
еrodkowo-Wschodniej XIX stulecia. Ц Lublin: Wydawnictwo
Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2000.
«а недавнього совЇтського минулого
словами Ђнац≥¤ї, Ђнац≥ональнийї, Ђнац≥онал≥змї у Ѕ≥лорус≥
намагалис¤ не зловживати, щоб не накликати нездоровоњ
ц≥кавости контрольних орган≥в та ≥деолог≥чних служб
крањни, де Ђнац≥ональне питанн¤ї оф≥ц≥йно вважалос¤
розвТ¤заним. риза комун≥стичноњ ≥деолог≥њ та здобутт¤
незалежности створили ¤к≥сно нову ситуац≥ю. “ема
нац≥онал≥зму Ц чи то в його Ђпол≥ткоректн≥йї ≥постас≥
Ђнац≥ональноњ самосв≥домостиї, Ђнац≥ональноњ ≥дењї,
Ђнац≥онального св≥тогл¤дуї, чи то в науковопод≥бному
трактуванн≥ ¤к Ђпошуку нац≥ональноњ ≥дентичностиї Ц
прос¤кла св≥дом≥сть не лише нац≥онал≥стично налаштованих
б≥лоруських ел≥т (переважно письменник≥в ≥
науковц≥в-гуман≥тарник≥в молодшого та середнього
покол≥нн¤), а й найвищих ур¤довц≥в. ≤нод≥ здаЇтьс¤, що
сьогодн≥ найперша й найголовн≥ша турбота вс≥х б≥лоруських
автор≥в Ц це бутт¤ нац≥њ. ЂЌац≥ональна темаї в
р≥зноман≥тних њњ аспектах стаЇ мало не обовТ¤зковою в
численних дискус≥¤х ≥ конференц≥¤х, њй присв¤чують статт≥
й монограф≥њ, њњ винос¤ть у назви книжок.
1
” роки перебудови одним ≥з найпопул¤рн≥ших твор≥в
на тему нац≥онального був есей ”ладз≥мера јрлова
ЂЌезалежн≥сть Ц це...ї. “екстом, написаним у лютому 1990
року Ц саме в часи активного пошуку самобутнього
Ђнац≥онального шл¤хуї не лише в Ѕ≥лорус≥, а й у сус≥д≥в по
цей ≥ по той б≥к кордону ———–, Ц одразу зац≥кавилис¤ в
сум≥жних крањнах, негайно переклали прибалт≥йськими
мовами, рос≥йською, ≥ щонайменше дв≥ч≥ видали
польською.
јвторов≥ йдетьс¤ про незалежн≥сть
своЇњ батьк≥вщини, ¤ка дл¤ нього, громад¤нина тогочасноњ
тотал≥тарноњ ≥мпер≥њ, асоц≥юЇтьс¤ не ст≥льки з
Ђнац≥ональним виборомї, ск≥льки з европењзац≥Їю та
демократизац≥Їю крањни. ћайбутн¤ Ѕ≥лорусь не бачитьс¤ йому
державою, в ¤к≥й аіресивно дом≥нуватиме культура головноњ
нац≥њ, ≥ тому в≥н серйозно говорить, що в незалежн≥й
Ѕ≥лорус≥ б≥лоруських д≥тей навчатимуть б≥лоруською,
польських Ц польською, Їврейських Ц Їврейською, Ц Ђ...≥
дл¤ цього твоњм татов≥ й мам≥ не потр≥бно буде ц≥ле л≥то
збирати по квартирах батьк≥вськ≥ за¤виї.
ѕол≥тичний вим≥р незалежности Ц це Ђколи з
телепередач ≥ газет раптом зникають листи
невтомно-таЇмничих ветеран≥в ≥ страх≥тлив≥ пов≥домленн¤
про нац≥онал≥ст≥в та екстрем≥ст≥вї, коли тв≥й президент не
повчаЇ сп≥вв≥тчизник≥в: Ђ’то как хац≥т, той так ≥
гаварытї. ≤, зрозум≥ло, незалежн≥сть ц¤ Ї передовс≥м
незалежн≥стю в≥д –ос≥њ з њњ побутовою невлаштован≥стю
(Ђщоб купити малому молока, треба займати чергу о пТ¤т≥й
ранкуї) ≥ безмежними ≥мперськими амб≥ц≥¤ми (Ђ...коли н≥хто
не л¤каЇ тебе, що тв≥й народ не зможе вижити без великого
старшого братаї). “обто в у¤вленн≥ јрлова незалежн≥сть Ц
це комун≥стичне Ђсв≥тле завтраї навпаки, де в чудовний,
поки що незнаний спос≥б буде виправлено засаднич≥ вади
масового совЇтсько-б≥лоруського сусп≥льства ≥ Ѕ≥лорусь ≥з
п≥вн≥чно-зах≥дноњ околиц≥ ≥мпер≥њ перетворитьс¤ на
орган≥чну частину ≈вропи.
јрлов вибудовуЇ свою нац≥онал≥стичну утоп≥ю,
неусв≥домлено беручи за њњ прообраз сучасну йому
марксистсько-лЇн≥нську комун≥стичну телеолог≥ю з њњ
в≥ддаленим у невизначене майбутнЇ сусп≥льством загального
добробуту, в ¤кому буде розвТ¤зано пол≥тичн≥, соц≥¤льн≥,
нац≥ональн≥ та ≥нш≥ суперечност≥. “реба лише беззастережно
в≥рити в ≥сторично зумовлений прих≥д цього майбутнього. ”
власну утоп≥ю в≥рить ≥ сам автор, за¤вл¤ючи наприк≥нц≥
свого есею, написаного у форм≥ педагог≥чноњ бес≥ди: Ђя
в≥рю, що колись так буде. Ѕо ≥накше просто не варто
житиї.
„ерез утоп≥йн≥сть б≥льшости арловських
Ђзамальовок ≥з майбутньогої њх сьогодн≥ можна сприймати
х≥ба що з ≥рон≥Їю. «добутт¤ незалежности не дало Ѕ≥лорус≥
перепустки в с≥мТю европейських нац≥й, та й сама ц¤
незалежн≥сть вийшла ¤кась малокровна, неевропейська, може,
радше африканська (бо саме в јфриц≥ унезалежненн¤ в≥д
метропол≥њ супроводжувалос¤ Ц за поодинокими вин¤тками Ц
р≥зким пог≥ршенн¤м р≥вн¤ житт¤). ѕерес≥чний б≥лорус, ¤к ≥
ран≥ше, не маЇ змоги зТњздити на вих≥дн≥ до ¬≥дн¤, щоби
випити кави Ђнавпроти палацу Ўонбрунї; так само всюдисущ≥
спецслужби так само можуть будь-¤коњ мит≥ викликати його
дл¤ проф≥лактичноњ бес≥ди, рад≥о й телебаченн¤ так само
опанован≥ од≥озними пропаіандистськими передачками, ≥
н≥хто не застрахований в≥д порц≥њ сльозог≥нного газу на
ƒз¤ди чи в≥д того, що на твоњй голов≥ випробують Ђнову
модель іумового кийкаї. «дичав≥л≥ пол≥тичн≥ ел≥ти,
позбувшись колишн≥х, хай нав≥ть ефемерних,
морально-етичних обмежень, задл¤ ос¤гненн¤ своњх ц≥лей не
гребують найбрудн≥шими засобами. ¬ б≥лоруськ≥й пол≥тиц≥
узвичањлис¤ публ≥чне хамство й нетерпим≥сть до
≥накомисленн¤, закул≥сн≥ ≥нтриіи, незаконн≥ методи
усуненн¤ пол≥тичних супротивник≥в. ≤ найфатальн≥ше те, що
чимала частина б≥лорус≥в сприймаЇ Ђдонезалежн≥ї часи ¤к
своЇр≥дний Ђзолотий в≥кї.
„асом здаЇтьс¤, що письменник јрлов просто
помиливс¤ з крањною призначенн¤ незалежности: поставити на
м≥сце Ѕ≥лорус≥ ѕольщу чи ≈стон≥ю, й усе одразу стане на
своњ м≥сц¤. јле така хиба Ц св≥дченн¤ того, що б≥лоруськ≥
≥нтел≥іенти не розум≥ли сучасних соц≥¤льно-пол≥тичних
процес≥в ≥ простодушно в≥рили: криза комун≥стичноњ
≥деолог≥њ механ≥чно приведе не т≥льки до децентрал≥зац≥њ
та розвалу —овЇтського —оюзу, а й до европењзац≥њ њхньоњ
батьк≥вщини.
ѕерш≥ роки незалежности поставили б≥лоруську
≥нтел≥іенц≥ю на межу ф≥зичного виживанн¤. ћатер≥¤льн≥
злигодн≥ супроводжувалис¤ непередбачуваними зиізаіами
культурноњ пол≥тики: держава охоче ф≥нансувала т≥льки т≥
культурн≥ акц≥њ, в≥д ¤ких спод≥валас¤ негайного
пропаіандистського ефекту. олишн≥ трибуни ЅЌ‘ ≥ оракули
“овариства б≥лоруськоњ мови масово п≥шли на пенс≥ю,
вињхали на ем≥ірац≥ю або зм≥нили фах.
„ому так?
ћожливо, тому, що мр≥¤ли про ≥деальну незалежн≥сть ≥з
г≥пертрофовано б≥лоруською державою, ¤ка, зг≥дно з
ухваленим Ђ«аконом про осв≥туї, переведе навчанн¤ в школах
та ун≥верситетах на б≥лоруську мову, створивши в≥дтак нов≥
ваканс≥њ дл¤ њњ нос≥њв, зб≥льшить виданн¤ б≥лоруськомовних
книжок, а отже, гонорари труд≥вникам б≥лоруського слова,
враз забезпечить ≥нформац≥йний суверен≥тет крањни Ц
коротко кажучи, про незалежн≥сть, ¤ка створить можливост≥
карТЇрного зростанн¤. “имчасом реальна незалежн≥сть ≥
кап≥тал≥зац≥¤ б≥лоруськоњ економ≥ки принесли дух
конкуренц≥њ ≥ в культурне житт¤, почали диктувати нову
життЇву етику. “епер, щоб дос¤гнути усп≥ху, вже замало
бути щирим б≥лоруським патр≥отом або незапл¤мованим
демократичним опозиц≥онером.
2
—¤ргей ƒубавЇц, багатор≥чний редактор газети
ЂЌаша н≥ваї, на меж≥ 80-х Ц 90-х рок≥в XX стол≥тт¤ здобув
визнанн¤ ¤к ≥деолог б≥лоруського нац≥онал≥зму (сам в≥н
каже Ц Ђб≥лоруського шл¤хуї). ¬ажливий ≥ повчальний зр≥з
рефлекс≥й цього автора на теми нац≥њ та нац≥онал≥зму Ђна
самому пороз≥ї незалежности Ц виданий 1992 року зб≥рник
Ђ¬правиї. ¬ласне рефлекс≥йний його блок Ц розд≥л Ђ≈сењї (Ї
ще два ≥нш≥: Ђѕрозаї та Ђ ритикаї) Ц в≥дкриваЇ статт¤
Ђћоваї, щедро пересипана стандартними сентенц≥¤ми на
кшталт Ђ—во¤ мова Ц це ≥нтимна справа нац≥њ, дорог« та
необх≥дна т≥льки њй. Ѕез ≥нтимного (потаЇмного) ≥ людина,
≥ нац≥¤ Ц назви, оболонки, напхан≥ не знати чим, т≥льки не
собоюї, або Ђ—тол≥тт¤ми в≥дбирали в нас мову. “о
ц≥лковито, а то по реченню, по слову, по звукуї. Ќа цю
тему ƒубавЇц розм≥рковуЇ довго й охоче. як пропаіандист
мовного нац≥онал≥зму, в≥н завз¤то критикуЇ культурну
пол≥тику Ѕ–—–. ѕерепадаЇ, зокрема, —п≥лц≥ письменник≥в
Ѕ≥лорус≥ (Ђстал≥нське д≥тище стал≥нського гартуї) та
Ђл≥тературним адм≥раламї, на кшталт ≤вана Ќауменка, ¤к≥
вс≥л¤ко душать своњх молодших колеі. (” 1980-х роках
б≥лоруськ≥ нац≥онал≥сти моб≥л≥зувалис¤ переважно з
л≥тературного середовища, тому в ƒубавца дистанц≥¤ м≥ж
тогочасними нац≥ональним ≥ л≥тературним рухами часом
зникаЇ зовс≥м.) «авершуютьс¤ Ђ¬правиї нав≥¤ним
проголошеною незалежн≥стю текстом-ман≥фестом ЂЌова
культурна ситуац≥¤. “ези нових книжокї. ” статт≥ багато
сказано про необх≥дн≥сть побудови Ђб≥лоруськоњ Ѕ≥лорус≥ї
на прагматичн≥й основ≥ ≥ водночас висловлено сумн≥в, що
б≥лоруська держава може стати руш≥Їм б≥лорусизац≥њ
сусп≥льства: ЂЅ≥лоруська культура не стане сусп≥льним
¤вищем т≥льки в≥д того, що вс≥ школи й державн≥ ≥нституц≥њ
стануть б≥лоруськомовнимиї. ¬≥д чого ж тод≥ Ѕ≥лорусь
зробитьс¤ б≥лоруською? ¬≥д писань тутешн≥х культуролог≥в ≥
в≥д ман≥фестац≥й пол≥тично активноњ частини сусп≥льства?
ўо це Ц в≥дгом≥н специф≥чно рос≥йського р≥зновиду
н≥г≥л≥зму чи своЇр≥дна ≥нтелектуальна поза? ћожливо, в
1992 роц≥ це твердженн¤ сприймалос¤ ¤кось
≥накше.
Ѕ≥лоруське сьогоденн¤ схил¤Ї ƒубавца до холодного
та невт≥шного д≥¤гнозу: ЂЅ≥лоруська культура не розробл¤Ї
життЇвих проЇкт≥в ≥ ситуац≥й, вона вже не створюЇ
самобутн≥х б≥лоруських краЇвид≥в. “е, чого не робить
б≥лоруська культура, Ї нормою культури, через ¤ку
самостверджуютьс¤ нац≥ональний св≥тогл¤д ≥ моваї.
ѕол≥тичн≥ под≥њ середини 90-х ц≥лком очевидно його
п≥дтверджують. јле, попри витончен≥сть мови та стилю,
сповнен≥ ≥нтриіи та влучних припущень рефлекс≥њ
ƒубавца-письменника показують безпорадн≥сть його ¤к
≥деолога. «деб≥льшого в≥н нездатний до узагальнень та
ун≥версальних висновк≥в, поза¤к ірунтуЇ своњ розмисли про
шл¤х нац≥њ вин¤тково на особистому досв≥д≥. ” розробл¤нн≥
≥нтелектуального апарату б≥лоруськоњ нац≥ональноњ
≥деолог≥њ ≥ загалом у розум≥нн≥ нац≥онального проЇкту
ƒубавЇц своњм безкомпром≥сним утвердженн¤м багатства
б≥лоруськоњ мови не п≥шов дал≥ за ‘ранц≥шка Ѕагушев≥ча .
ѕричини цього лежать у гуман≥тарн≥й сфер≥. Ќапередодн≥
розпаду ———– у крањн≥ т≥льки-т≥льки почали зТ¤вл¤тис¤
переклади сучасних зах≥дних мислител≥в ≥ формуватис¤ мода
Ц спершу поверхова та несерйозна Ц на зах≥дних
≥нтелектуал≥в. ƒубавЇц, беручи соб≥ за духовн≥ джерела
розрекламований м≥нсько-московськими видавц¤ми й
академ≥чними ≥нтерпретаторами французький екзистенц≥¤л≥зм
середини двадц¤того стол≥тт¤ (—артр, амю) та н≥мецьку
ф≥лософ≥ю к≥нц¤ девТ¤тнадц¤того (Ќ≥цше) , залишаЇ поза
увагою Ѕенедикта јндерсона, ћирослава √роха, ≈рнеста
ельнера, ≈нтон≥ ƒ. —м≥та, ≈рика ƒж. √обсбаума Ц ≥ в
к≥нцевому п≥дсумку така ≥нтелектуальна непереб≥рлив≥сть
(про св≥дому спробу поЇднати французький екзистенц≥¤л≥зм з
б≥лоруським нац≥онал≥змом говорити не випадаЇ) зумовлюЇ
його слабк≥сть ¤к нац≥онального ≥деолога.
3
јл¤ксандар Ћукашук, на в≥дм≥ну в≥д ”ладз≥мера
јрлова або —¤рге¤ ƒубавца, не робить ставки на
Ђнац≥онал≥стичний утоп≥змї або Ђмовний нац≥онал≥змї: його
≥нтелектуальну стратег≥ю можна окреслити ¤к Ђтворенн¤
нац≥онального геро¤ї.
ожний нац≥онал≥зм створюЇ св≥й пантеон героњв.
…ого складають насамперед Ђв≥чно жив≥ї ≥сторичн≥
персонаж≥, що њх нац≥ональна ≥стор≥ограф≥¤ осмислюЇ ¤к
в≥сник≥в нац≥ональноњ державности чи захисник≥в
нац≥ональних ≥нтерес≥в, незважаючи на њхн≥й
екстеритор≥¤льний та наднац≥ональний статус, ¤к-от у
випадку з≥ —тефаном Ѕатор≥Їм, яіайлом або нав≥ть “адеушем
остюшком, котрий дос≥ залишаЇтьс¤ своњм дл¤ б≥лорус≥в,
украњнц≥в, пол¤к≥в та литовц≥в. ѕроблема, однак, у тому,
що вс≥ ц≥ ≥сторичн≥ д≥¤ч≥ н≥коли не мали суто б≥лоруськоњ,
польськоњ або литовськоњ нац≥ональноњ св≥домости (про це
¤вище модерних час≥в у строгому розум≥нн≥ можна говорити
лише починаючи в≥д XIX стол≥тт¤), тому нац≥ональний
≥деолог потребуЇ в нац≥ональному пантеон≥ й сучасн≥ших
нац≥онал≥ст≥в Ц тих, що ≥ важливе значенн¤ нац≥ональноњ
мови розум≥ли, ≥ справжн≥ меж≥ своЇњ крањни правильно
у¤вл¤ли, ≥ чужинц¤м оп≥р чинили.
ѕантеон
б≥лоруських нац≥ональних героњв родом ≥з XIXЦXX стол≥ть
складаЇтьс¤ майже з самих письменник≥в ≥ видавц≥в. √ортаЇш
стор≥нки повоЇнних ем≥ірац≥йних часопис≥в (серед них ≥
Ђћоладзьї, ¤ку видавав янка ‘≥л≥стов≥ч), сповнен≥
пр¤мол≥н≥йних звеличувань ћацЇ¤ Ѕурачка, ћакс≥ма
Ѕагданов≥ча, ≤вана Ћуцкев≥ча, янки упали, ≥ дивуЇшс¤,
¤кий м≥зерний культурний кап≥тал назбирала нац≥¤. ульт
в≥йськових героњв, ¤к, наприклад, у пол¤к≥в з њхн≥м ёзефом
ѕ≥лсудським чи ≈двардом –идз-—м≥глим, у нас не розвинувс¤
зовс≥м ( астусь ал≥новський не рахуЇтьс¤, бо його
нац≥ональна св≥дом≥сть не була Ђб≥лоруськаї Ц це п≥зн≥ша
модерн≥зац≥¤).
јл¤ксандар Ћукашук робить спробу заповнити цю
прогалину в нац≥ональному пантеон≥ героњв, своњм твором
(за авторським означенн¤м це рад≥опТЇса) Ђ‘≥л≥стов≥ч.
ѕоверненн¤ нац≥онал≥стаї повертаючи з небутт¤ постать
б≥лоруського во¤ка янки ‘≥л≥стов≥ча. ÷ього уродженц¤
¬≥лейщини восени 1943 року змоб≥л≥зували до батальйону
в≥йськ —ƒ, дислокованого спершу у ¬≥лейц≥, а згодом у
ћ≥нську, де йому зокрема доручалос¤ конвоювати Їврењв ≥з
іетто до табору смерти. оли територ≥ю Ѕ≥лорус≥ зайн¤ла
червона арм≥¤, ‘≥л≥стов≥ч опинивс¤ у склад≥ 30 див≥з≥њ ——,
¤ку перекинули через ѕольщу до ≤тал≥њ, дал≥ в „ех≥ю. ѕ≥сл¤
в≥йни в≥н без особливого усп≥ху навчавс¤ у паризьк≥й
—орбон≥ та Ћувенському католицькому ун≥верситет≥
(Ѕельг≥¤), ≥ сп≥впрацював з американською розв≥дкою, ¤ка 9
вересн¤ 1951 року закинула його на територ≥ю Ѕ≥лорус≥, де
в≥н за р≥к ≥з групою однодумц≥в устиг видати в≥дозву Ђ∆иве
Ѕ≥лорусьї; дал≥ Ц арешт, п≥в року сл≥дства й розстр≥л. ќце
й ус¤ героњчна ≥стор≥¤.
ћотив самопожертви
б≥лоруського повстанц¤-нац≥онал≥ста, майже христи¤нський,
хоча в≥н ≥ поклав житт¤ за батьк≥вщину, а не за ÷арство
небесне, проходить через увесь текст ≥ не¤вно виступаЇ
головною п≥дставою зарахувати ‘≥л≥стов≥ча до корпусу
нац≥ональних героњв. ѓх гостро бракуЇ, тож можна заплющити
оч≥ на те, що во¤к цей н≥¤ких в≥йськових подвиг≥в не
зд≥йснив: героњзм ‘≥л≥стов≥ча, маючи суто духовну природу,
пол¤гаЇ в тому, що той Ђне скоривс¤ї, Ђне занепав духомї ≥
Ђвисоко тримав ст¤г б≥лоруськостиї. јле не можна заплющити
очей на те, що кандидат у нац≥ональн≥ героњ Ц колаборант,
запл¤мований участю у фашистських парам≥л≥тарних
формованн¤х ≥ нав≥ть, можливо, причетний до винищенн¤
Їврењв (у пТЇс≥ ‘≥л≥стов≥ч в≥дкидаЇ звинуваченн¤ у
в≥йськових злочинах, стверджуючи, що в його батальйон≥
служив ≥нший ≤ван ‘≥л≥стов≥ч Ц старший). як побачимо дал≥,
доморосл≥ теоретики нац≥онал≥зму енерг≥йно продовжать
л≥н≥ю героњзац≥њ б≥лоруського колаборанта-в≥йськовика
час≥в ƒругоњ св≥товоњ в≥йни.
4
Ђ–ос≥йська книгаї —¤рге¤ ƒубавца зТ¤вилас¤
невдовз≥ по тому, ¤к президентом Ѕ≥лорус≥ було обрано
совЇтського попул≥ста јл¤ксандра Ћукашенка ≥ пол≥тичний
курс крањни р≥зко зм≥нивс¤. Ќа четвертий р≥к
лукашенк≥вщини нац≥онально-демократичн≥ сили крањни
¤вл¤ють собою сумне видовище: њх розгромлено й викинуто за
борт пол≥тичного житт¤. √≥ркота поразки, посилювана
варварською зам≥ною нац≥ональноњ символ≥ки та завз¤тою
деб≥лорусизац≥Їю осв≥тньоњ системи й ≥нформац≥йного
простору, переростаЇ у здеморал≥зован≥сть ≥ ц≥лковитий
песим≥зм щодо усп≥шности будь-¤коњ акц≥њ
нац≥онально-демократичних сил.
’ронолог≥чно Ђ–ос≥йськ≥й книз≥ї (в н≥й з≥брано
тексти, друкован≥ в рос≥йськомовних виданн¤х Ѕ≥лорус≥ та
–ос≥њ в середин≥ 90-х) передувала зб≥рка опов≥дань,
вражень та есењв Ђўоденник приватноњ людиниї, писаних м≥ж
1989 ≥ 1998 роками, а отже, безпосередньо п≥сл¤ Ђ¬правї,
≥з ¤кими Ђўоденник...ї повТ¤заний темами, стилем, способом
мисленн¤. “ут т≥ ж таки французьк≥ екзистенц≥¤л≥сти й
роман≥сти (Ђворог смертноњ кари јльбер амюї, Ђя схожий на
ћарсел¤ ѕруста, ¤кий по дороз≥ до —вану шукаЇ втрачений
часї), розмисли про мову (Ђмова, ¤коњ немаЇ, але...ї),
б≥лоруський шл¤х (Ђпарадокс, властивий ≥ сучасному
паспортному б≥лорусов≥, Ц дв≥ крайност≥ сход¤тьс¤ в ньому:
нац≥ональна ≥ндиферентн≥сть ≥ потреба нац≥ональноњ
≥дентиф≥кац≥њї [от т≥льки х≥ба така потреба Ц це
крайн≥сть? Ц ¬.Ѕ.]) тощо.
“обто смисловим нервом Ђўоденника...ї, ¤к ≥
Ђ¬правї, Ї нац≥ональне питанн¤. ќсмислюючи його, ƒубавЇц
використовуЇ ¤к≥сно ≥нший досв≥д: до 1991-го м≥ркуванн¤
про незалежн≥сть можна було сперти т≥льки на власну
≥нтуњц≥ю, особист≥ ≥деали та абстрактн≥ св≥тов≥
законом≥рност≥, тепер омр≥¤на незалежн≥сть обросла
конкретними фактами й под≥¤ми. –еальна пол≥тична ≥стор≥¤
незалежноњ Ѕ≥лорус≥ даЇ ƒубавцев≥ п≥дстави стверджувати а)
слабк≥сть нац≥онального руху (Ђзанепад б≥лоруськоњ ≥дењ
триваЇ, ≥ в тих формах, у ¤ких ц¤ ≥де¤ ≥снувала й ≥снуЇ,
його не подолатиї), б) нерозроблен≥сть ≥деолог≥њ
б≥лоруського нац≥онал≥зму (Ђвсе б≥лоруське Ц це творч≥сть.
Ѕагатор≥чн≥ ваганн¤ ≥ приблизний сенс процес≥в в≥дродженн¤
склалис¤ в одну причину поразки на переможному шл¤хуї), в)
продажн≥сть ≥ безпл≥дн≥сть демократичноњ опозиц≥њ (ЂЅог
дав Ѕ≥лорус≥ не т≥льки найг≥рше у св≥т≥ начальство, а й
найн≥кчемн≥ших патр≥от≥в, найбо¤гузлив≥ших пол≥тик≥в,
найбезв≥льн≥ших борц≥вї, г) в≥дсутн≥сть альтернативноњ
державноњ культурноњ пол≥тики (Ђтак ≥ не узгоджений
д≥¤чами в≥дродженн¤ правопис р≥дноњ мови, не створено
державноњ ≥деолог≥њ б≥лоруського ладуї). Ќаступна
≥нвектива непом≥тно обертаЇтьс¤ проти стратег≥њ створенн¤
нац≥онального геро¤, ¤ку ми приписали були јл¤ксандров≥
Ћукашуку: Ђўе рок≥в 10 тому фотокоп≥њ твор≥в Ћуцкев≥ча,
—танкев≥ча, ¬аронки <...> приносили рад≥сть
здобутк≥в. јле сьогодн≥ сама ≥де¤ поверненн¤ Ц це
профанац≥¤ї.
—¤ргей ƒубавЇц в≥д 1991 року пост≥йно живе у
¬≥льнюс≥, тому образ проевропейськоњ Ћитви Ц такоњ соб≥
в≥дм≥нниц≥ в школ≥ постсовЇтських народ≥в, ¤ка мр≥Ї
вступити до Ђун≥верситетуї обТЇднаноњ ≈вропи Ц повс¤кчас
постаЇ на обр≥¤х його твор≥в ¤к позитивний приклад дл¤
пророс≥йськоњ Ѕ≥лорус≥. ј в лукашенк≥вському проЇкт≥
незалежности в≥н убачаЇ щонайменше акт нац≥онального
приниженн¤, а може нав≥ть, нац≥ональноњ катастрофи, Ц та й
¤к може реаіувати нац≥онал≥стичний ≥деолог на крах ус≥х
попередн≥х нац≥онал≥стичних утоп≥й, на низькопоклонство
перед ненависною –ос≥Їю та крижану байдуж≥сть до «аходу?
Ќа жаль, автор Ђўоденника...ї обмежуЇтьс¤ лише
тим, що порушуЇ нац≥ональн≥ проблеми. јле Ђ–ос≥йська
книгаї м≥стить спроби њх теоретичного
розвТ¤занн¤.
¬ажко сказати, кому адресовано цю видану
рос≥йською мовою книжку. ¬она наст≥льки насичена
б≥лоруськими реал≥¤ми, що рос≥¤нин з-поза меж Ѕ≥лорус≥
навр¤д чи зможе продертис¤ через ц≥ хащ≥. ћоже,
рос≥йськомовним б≥лорусам? јле це досить герметичний
текст, а наклад його становить 500 прим≥рник≥в.
«алишаЇтьс¤ одна в≥рог≥дна в≥дпов≥дь: це книжка дл¤
тутешньоњ рос≥йськомовноњ ≥нтел≥іенц≥њ, ≥ дос≥ нечутливоњ
до ц≥лющих ≥дей нац≥онального
в≥дродженн¤.
ѕочинаЇ ƒубавЇц зв≥ддал¤, ≥ ц¤
Ђв≥ддальї в≥длунюЇ дискус≥¤ми в середовищ≥ литовськоњ
≥нтел≥іенц≥њ час≥в Ђ—аюдисуї. ўе у Ђўоденникуї в≥н
схил¤Їтьс¤ до думки, що нац≥ональна незр≥л≥сть б≥лорус≥в
по¤снюЇтьс¤ не внутр≥шн≥ми причинами, а зовн≥шн≥ми,
зокрема безперестанними чужинськими окупац≥¤ми. Ќа думку
ƒубавца, коли визнаЇмо французьку або н≥мецьку окупац≥ю
Ѕ≥лорус≥, мусимо визнавати й рос≥йську, бо вс≥ вони мають
однакову Ђнизку типолог≥чних прикметї. ” Ђ–ос≥йськ≥й
книз≥ї цю тезу буде розвинуто в дус≥ Ђетн≥чного
нац≥онал≥змуї, коли в≥дпов≥дальн≥сть за труднощ≥, що њх
зазнають етн≥чн≥ сп≥льноти з формуванн¤м модерноњ нац≥њ,
покладаЇтьс¤ на зловмисний чужоземний елемент.
Ќе вдаючис¤ до теоретичного осмисленн¤ рос≥йськоњ
колон≥зац≥њ Ѕ≥лорус≥, ƒубавЇц, однак, пропонуЇ власну
типолог≥ю цього завоюванн¤, зг≥дно з ¤кою ударною силою
тутешньоњ рос≥йськоњ пТ¤тоњ колони Ї рос≥йськ≥ в≥йськов≥
пенс≥онери, котр≥ прищеплюють сусп≥льству не лише
соц≥¤льно ущерблен≥ ц≥нност≥, а й укор≥нюють спос≥б житт¤,
неприйн¤тний дл¤ нац≥онального св≥тогл¤ду. Ѕезжурне
≥снуванн¤ в Ѕ≥лорус≥ в≥дставних совЇтських оф≥цер≥в
забезпечене над≥йним тилом у вигл¤д≥ колишньоњ совЇтськоњ
≥нфраструктури. (Ђƒо реч≥, про в≥йськов≥ м≥стечка. ƒехто
вважаЇ, що саме з цих лепрозор≥њв розповзлас¤ по наш≥й
земл≥ проказа зневаги до сел¤нськоњ прац≥, а заразом ≥ до
всього б≥лоруськогої). ѕ≥дступн≥ рос≥¤ни, аби встановити
стратег≥чний контроль над крањною, не обмежилис¤
потуранн¤м своњм в≥йськовим пенс≥онерам ≥ створенн¤м
в≥йськових м≥стечок, а захопили державний апарат. (Ђ200
рок≥в ми, б≥лоруси, з ними живемо, п≥д ними ≥снуЇмо, в≥д
них потерпаЇмо. Ќавала цих чиновник≥в У≥з центральних
губерн≥йФ розпочалас¤ в минулому [XIX. Ц ¬.Ѕ.] стол≥тт≥.
“од≥ дес¤тки тис¤ч адм≥н≥стратор≥в поринули на загарбан≥
земл≥, щоб очолити тут нов≥ в≥йськов≥ та цив≥льн≥ заклади,
школи та церквиї.) ќстанн¤ хвил¤ проникненн¤ рос≥¤н у
Ѕ≥лорусь ≥ висунула на пол≥тичний ќл≥мп Ћукашенка,
висновуЇ автор.
≈тн≥чний нац≥онал≥зм ƒубавца прикметний тим, що
в≥н суперечить оф≥ц≥йн≥й ≥деолог≥њ лукашенк≥вського режиму
≥ водночас конфронтуЇ з ≥деолог≥¤ми нац≥ональних держав
европейського «аходу, наприклад, ‘ранц≥њ. ¬она будувалас¤
через доланн¤ етн≥чних сепаратизм≥в ≥ стиранн¤
реі≥ональних в≥дм≥нностей. —татус законослухн¤ного
громад¤нина нац≥ональноњ держави давав значно б≥льший
соц≥¤льний аванс, ан≥ж статус представника локальноњ
сп≥льноти або перифер≥йноњ етн≥чноњ групи, тому вже в XIX
стол≥тт≥ у ‘ранц≥њ масово в≥дмирають реі≥ональн≥ мови та
культури.
Ѕ≥лорусь, напевно, не стане
вин¤тком ≥з цього европейського правила. Ѕудуючи
нац≥ональну державу, пол≥тичн≥ ел≥ти volens nolens
муситимуть створити умови дл¤ швидкоњ та безбол≥сноњ
≥нтеірац≥њ у нац≥ю вс≥х на¤вних у крањн≥ етн≥чних груп.
„им швидше ≥ легше в≥дбудетьс¤ асим≥л¤ц≥¤ етн≥чних рос≥¤н,
найб≥льшоњ етн≥чноњ меншини, тим л≥пше буде дл¤ сп≥льноњ
нац≥ональноњ справи. јле на це треба мати бодай
конкурентоздатну нац≥ональну культуру та реальну пол≥тичну
свободу.
«ауважимо в пор¤дку дискус≥њ, що перебуванн¤ у
склад≥ формально федеративного —овЇтського —оюзу давало
б≥лорусам певн≥ можливост≥ зберегти нац≥ональну культуру Ц
≥нша р≥ч, що нац≥¤ не користувалас¤ ними вповн≥, ¤к т≥ ж
таки прибалт≥йц≥. якщо припустити, що п≥сл¤ ƒругоњ
св≥товоњ в≥йни Ѕ≥лорусь повн≥стю вв≥йшла б до складу
ѕольщ≥, не було б н≥¤коњ б≥лоруськоњ незалежности:
польська державна машина працювала на асим≥л¤ц≥ю етн≥чних
меншин далеко усп≥шн≥ше.
«рештою, етн≥чний
нац≥онал≥зм ƒубавца зТ¤вивс¤ не на голому м≥сц≥, в≥н був
нац≥онал≥стичною в≥дпов≥ддю на виклик, що його
лукашенк≥вський режим кинув б≥лоруському сусп≥льству.
¬иклик, ¤кий пол¤гав у в≥дновленн≥ колишньоњ колон≥¤льноњ
практики перетворенн¤ б≥лорус≥в на мовну та культурну
меншину в крањн≥, в котр≥й вони формально Ї основною
нац≥Їю. ѕереважанн¤ нац≥ональних образ ≥ фрустрац≥й над
пол≥тичним прагматизмом ≥ формальною пол≥ткоректн≥стю
св≥дчить передовс≥м про те, наск≥льки ще св≥ж≥ й глибок≥
були рани. јле з б≥гом часу вони заго¤тьс¤, ≥ вже в 2002
роц≥ —¤ргей ƒубавЇц закликатиме до обережноњ сп≥впрац≥ з
лукашенк≥вц¤ми у справ≥ захисту б≥лоруськоњ
незалежности.
«винуваченн¤ м≥сцевих рос≥¤н у нац≥ональн≥й
катастроф≥ б≥лорус≥в не даЇ повноњ в≥дпов≥д≥ на запитанн¤,
чому в першому дес¤тир≥чч≥ постсовЇтськоњ Ѕ≥лорус≥
нац≥онал≥стична ≥деолог≥¤ ви¤вилас¤ неспроможною
конкурувати з≥ своњм совЇтським ≥нтернац≥ональним
в≥дпов≥дником. ѕриклад ”крањни, де рос≥йська етн≥чна
меншина становить до 25% населенн¤, але зовн≥шню пол≥тику
¤коњ аж н≥¤к не назвеш одновекторною, тобто ор≥Їнтованою
т≥льки на –ос≥ю, переконливо засв≥дчуЇ, що така
≥нтерпретац≥йна модель маЇ б≥льше сп≥льного з вигадкою,
н≥ж ≥з правдою. Ќерозроблен≥сть ≥ неприваблив≥сть
нац≥ональноњ ≥деолог≥њ Ц провина передовс≥м нац≥ональних
≥деолог≥в, а не анон≥мних Ђмешканц≥в в≥йськових м≥стечокї
≥ п≥дступних Ђв≥йськових пенс≥онер≥вї. ƒо того ж пол≥тику
робл¤ть не маси, а нечисельний пол≥тичний клас, що
керуЇтьс¤ у своњй пол≥тичн≥й повед≥нц≥ актуальною
пол≥тичною рац≥ональн≥стю, ¤ка недвозначно санкц≥онуЇ одне
(наприклад, знищенн¤ б≥лоруськомовноњ осв≥ти) ≥ заборон¤Ї
≥нше (донедавна Ц антирос≥йську ≥стер≥ю у державних
мед≥¤х).
÷≥каво, що попри св≥й етн≥чний антирос≥йський
нац≥онал≥зм, ƒубавЇц послуговуЇтьс¤ навдивовижу
зрусиф≥кованим терм≥нолог≥чним апаратом. —каж≥мо, рос≥¤ни
не сприймають впровадженого зах≥дною нац≥олог≥Їю
розмежуванн¤ пон¤ть етносу/народу ¤к групи, ¤ка в умовах
кап≥тал≥стичноњ економ≥ки ≥ в≥дпов≥дних њй форм
м≥жособист≥сноњ комун≥кац≥њ самовизначаЇтьс¤ через сп≥льну
мову, культуру, звичањ ≥ територ≥ю проживанн¤, ≥ нац≥њ ¤к
Ђрукотворноњї, створеноњ ел≥тами культурно-пол≥тичноњ
сп≥льноти, членство в ¤к≥й леі≥тим≥зуЇтьс¤
стандартизованою мовою й ун≥ф≥кованою культурою, що њх
продукуЇ та ж таки ел≥та, ≥ не передбачаЇ сп≥льного
етн≥чного походженн¤. ƒубавЇц беззастережно вживаЇ
притаманне рос≥¤нам пон¤тт¤ нац≥њ ¤к етн≥чноњ сп≥льноти
(Ђнац≥¤ Ц це певна культура, порода (може, грубо, але в
ratio найточн≥ше) даноњ сп≥льнотиї), ≥нтелектуально
залишаючись у совЇтському минулому. Ќаприклад, серед
чинник≥в, ¤к≥ визначають Ђнац≥ональну специф≥ку
представника кожноњ нац≥њї, ƒубавЇц ц≥лком у дус≥
рос≥йськоњ традиц≥њ називаЇ Ђкров (генетичну памТ¤ть),
природу, кл≥мат, традиц≥њї. ћабуть, усе т≥ сам≥ рос≥йськ≥
≥сторики культури, починаючи з Ќ≥кола¤ ƒан≥лЇвського,
прищепили ƒубавцев≥ розум≥нн¤ нац≥онального шл¤ху ¤к
Ђсвого типу цив≥л≥зац≥њї. ЂЌ≥мц≥, ≥тал≥йц≥, шведи на
основ≥ власних культур створили своњ типи цив≥л≥зац≥њ Ц
н≥мецький, ≥тал≥йський, шведськийї Ц пише ƒубавЇц, ≥ нам
н≥чого до цього додати.
” багатомовн≥й ≥ багатокультурн≥й Ѕ≥лорус≥
ƒубавЇц з≥ своЇю пропов≥ддю етн≥чного нац≥онал≥зму не
здобув над≥йних посл≥довник≥в, спроможних систематично
викласти своЇ ≥дейне кредо. ѕроте цього не скажеш про
згадану нац≥онал≥стичну стратег≥ю героњзац≥њ нац≥ональноњ
минувшини, ¤ку на злам≥ стол≥ть було повернено до житт¤.
5
Ѕрошура молодого ≥сторика —¤рге¤ …орша,
присв¤чена ”сЇваладов≥ –одзьку, побачила св≥т в оф≥ц≥йно
не зареЇстрованому видавництв≥ Ђ√олас раюї, ¤ке самотужки
випускаЇ книжкову продукц≥ю нац≥онал≥стичного зм≥сту Ц
видрукуван≥ на оф≥сному принтер≥ й розповсюджуван≥ у
вузьких колах нап≥ваматорськ≥ книжечки, ц≥кав≥ тим, що
по-своЇму в≥дбивають ≥дейну еволюц≥ю б≥лоруського
нац≥онал≥зму в сучасних умовах.
Ђ”сЇвалад –одзько. ѕров≥дник б≥лоруських
нац≥онал≥ст≥вї Ц не перша значна публ≥кац≥¤ —¤рге¤ …орша.
1998 року в≥н видав книжку Ђѕоверненн¤ ЅЌѕї про д≥¤льн≥сть
Ѕ≥лоруськоњ незалежницькоњ парт≥њ за час≥в ƒругоњ св≥товоњ
в≥йни. Ќарис 2001 року ірунтований на тих самих фактах ≥
документах ≥ прикметний х≥ба що гостр≥шими оц≥нками
д≥¤льности њњ Ђпров≥дникаї, ще одного колаборанта Ц
”сЇвалада –одзька.
–одзько народивс¤ 1920 року
на Ћун≥неччин≥, навчавс¤ у польськ≥й г≥мназ≥њ в
Ќовоградку. ѕ≥д час польсько-н≥мецькоњ в≥йни 1939 року
потрапив у н≥мецький полон, зум≥в зац≥кавити собою
н≥мецьке командуванн¤, ¤ке призначило його кер≥вником
варшавськоњ ф≥л≥њ Ѕ≥лоруського ком≥тету в раков≥. ѕ≥сл¤
окупац≥њ Ѕ≥лорус≥ –одзько Ц буріом≥стр ¬≥тебська,
сп≥впрацюЇ (¤к пише …орш, ≥з метою б≥лорусизац≥њ м≥ста) з
абвером, згодом н≥мц≥ кооптують його до презид≥њ
Ѕ≥лоруськоњ ÷ентральноњ –ади. ¬л≥тку 1944 року, ут≥кши з
Ѕ≥лорус≥, в≥н опин¤Їтьс¤ у —х≥дн≥й ѕрус≥њ, створюЇ
спец≥¤льний десантний батальйон Ђƒальв≥цї дл¤ вишколу
диверсант≥в, ¤ких закидали в Ѕ≥лорусь. ѕот≥м Ц „ех≥¤,
арешт у Ѕ≥лостоку, де –одзько жив п≥д ≥менем яна
™рмадов≥ча, сл≥дство, п≥д час ¤кого в≥н виказав ус≥х своњх
сп≥льник≥в, суд ≥ смертна кара.
ƒл¤ —¤рге¤
…орша ”сЇвалад –одзько Ц нац≥ональний герой. Ѕез будь-¤ких
застережень в≥н стверджуЇ це одразу, вже назвою першого
розд≥лу: ЂЎл¤х геро¤ї. ўоб довести героњзм –одзька, а
в≥дтак утвердити його ¤к нац≥онального геро¤, …орш охоче
вдаЇтьс¤ до обмеженоњ лише власною фантаз≥Їю
м≥тотворчости. як ≥ у випадку янки ‘≥л≥стов≥ча, дл¤ опису
героњчних д≥¤нь –одзька не шкодуЇтьс¤ трафаретного патосу
(Ђневпинно боровс¤ за визволенн¤ батьк≥вщиниї, Ђенерг≥йно
орган≥зовував б≥лоруськ≥ в≥йськов≥ одиниц≥ї, Ђчинив оп≥р
польському впливу в Ѕ≥лорус≥ї), за ¤ким у кращому раз≥
ховаютьс¤ елементарн≥ нат¤жки, в г≥ршому Ц св≥доме
перекрученн¤ ≥ фальшуванн¤ ≥сторичних факт≥в. «овс≥м не
почуваючись н≥¤ково, …орш розпов≥даЇ анекдотичну ≥стор≥ю
про те, ¤к –одзько в червн≥ 1944 року готував антин≥мецьке
повстанн¤ ≥ проголошенн¤ Ѕ≥лоруськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки
(повстанн¤ з≥рвалос¤, бо н≥мц≥ не дали вагон≥в, а пол¤ки
постр≥л¤ли його майбутн≥х учасник≥в). ¬≥д науковоњ
методолог≥њ автор св≥домо в≥дмовл¤Їтьс¤, кладучи в основу
нарису не ≥сторичн≥ факти, а усн≥ св≥дченн¤ неназваних
опов≥дач≥в. ”се це Ц лог≥чне продовженн¤ стратег≥њ
Ђнац≥онал≥стичноњ героњзац≥њї, ¤ка уникаЇ рац≥ональноњ
позиц≥њ в оц≥нц≥ минулого й сьогоденн¤. ¬ так≥ картини
нац≥ональноњ ≥стор≥њ годитьс¤ в≥рити, переживаючи
зворушливе емоц≥йне п≥днесенн¤ неоф≥та, що долучаЇтьс¤ до
њњ св¤тих джерел. јби передати неповторний дух ≥стор≥њ,
…орш насичуЇ св≥й текст терм≥нолог≥Їю, пр¤мо запозиченою з
б≥лоруських колаборантських видань час≥в останньоњ в≥йни.
ЂЅ≥льшовицьк≥ бандиї тут сус≥д¤ть ≥з Ђ√еро¤ми та
«ахисникамиї, Ђокупац≥йний гн≥тї ≥з Ђнац≥ональними
пров≥дникамиї. «а тотал≥тарною терм≥нолог≥Їю т¤гне за
собою ≥ тотал≥тарне мисленн¤, ¤кого не приховаЇш за
осв≥дченн¤ми в любов≥ до Ѕатьк≥вщини. Ђ” школ≥ абвера, Ц
пише молодий ≥сторик у 2001 роц≥, Ц б≥лоруськ≥
нац≥онал≥сти в≥дбували диверс≥йний вишк≥л, щоб оп≥сл¤
вернутис¤ на Ѕатьк≥вщину ≥ боротис¤ за в≥льну
Ѕ≥лорусьї.
«адл¤ того, щоб продукуванн¤ та дистрибуц≥¤
нац≥ональних героњв стали масовою, доступною не окремому
нац≥ональному ≥деологов≥, а будь-¤кому нос≥Їв≥
нац≥ональноњ св≥домости стратег≥Їю, њњ прихильники мусили
зробити њњ прим≥тивною та вульіарною, в≥дмовитис¤ в≥д
науковости чи бодай наукопод≥бности, св≥домо поставити на
вкор≥ненн¤ нових в≥рувань серед туб≥льц≥в. ≤ так
захопилис¤ Ђв≥дродженн¤мї нац≥ональних героњв, що сам≥ не
пом≥тили, ¤ку неоц≥ненну послугу зробили лукашенк≥вц¤м,
котр≥ сл≥дом за совЇтськими ≥деологами й пропаіандистами
вс≥л¤ко дбали Ц ≥ не без усп≥ху, Ц щоби масова св≥дом≥сть
б≥лорус≥в поставила знак р≥вности м≥ж пон¤тт¤ми
Ђб≥лоруський нац≥онал≥стї ≥ Ђфашистський
прислужник-колаборантї. јж нарешт≥ цю настанову засвоњла й
нова хвил¤ д≥¤ч≥в б≥лоруського в≥дродженн¤.
÷е видно й з ≥ншоњ брошури цього видавництва Ц
ЂЅ≥лоруський нац≥онал≥зм. ƒов≥дникї, упор¤дник ¤коњ
сховавс¤ за псевдон≥мом ѕ¤тро азак. √оловними
б≥лоруськими нац≥онал≥стами в н≥й виставлено тих самих
колаборант≥в. «а г≥дне ≥мТ¤ будител≥в нац≥њ тут борютьс¤
не культурн≥ д≥¤ч≥, ¤к≥ й вигадали саму Ђб≥лоруську
нац≥юї, окресливши приблизне зм≥стове наповненн¤
Ђб≥лоруськоњ ≥дењї, а од≥озн≥ ‘аб≥¤н јк≥нчиц, ”ладз≥слав
азловський, ћ≥хась √анько, Ђгенералї ћ≥хал ¬≥тушко (цього
вбили в листопад≥ 1944 року через два м≥с¤ц≥ п≥сл¤
десантуванн¤ в Ѕ≥лорус≥, але в≥н, ¤к твердить упор¤дник,
спром≥гс¤-таки зорган≥зувати партизанський заг≥н Ђ„орний
≥тї, Ђпроводив акц≥њ на зал≥зниц≥, п≥дриваючи або
захоплюючи поњзди, зд≥йснював напади на совЇтськ≥ склади й
іарн≥зони, на села, м≥стечка й м≥ста, визвол¤в вТ¤зн≥в ≥з
тюрем ≥ концтабор≥вї), ƒз≥м≥трий асмов≥ч, загадковий
отаман ƒз¤ргач ≥ все той самий ”сЇвалад –одзько з≥ своњм
батальйоном Ђƒальв≥цї (котрий, сказано в брошур≥,
Ђв≥д≥грав особливу роль у вишкол≥ командного складу дл¤
б≥лоруського партизанського руху. …ого десантники змогли
частково обТЇднати стих≥йну партизанку ≥ ввести њњ в
орган≥зац≥йн≥ рамкиї).
Ѕ≥ограф≥чним нотаткам про цих та ≥нших д≥¤ч≥в,
серед ¤ких зр≥дка трапл¤ютьс¤ й справд≥ г≥дн≥ люди, ¤к-от
ян —танкев≥ч або астусь ал≥новський, передуЇ означенн¤
Ђб≥лоруського нац≥онал≥змуї:
Ѕ≥лоруський нац≥онал≥зм Ц це визвольний, обТЇднавчий
сусп≥льно-пол≥тичний рух, ¤кий на основ≥ обТЇднанн¤ у
ц≥л≥сний фронт ус≥х поборник≥в державноњ самост≥йности
моб≥л≥зуЇ найширш≥ народн≥ маси до боротьби за волю
народу й людини, за нац≥ональну, пол≥тичну та соц≥¤льну
справедлив≥сть, за в≥дновленн¤ на б≥лоруських етн≥чних
земл¤х Ѕ≥лоруськоњ Ќезалежноњ Ќац≥ональноњ ƒержави Ц
Їдиного іаранта ≥снуванн¤ та процв≥танн¤ нац≥њ.
ожна теза цього формулюванн¤ св≥дчить про
неуцтво його автора й демаскуЇ тотал≥тарно-метафоричний
склад його мисленн¤. Ќа б≥лоруських етн≥чних теренах
н≥коли не ≥снувало Ѕ≥лоруськоњ Ќезалежноњ Ќац≥ональноњ
ƒержави Ц бодай тому, що модерна б≥лоруська нац≥¤ дос≥
перебуваЇ у процес≥ формуванн¤, тому говорити про њњ
в≥дновленн¤ може т≥льки самовпевнений нев≥глас. ќкр≥м
того, незалежна нац≥ональна держава не Ї ≥ н≥коли не була
одинокою запорукою процв≥танн¤ нац≥њ, про що знаЇмо з
досв≥ду нацистськоњ Ќ≥меччини або комун≥стичноњ јлбан≥њ.
ѕро б≥лоруський нац≥онал≥зм у його дотепер≥шн≥х редакц≥¤х
не можна говорити ¤к про обТЇднавчий сусп≥льно-пол≥тичний
рух, оск≥льки в≥н завжди домагавс¤ особливих культурних та
≥нших прав дл¤ б≥лорус≥в, що зазвичай викликало хворобливу
реакц≥ю з боку ≥ншонац≥ональних ел≥т, асим≥л¤торськ≥ й
≥мперськ≥ амб≥ц≥њ ¤ких могло задовольнити лише таке
становище, в ¤кому б≥лоруси залишалис¤ б етн≥чною нац≥Їю з
немодерн≥зованою, соц≥¤льно непрестижною культурою.
Ѕудь-¤кий европейський нац≥онал≥зм не вичерпуЇтьс¤ лише
обстоюванн¤м державноњ самост≥йности, навпаки, з≥
здобутт¤м њњ в≥н часто з конструктивного культурного
перетворюЇтьс¤ на деструктивний громадський рух. ƒо того ж
у Ѕ≥лорус≥ Ђпоборниками державноњ самост≥йностиї нин≥
виступають лукашенк≥вц≥, ¤ких аж н≥¤к не зап≥дозриш у
б≥лоруському нац≥онал≥зм≥ в його класичному вар≥¤нт≥. ≤,
нарешт≥, нац≥онал≥зм не маЇ н≥¤кого стосунку до
Ђмоб≥л≥зац≥њ найширших народних мас дл¤ боротьби за волю
народу й людини, за нац≥ональну, пол≥тичну та соц≥¤льну
справедлив≥стьї. ¬ европейськ≥й ≥ св≥тов≥й ≥стор≥њ безл≥ч
приклад≥в, ¤к в ≥мТ¤ абстрактноњ нац≥њ знищувалис¤ ц≥л≥
народи ≥ масово порушувалис¤ права людини. —ьогодн≥ в
Ѕ≥лорус≥ н≥бито заради збереженн¤ нац≥онального миру ≥
спокою, а фактично задл¤ забезпеченн¤ дом≥нантного
становища рос≥йськомовних, реіул¤рно порушуютьс¤ права
б≥лоруськомовноњ л≥нів≥стичноњ та польськоњ нац≥ональноњ
меншини. ўо ж до Ђнац≥ональноњ та пол≥тичноњ
справедливостиї, то нац≥онал≥стичн≥ ур¤ди в ц≥лому св≥т≥
гр≥шать ≥редентистськими претенз≥¤ми, намагаючись поширити
свою пол≥тичну юрисдикц≥ю на нос≥њв певноњ нац≥ональности,
¤к≥ живуть у сус≥дн≥х крањнах. ј гасла Ђборотьби за волю
народу ≥ людиниї, за Ђвстановленн¤ нац≥ональноњ ≥
пол≥тичноњ справедливостиї, ¤к засв≥дчуЇ европейська
≥стор≥¤ XX стол≥тт¤, характерн≥ б≥льше дл¤ соц≥¤л≥стичних
≥ марксистських доктрин, зв≥дки, мабуть, ≥ запозичив њх
ефемерний ѕ¤тро азак.
—л≥д сказати, що
молодш≥ ≥сторики не самотн≥ у своњй спроб≥ виб≥лити й
увести в нац≥ональний пантеон колишн≥х колаборант≥в.
ѕосильно долучаютьс¤ до справи ≥ њхн≥ старш≥ колеіи. ¬
першому цьогор≥чному номер≥ часопису Ђ—падщинаї в рубриц≥
ЂѕамТ¤ть минулоњ в≥йниї опубл≥ковано статтю академ≥чного
≥сторика ЋЇан≥да Ћича Ђћ≥жнац≥ональн≥ стосунки в умовах
нацистськоњ окупац≥њї. ѓњ зм≥ст зводитьс¤ до такого:
б≥лоруси напередодн≥ нацистськоњ аірес≥њ перебували у
стан≥ нац≥онального под≥лу (на Ђлюдей св≥домихї, Ђос≥б
антиб≥льшовицькоњ спр¤мованостиї ≥ на тих, хто
Ђор≥Їнтувавс¤ на ћосквуї); коли прийшли н≥мецьк≥ в≥йська,
вс≥ страшенно стривожилис¤, чи не зашкодить це
нац≥ональному життю. јле страхи ви¤вилис¤ даремними, бо
Ђна подив не лише песим≥ст≥в, а й оптим≥ст≥в, поширенню
б≥лоруськоњ нац≥ональноњ ≥дењ окупац≥йна влада не
перечилаї. ѕобачивши, що Ђнацистська окупац≥¤ не провадила
до згортанн¤, заборони б≥лоруськоњ нац≥ональноњ духовноњ
д≥¤льностиї, ще недавно розгублен≥ б≥лоруси Ђскр≥зь, де
т≥льки була дл¤ цього змога, почали ц≥леспр¤мовану
≥деолог≥чну д≥¤льн≥сть на пропаіуванн¤ б≥лоруськоњ
нац≥ональноњ ≥дењї. ‘ашистськ≥ пропаіандистськ≥ плакати й
лист≥вки, вм≥щен≥ в цьому числ≥ Ђ—падщиниї, недвозначно
св≥дчать про спр¤муванн¤ такоњ д≥¤льности. ƒал≥ автор
окреслюЇ Ђреальнуї загрозу, ¤ка тод≥ нависла над нац≥Їю.
¬и¤вл¤Їтьс¤, п≥д час ƒругоњ св≥товоњ в≥йни б≥лорусам
найб≥льше загрожувало не ф≥зичне винищенн¤ чи масов≥
депортац≥њ на примусов≥ роботи до Ќ≥меччини, а...
он≥меченн¤. Ќа п≥дтвердженн¤ своЇњ тези ЋЇан≥д Ћич дуже
серйозно говорить про ≥нтел≥іент≥в, ¤к≥ Ђвважали за честь
перекинутись ≥ к≥лькома н≥мецькими фразамиї.
” в≥дпов≥дь на цей виклик б≥лоруська ≥нтел≥іенц≥¤
вир≥шила обТЇднатись ≥ Ђчерез усне, а також письмове
слової закликати народ до нац≥ональноњ консол≥дац≥њ. ≤ от,
скаж≥мо, тогочасний редактор ЂЅ≥лоруськоњ газетиї
”ладз≥слав азловський виступаЇ проти м≥шаних шлюб≥в Ц
ц≥лком у дус≥ расистськоњ доктрини н≥мецького нацизму,
але, ви¤вл¤Їтьс¤, це можна витлумачити й у нац≥ональному
дус≥: Ђ...Ћегко зрозум≥ти, чого йому хот≥лос¤ цим
дос¤гнути: зростанн¤ рол≥ родин у формуванн≥ нац≥ональноњ
св≥домости б≥лоруськоњ молод≥ї. Ѕ≥лоруськ≥ журнал≥сти,
провадить дал≥ ЋЇан≥д Ћич, намагалис¤ робити основний
наголос Ђна викритт≥ лиход≥йств б≥льшовизмуї Ц ≥ наводить
низку публ≥кац≥й, у ¤ких антиб≥льшовицька пропаіанда
зазвичай була водночас антиЇврейською та антипольською. ƒо
реч≥, й сам автор схильний роздмухувати
б≥лорусько-польськ≥ суперечност≥. Ќа його думку (в ¤к≥й
багато сп≥льного з етн≥чним нац≥онал≥змом, т≥льки цього
разу антипольськоњ спр¤мованости), пол¤ки п≥д час в≥йни
були вороже налаштован≥ щодо б≥лорус≥в, вони Ђне збиралис¤
здавати б≥лорусам без бою в≥дпов≥дальн≥ посади в
окупац≥йних адм≥н≥стративних органахї.
Ќа
завершенн¤ ЋЇан≥д Ћич називаЇ парам≥л≥тарне колаборац≥йне
формованн¤ ЂЅ≥лоруська крайова оборонаї б≥лоруським
в≥йськом (¤кому, зг≥дно з наведеними у статт≥ св≥дченн¤ми
вже в≥домого нам ”сЇвалада –одзька, шкодили зловмисн≥
пол¤ки) ≥ на р≥зн≥ способи розпов≥даЇ про Ђетн≥чну ≥
нац≥ональну консол≥дац≥ю б≥лоруського народуї, що њњ було
дос¤гнуто п≥д час н≥мецькоњ окупац≥њ завд¤ки саможертовн≥й
прац≥ б≥лоруських колаборант≥в.
ћетодолог≥чно публ≥кац≥¤ ЋЇан≥да Ћича мало чим
в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д безл≥ч≥ праць совЇтських б≥лоруських
≥сторик≥в про под≥њ останньоњ в≥йни в Ѕ≥лорус≥. як ≥ в
його совЇтських попередник≥в, у Ћича забагато ≥деолог≥њ й
пор≥вн¤но мало власне ≥сторичного анал≥зу. „ерез це в≥н
мусить задовольн¤тис¤ суто формальною переоц≥нкою
сусп≥льно-пол≥тичного та нац≥онально-культурного значенн¤
тих чи ≥нших ≥сторичних постатей. —утн≥сть самих п≥дход≥в
не зм≥нюЇтьс¤: ¤кщо ран≥ше совЇтськ≥ партизани й
п≥дп≥льники вс≥л¤ко наближали перемогу над г≥тлер≥вською
Ќ≥меччиною, то тепер колишн≥ колаборанти щосили дбають про
в≥дродженн¤ батьк≥вщини, спри¤ють поширенню б≥лоруськоњ
≥дењ в широких народних масах. як ран≥ше совЇтськ≥
≥сторики замовчували невиг≥дн≥ под≥њ минулого, так ≥ тепер
поза увагою досл≥дника залишаютьс¤ ≥стотн≥ проблемн≥
аспекти порушеноњ теми. ” статт≥ не знайдеш в≥дпов≥д≥ на
запитанн¤, чому за час≥в н≥мецькоњ окупац≥њ основним
культурним дос¤гненн¤м нац≥њ стало перетворенн¤
б≥лоруськоњ мови на мову г≥тлер≥вськоњ пропаіанди або чому
н≥мц≥ були проти в≥дкритт¤ заклад≥в вищоњ осв≥ти.
Ќариси —¤рге¤ …орша та ЋЇан≥да Ћича мають одну
очевидну сп≥льну рису: завд¤ки своњй
вульіарно-нац≥онал≥стичн≥й зааніажованост≥ вони накидають
читачев≥ у¤вленн¤ про Ђмалий золотий в≥кї б≥лоруського
в≥дродженн¤, що припав на три роки н≥мецькоњ окупац≥њ. ќт
т≥льки ≥снуЇ ц¤ нац≥онал≥стична утоп≥¤ лише в њхн≥й у¤в≥ й
найменшого з≥ткненн¤ з реальн≥стю не витримуЇ.
6
ѕрац¤ –ишарда –адз≥ка Ђћ≥ж етн≥чною групою та
нац≥ональною сп≥льнотою. Ѕ≥лоруси на тл≥ нац≥ональних
перетворень у ÷ентрально-—х≥дн≥й ≈вроп≥ XIX стол≥тт¤ї
докор≥нно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д згаданих тут публ≥кац≥й
б≥лоруських автор≥в. “≥ прагнули не в≥дрефлексувати
пон¤тт¤ б≥лоруського нац≥онал≥зму, а прищепити його в
¤к≥йсь форм≥ (етн≥чного, мовного або есхатолог≥чного, » la
јрлов, нац≥онал≥зму) нац≥онально несв≥домим масам, ≥ тому
раз у раз збивалис¤ на найприм≥тивн≥ше нац≥онал≥стичне
м≥тобудуванн¤; фахово компетентний польський досл≥дник
–адз≥к н≥¤к не залучений у б≥лоруський нац≥ональний рух,
позбавлений щодо нього будь-¤ких сантимент≥в ≥ розгл¤даЇ
його т≥льки ¤к предмет наукового досл≥дженн¤. …ого прац¤ Ц
перший систематичний виклад перед≥стор≥њ б≥лоруського
нац≥онал≥зму XIX стол≥тт¤ з позиц≥њ ≥сторичноњ соц≥олог≥њ
(часом дуже наближеноњ до культурноњ антрополог≥њ). јвтор
уважаЇ б≥лоруський нац≥онал≥зм одним ≥з найп≥зн≥ших ≥
найслабших в ≈вроп≥, а становище з його науковим
досл≥джуванн¤м, не без суму констатуЇ в≥н у передмов≥,
≥стотно не зм≥нилос¤ в≥д час≥в ———–, коли воно Ђбуло
неможливе ¤к ≥з пол≥тичних, так ≥ з ≥деолог≥чних причинї:
праць, що порушують нац≥ональну проблематику, дуже обмаль,
а тому Ђб≥лоруськ≥ нац≥ональн≥ ≥нтенц≥њ досить в≥льно
приписувано люд¤м, ¤к≥ не мають н≥чого сп≥льного з
мисленн¤м у цих категор≥¤хї.
нижку в≥дкриваЇ розд≥л Ђћ≥ж етн≥чним
сусп≥льством ≥ нац≥ональною сп≥льнотоюї. ” ньому на основ≥
розробок малознаних у Ѕ≥лорус≥ польських соц≥олог≥в та
≥сторик≥в (‘лор≥ана «навецького, —тан≥слава јсовського,
яна јбремського та ≥нших) запропоновано науково коректн≥
означенн¤ етносу/народу ≥ нац≥њ: першому притаманний
звичаЇвий звТ¤зок (wiХ≈ nawykowa), друг≥й Ц ≥деолог≥чний
(wiХ≈ ideologiczna). ÷ей ≥деолог≥чний звТ¤зок, ¤кий
виникаЇ м≥ж ≥ндив≥дами завд¤ки вкор≥ненню в њхн≥й
св≥домост≥ пон¤тт¤ сп≥льноњ Ђ≥деолог≥чноњ в≥тчизниї,
–адз≥к ц≥лком у дус≥ Ѕенедикта јндерсона трактуЇ ¤к чинник
творенн¤ у¤вленоњ сп≥льноти, з ¤кою й ототожнюЇ себе
конкретна особа.
” другому розд≥л≥, ¤кий
називаЇтьс¤ Ђ‘ормуванн¤ нац≥й у ÷ентрально-—х≥дн≥й
≈вроп≥ї, простежено ≥нтелектуальну ≥стор≥ю пон¤тт¤ Ђнац≥¤ї
в≥д античности до под≥л≥в –еч≥ ѕосполитоњ. „имало м≥сц¤
в≥дведено розгл¤ду категор≥њ Ђетн≥чностиї, особливо у
звТ¤зку з анал≥зом архањчноњ в≥з≥њ пон¤тт¤ Ђнац≥¤ї,
поширеного за час≥в ≥снуванн¤ –еч≥ ѕосполитоњ. Ќа думку
–адз≥ка, у домодерних сусп≥льствах соц≥¤льна ≥дентиф≥кац≥¤
≥ндив≥да мала б≥льше значенн¤, н≥ж нац≥ональна. ”продовж
останн≥х стол≥ть зм≥нилас¤ не номенклатура показник≥в, на
основ≥ ¤ких в≥дбуваЇтьс¤ само≥дентиф≥кац≥¤ ≥ндив≥да (мова,
стать, конфес≥¤, родина, фах тощо), а њхн¤ в≥дносна
важлив≥сть, зокрема значно зросла роль
етн≥чности.
“рет≥й розд≥л, ЂЌац≥ональна
еволюц≥¤ польськоњ сп≥льноти в Ѕ≥лорус≥ (п≥д рос≥йським
тиском)ї, б≥лоруським читачам зрозум≥ти найважче, бо в≥н
ірунтований ц≥лковито на польському ≥сторичному досв≥д≥.
ѕриблизний зм≥ст –адз≥кових м≥ркувань такий: творц≥
модерного б≥лоруського нац≥онал≥зму (¤кий до к≥нц¤ XIX
стол≥тт¤ вир≥зн¤вс¤ передовс≥м своЇю культурною
специф≥кою) Ц ¬≥нцент ƒун≥н-ћарц≥нкев≥ч, ‘ранц≥шек
Ѕагушев≥ч та ≥нш≥ Ц були шл¤хетського походженн¤ ≥
католицького в≥ровизнанн¤, а отже Ц представниками
польськоњ пол≥тичноњ нац≥њ, ¤ку в≥н трактуЇ у надетн≥чних
категор≥¤х. «а час≥в рос≥йського ≥мпер≥¤л≥зму в XIX
стол≥тт≥ ц≥ пол≥тичн≥ пол¤ки б≥лоруського етн≥чного
походженн¤ знайшли в соб≥ силу п≥ти своњм шл¤хом Ц шл¤хом
б≥лоруського нац≥онал≥зму. « ц≥Їю тезою можна погодитис¤,
зробивши таке застереженн¤: дл¤ формуванн¤ модерноњ
б≥лоруськоњ нац≥ональноњ св≥домости сучасний њй польський
нац≥онал≥зм був основною, але не Їдиною
спонукою.
–адз≥к не надто заглиблюЇтьс¤ в питанн¤ ≥дейноњ
еволюц≥њ польського нац≥онал≥зму к≥нц¤ XVIII Ц XIX
стол≥ть. јле коли погодитис¤ з його тезою про визначальний
вплив польського нац≥онал≥зму на б≥лоруський, що почав
формуватись у XIX стол≥тт≥, це питанн¤ стаЇ дуже
важливим.
Ќа момент краху –еч≥ ѕосполитоњ нац≥Їю себе в н≥й
усв≥домлювали пан≥вн≥ ел≥ти, ¤к≥ мали певн≥
адм≥н≥стративн≥, ≥нституц≥йн≥ та ≥нш≥ можливост≥
започаткувати нац≥ональний проЇкт. «а бездержавного
≥снуванн¤ њхню функц≥ональну роль перейн¤ли польськ≥
л≥тературн≥ кола, передовс≥м так зван≥ Ђпольськ≥
романтикиї, ¤к≥ дали потужний ≥мпульс нац≥Їтворчому
процесов≥. ѓхн≥й св≥тогл¤д був великою м≥рою ≥нсп≥рований
аполог≥Їю р≥дного краю, поетикою боротьби добра з≥ злом,
≥деалом визвольноњ боротьби проти завойовник≥в. –омантична
естетика змусила њх ≥накше подивитис¤ на стосунки м≥ж
панським маЇтком ≥ сел¤нською хатою. олишнЇ в≥дчуженн¤,
дистанц≥юванн¤ м≥ж представниками р≥зних соц≥¤льних верств
зм≥нюЇтьс¤ замилуванн¤м людиною прац≥ з њњ неповторним
культурним середовищем Ц фольклором, ≥ндив≥дуальною мовою,
патр≥¤рхальним житт¤м. ѕольськ≥ романтики вивод¤ть њњ
образ з Ђнизовогої см≥хового дискурсу й нав≥ть певною
м≥рою ≥деал≥зують ¤к нос≥¤ соц≥¤льно важливих моральних
ц≥нностей та етичних ≥деал≥в. ÷е готувало Ђзмичкуї м≥ж
соц≥¤льною верх≥вкою та Ђлюдьми п≥длимиї, спри¤ло
залученню у процес нац≥Їтворенн¤ ширших соц≥¤льних мас.
ѕоказово, що н≥кого особливо не ц≥кавило етн≥чне
походженн¤ цих мас Ц в основу було покладено сп≥льну
культурну тожсам≥сть.
ƒл¤ трансформац≥њ пон¤тт¤ нац≥њ в польському
≥нтелектуальному контекст≥ багато зробив јдам ћ≥цкев≥ч:
пропов≥дуючи любов до своЇњ милоњ батьк≥вщини Ћитви, в≥н
на емоц≥йному р≥вн≥ спри¤в тому, щоб ≥сторичн≥ литвини
(жител≥ ÷ентральноњ та «ах≥дноњ Ѕ≥лорус≥) ≥ жител≥
сучасноњ Ћитви (в тепер≥шньому розум≥нн≥) в≥дчули ЂЇдн≥сть
дол≥ї з ≥сторичними пол¤ками. ƒл¤ зм≥цненн¤ психоемоц≥йноњ
привабливости новоњ польськоњ нац≥ональноњ сп≥льноти
польськ≥ романтики пропаіували ≥дею надзвичайноњ
цив≥л≥зац≥йноњ м≥с≥њ ѕольщ≥, њњ мес≥¤нського покликанн¤.
ƒе¤к≥ досл≥дники нав≥ть приписують ћ≥цкев≥чев≥ нове
пон¤тт¤ Ц Ђмес≥¤н≥змї, ¤кий особливо виразно про¤вивс¤ в
одному з перших поетових твор≥в ем≥ірац≥йного пер≥оду Ц
Ђ нигах польського народу та польського п≥л≥гримстваї. ƒл¤
польського нац≥онал≥ста XIX стол≥тт¤ в≥ра у воскрес≥нн¤
’риста природно поЇднувалас¤ з в≥рою у воскрес≥нн¤ ѕольщ≥.
“ому все, що спри¤Ї в≥дродженню батьк≥вщини, маЇ позитивну
моральну варт≥сть. ћ≥цкев≥ч був переконаний, що на зм≥ну
Ђм≥толог≥чним епохамї (дохристи¤нськ≥й ≥ христи¤нськ≥й)
приходить нова, в ¤к≥й головною д≥йовою особою стане
нац≥¤, ≥ саме ѕольща (котру в≥н називаЇ Ђ оперн≥ком новоњ
морал≥ї) своњм Ђнац≥Їцентричнимї моральним кодексом
закладаЇ п≥двалини новоњ цив≥л≥зац≥њ.
ќтож
поширене в перш≥й половин≥ XIX стол≥тт¤ серед польських
ел≥т пон¤тт¤ нац≥њ не мало ¤скраво вираженоњ етн≥чноњ або
мовноњ дом≥нанти. ќсновою Їднанн¤ була демократична
≥деолог≥¤ сп≥льности культурних та ≥сторичних доль
колишн≥х жител≥в –еч≥ ѕосполитоњ, а њњ ≥Їрарх≥чно-станова
природа затиралас¤. ¬одночас культурна Їдн≥сть передбачала
момент сп≥льноњ рел≥г≥йноњ тожсамости.
як подальша реакц≥¤ на Ђпробуксовуванн¤ї в перш≥
дес¤тир≥чч¤ XIX стол≥тт¤ ран≥шоњ, Ђел≥тарноњї Ђредакц≥њї
польського нац≥онального проЇкту стало формуванн¤ в 1840-х
роках ≥нтелектуального креда польського революц≥йного
демократизму (його вплив пережив ‘ранц≥шек Ѕагушев≥ч).
¬≥дстал≥сть соц≥¤льноњ структури польського сусп≥льства
утворила м≥ж сусп≥льними ел≥тами ≥ народними масами
нездоланну пр≥рву. Ќа в≥дм≥ну в≥д европейського «аходу тут
так ≥ не розвинувс¤ вповн≥ трет≥й стан, не в≥дбулос¤ ≥нших
значних соц≥¤льних трансформац≥й, що њх зазнав «ах≥д.
ѕольське сусп≥льство збер≥гало домодерну соц≥¤льну
структуру, тому подоланн¤ в≥дчуженн¤ м≥ж нац≥ональними,
часом р≥знор≥дного етн≥чного походженн¤, масами та
нац≥ональними ел≥тами розум≥лос¤ ¤к подоланн¤ станових
розб≥жностей м≥ж ними ≥ наступне обТЇднанн¤. ” польських
революц≥йних демократ≥в Ђнародї перетворюЇтьс¤ на обТЇкт
звеличенн¤ ≥ Ђслуж≥нн¤ї. Ќезабаром таку позиц≥ю засвоњть ≥
б≥лоруський культурний нац≥онал≥ст ‘ранц≥шек
Ѕагушев≥ч.
–адз≥к наводить надзвичайно ц≥каве св≥дченн¤ про
те, що серед польських культурних ел≥т ≥ще напередодн≥
розпаду –еч≥ ѕосполитоњ, у друг≥й половин≥ XVIII стол≥тт¤,
починаЇ поширюватис¤ концепц≥¤ пол≥тичноњ нац≥њ, под≥бна
до зах≥дноевропейськоњ. ¬≥н цитуЇ означенн¤, ¤ке дав њй
польський Ђреспубл≥канецьї ‘ранц≥шек язерський: ЂЌац≥¤ Ц
це сп≥льнота людей, ¤к≥ мають одну мову, звичањ ≥
традиц≥њ, затверджен≥ одним ≥ сп≥льним дл¤ вс≥х громад¤н
законодавствомї.
≤нтриіують також наведен≥ в
–адз≥ка слова “адеуша остюшка, ¤кого б≥лоруська
нац≥ональна ≥стор≥ограф≥¤ традиц≥йно подаЇ Ђпров≥дником
б≥лоруських повстанц≥вї. ≤ще 1789 року, п≥дкреслюючи
важливе значенн¤ мови дл¤ становленн¤ польськоњ нац≥њ та
польськоњ нац≥ональноњ Їдности, остюшко, говор¤чи про
Ђрусин≥вї (нин≥шн≥х б≥лорус≥в та украњнц≥в), закликав:
Ђѕризвичаювати њх треба до польськоњ мови, хай у польськ≥й
мов≥ вс≥ њхн≥ богослуж≥нн¤ будуть. ≤з часом дух польський
ув≥йде в них. Ќедругом оголосити пот≥м треба того, хто не
знав би нац≥ональноњ мовиї.
“рансформац≥ю пон¤тт¤ Ђнац≥њї серед ел≥т –еч≥
ѕосполитоњ час≥в њњ занепаду –адз≥к п≥дкр≥плюЇ цитатами з
польського соц≥олога ёзефа Ўацького
–изикну ствердити, що польське ѕросв≥тництво
наблизилос¤ до розум≥нн¤ нац≥њ не т≥льки в простор≥, а й
Ц користуючис¤ Ѕерковим висловом Ц ¤к Їдности в час≥.
Ћюдей повТ¤зуЇ не т≥льки Ђв≥тчизнаї, а й
Ђнац≥ональн≥стьї, ¤ка Ї њхньою сп≥льною ≥сторичною
спадщиною, а не лише зб≥гом обставин, на ¤к≥ мусить
зважати законодавець. ƒе¤к≥ автори, зрештою,
п≥дкреслюють, що польське ѕросв≥тництво було значно
менше Ђкосмопол≥тичнеї, н≥ж французьке,
та јндже¤ ¬ал≥цького
...Ўл¤хетська ≥де¤ нац≥њ-суверена легко п≥ддавалас¤
моб≥л≥зац≥њ: досить було в≥дкинути ототожненн¤ нац≥њ з≥
шл¤хтою, щоб решта шл¤хетськоњ республ≥канськоњ
≥деолог≥њ стала сп≥взвучна модерному республ≥канству.
ј п≥дсумовано цей розд≥л думкою в≥домого
досл≥дника нац≥онал≥зму ≤сањ Ѕерл≥на:
≤де¤ нац≥њ ¤к найвищого авторитету часом сповнена
м≥стичного або мес≥¤нського духу; ц¤ ≥де¤ зам≥нюЇ
÷еркву, суверена, верховенство права чи ≥нш≥ джерела
абсолютних ц≥нностей ≥ загоюЇ травми колективноњ
св≥домости незалежно в≥д того, хто њх завдав Ц чужий
ворог, в≥тчизн¤н≥ кап≥тал≥сти, ≥мпер≥¤л≥стичн≥
експлуататори або накинута згори бездушна бюрократ≥¤.
ќтже, ¤к бачимо, п≥сл¤ под≥л≥в –еч≥ ѕосполитоњ
≥де¤ нац≥њ, що њњ вз¤ли на озброЇнн¤ польськ≥ ел≥ти,
виконувала роль своЇр≥дноњ груповоњ терап≥њ.
–адз≥к окремо зупин¤Їтьс¤ на тому, ¤к сприймали
пон¤тт¤ нац≥њ тогочасн≥ рос≥йськ≥ ел≥ти. «апочатковане в
–ос≥њ у перш≥й половин≥ XIX стол≥тт¤ формуванн¤ новоњ
нац≥ональноњ ≥дентичности в≥дчутно гальмували притаманн≥
рос≥йськ≥й-таки пол≥тичн≥й культур≥ традиц≥њ
европейсько-аз≥¤тського походженн¤ та економ≥чна
в≥дстал≥сть крањни, у ¤к≥й до реформи 1861 року ≥снувало
кр≥посництво Ц фактично домодерна форма рабства.
јвторитарно-аз≥¤тськ≥ корен≥ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ суперечили
¤к пон¤ттю пол≥тичноњ нац≥њ, що виникло у ‘ранц≥њ (бо дл¤
цього потр≥бна була масштабна модерн≥зац≥¤ соц≥¤льного й
економ≥чного житт¤ ≥мпер≥њ, перетворенн¤ п≥дданих на
громад¤н), так ≥ культивованому в Ќ≥меччин≥ пон¤ттю нац≥њ
культурноњ (адже сфера поширенн¤ високоњ рос≥йськоњ
культури була завузька й обмежувалас¤ переважно
≥мперськими адм≥н≥стративними осередками). «а в≥дсутности
чи недостатности пол≥тичних, економ≥чних, соц≥¤льних ≥
культурних передумов дл¤ формуванн¤ рос≥йськоњ модерноњ
нац≥њ нац≥онал≥стично налаштован≥ рос≥йськ≥ ел≥ти
намагаютьс¤ ≥нтелектуально обірунтувати Ђособливийї
характер розвитку рос≥йського народу, ¤кий не вкладаЇтьс¤
у прийн¤тий в ≈вроп≥ ≥нтелектуальний дискурс.
–озробл¤Їтьс¤ концепц≥¤ Ђособого российского путиї, при
цьому сам наратив Ђособливого шл¤хуї запозичено в
н≥мецьких романтик≥в, ¤к це переконливо доводить јлен
Ѕезансон .
–адз≥к наводить цитату з
польського ≥сторика ћавриц≥¤ ћохнацького, ¤кий ≥ще в
1830-х роках зауважив нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж наднац≥ональним
характером –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ ≥ станом нац≥ональноњ
самосв≥домости рос≥¤н:
ћосква, ѕрус≥¤ та јвстр≥¤ у нин≥шн≥й ≈вроп≥ твор¤ть
велетенську систему р≥знор≥дних пол≥тичних орган≥зм≥в.
÷≥ держави, ¤к≥ не Ї сусп≥льними т≥лами, не Ї народами,
≥снують т≥льки завд¤ки сил≥ своњх ур¤д≥в ≥ перестануть
≥снувати п≥сл¤ внутр≥шн≥х чи зовн≥шн≥х потр¤с≥нь, що
зм≥н¤ть форму цих ур¤д≥в. ¬станов≥ть у ћоскв≥ республ≥ку
чи запровадьте в јвстр≥њ та ѕрус≥њ конституц≥йну
монарх≥ю, ≥ ц≥ крањни одразу розпадутьс¤ на частинки, з
¤ких утворилис¤... ¬ ≈вроп≥ Ї ≥нш≥ держави, так≥ ж
м≥цн≥, ¤к ≥ ц≥ три аіломерати, та орган≥чн≥ш≥, н≥ж вони,
бо не складаютьс¤ з р≥знор≥дних частинок або затерли цю
р≥знор≥дн≥сть усередин≥ себе, ¤к-от ‘ранц≥¤ й јнгл≥¤. Ќе
випадаЇ, наприклад, говорити, що Ї австр≥йська нац≥¤.
« цього опису –ос≥¤ постаЇ не ¤к нац≥ональна
держава, а ¤к пол≥тична юрисдикц≥¤ щодо своњх
багатонац≥ональних п≥дданих, нездатна ефективно накинути
њм сп≥льну Ђун≥ф≥ковануї форму нац≥ональноњ
св≥домости.
¬есь цей емп≥ричний матер≥¤л можна п≥дсумувати
так: на злам≥ XVIII ≥ XIX стол≥ть ≥нтенсивн≥ процеси
нац≥Їтворенн¤ розгорнулис¤ на заход≥ европейського
континенту, де в р≥зних ≥сторичних умовах виникли дв≥
концепц≥њ нац≥њ Ц державноњ або пол≥тичноњ нац≥њ, приклад
¤коњ дала ‘ранц≥¤, ≥ культурноњ нац≥њ, що розвинулас¤
найперше у роздроблен≥й на 38 кн¤з≥вств Ќ≥меччин≥.
¬ажливий досв≥д створенн¤ Ђкультурноњї нац≥њ даЇ под≥лена
м≥ж –ос≥Їю, јвстро-”горщиною та ѕрус≥Їю ѕольща.
Ќац≥онал≥стично налаштован≥ польськ≥ нац≥ональн≥ ел≥ти, на
¤к≥ великий вплив справив приклад Ќ≥меччини, де
нац≥онал≥зм дов≥в свою спроможн≥сть ефективно розвТ¤зувати
пол≥тичн≥ завданн¤ (зокрема, сполучити роздроблену на
окрем≥ територ≥њ нац≥ю в Їдину державу), формулюють таку
нац≥ональну ≥деолог≥ю, ¤ка згодом ви¤витьс¤ надзвичайно
привабливою дл¤ украњнських ≥ б≥лоруських ел≥т. ўодо
рос≥йських ≥нтелектуальних ел≥т, то б≥льш≥сть њхн≥х
представник≥в спов≥дували утоп≥чн≥ погл¤ди на природу
нац≥њ, вважаючи економ≥чну в≥дстал≥сть –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ
за передумову њњ особливого ≥сторичного шл¤ху, ≥ тому не
пропонували розвТ¤занн¤ нац≥ональноњ проблеми, ¤ка дедал≥
б≥льше загострювалас¤. ќтже, можемо сконстатувати
залежн≥сть форм нац≥ональноњ та соц≥¤льноњ св≥домости
Ђнерос≥йськихї сусп≥льств европейськоњ частини –ос≥йськоњ
≥мпер≥њ в≥д ≥нтелектуальних ≥ соц≥¤льних процес≥в у вс≥й
≈вроп≥.
„етвертий розд≥л –адз≥ковоњ книжки, ¤кий
маЇ досить дивну назву ЂLudї (це можна перекласти ≥ ¤к
ЂЌародї, ≥ ¤к ЂЌаселенн¤ї, ≥ ¤к Ђѕопул¤ц≥¤ї), присв¤чено
переважно соц≥олог≥чним питанн¤м Ц ¤к-от структура
б≥лоруського сусп≥льства, його полон≥зац≥¤ та русиф≥кац≥¤,
Ц пор≥вн¤но непогано розгл¤нутим у б≥лоруськ≥й науков≥й
л≥тератур≥. Ѕагато мовитьс¤ тут ≥ про ≥сторичну та етн≥чну
св≥дом≥сть б≥лорус≥в XIX стол≥тт¤, њхнЇ ставленн¤ до
власноњ мови, розгл¤нуто рел≥г≥йний чинник у контекст≥
формуванн¤ модерноњ б≥лоруськоњ нац≥њ.
¬
останньому, пТ¤тому розд≥л≥ монограф≥њ (Ђѕротагон≥сти
б≥лоруськости XIX стол≥тт¤ї) польський досл≥дник
посл≥довно виступаЇ проти приписуванн¤ б≥лоруськоњ
нац≥ональноњ св≥домости астусев≥ ал≥новському, ‘ранц≥шку
Ѕагушев≥чу ≥ ¬≥нценту ƒун≥ну-ћарц≥нкев≥чу. Ђѕопри те, що в
б≥лоруськ≥й л≥тератур≥ ал≥новський, Ц пише –адз≥к, Ц
досить категорично визнаЇтьс¤ б≥лоруським нац≥ональним
д≥¤чем, творцем б≥лоруськости в њњ пол≥тичному вим≥р≥, в
його творах важко дошукатис¤ модерноњ б≥лоруськоњ
≥деолог≥њї. ƒосл≥дник указуЇ, що в творах ал≥новського
Ђнац≥юї трактовано ¤к пол≥тичну категор≥ю, а не культурну.
“ому, на думку автора, онстанти ал≥новський був таки
пол≥тичним пол¤ком, хоч ≥ схильним до реі≥онального
сепаратизму.
ѕро ‘ранц≥шка Ѕагушев≥ча –адз≥к говорить ¤к про
д≥¤ча, котрий залишивс¤ десь на меж≥ м≥ж традиц≥йною
пол≥тично-культурною польськ≥стю й етн≥чно-культурною
б≥лоруськ≥стю, й ан≥ словом не каже про вплив на
формуванн¤ Ѕагушев≥чевого нац≥онального св≥тогл¤ду
украњнського руху, чим показуЇ, що знаЇ творч≥сть цього
Ђпротагон≥ста б≥лоруськостиї поверхово. «водити
Ѕагушев≥чеву редакц≥ю б≥лоруського нац≥онал≥зму т≥льки до
польських ≥нсп≥рац≥й аж н≥¤к не можна. ™днальною ланкою
м≥ж Ђб≥лоруськимї ≥ Ђпольськимї нац≥онал≥змом Ѕагушев≥ча
був безпосередньо, з першоджерела, сприйн¤тий, перейн¤тий
≥ розвинутий украњнський досв≥д нац≥Їтворенн¤. “е, що
Ѕагушев≥ч добре знав украњнську мову ≥ взагал≥ ц≥кавивс¤
украњнським житт¤м, п≥дтверджуЇ у своњх спогадах,
датованих 1938 роком, ≥ ƒмитро ƒорошенко, ¤кий у 1890-х
роках, навчаючись у ¬≥ленськ≥й г≥мназ≥њ, к≥лька раз≥в
зустр≥чавс¤ з Ѕагушев≥чем.
”крањнський вплив
в≥дбивс¤ не т≥льки на поез≥њ Ѕагушев≥ча, а й ширше Ц на
формуванн≥ його св≥тогл¤ду. јле на поетичному р≥вн≥ його
простежити набагато прост≥ше, бо тут в≥н п≥дкр≥плюЇтьс¤
фактами. ѕрофесор ћюнхенського ун≥верситету ‘ридрих Ўольц
переконливо дов≥в вплив версиф≥кац≥њ “араса Ўевченка на
версиф≥кац≥ю ‘ранц≥шка Ѕагушев≥ча.
Ќаприк≥нц≥
–адз≥к означуЇ причини слабкости б≥лоруського
нац≥онального руху (одна з ¤ких, на його думку, пол¤гаЇ в
тому, що модерний б≥лоруський нац≥онал≥зм виник у
середовищ≥ католицькоњ шл¤хти, ¤ка соц≥¤льно й рел≥г≥йно
дистанц≥ювалас¤ в≥д переважно сел¤нського та православного
б≥лоруського населенн¤) ≥ даЇ похмуру оц≥нку його
сучасного становища: культурно Ѕ≥лорусь залишаЇтьс¤ значно
ближче до –ос≥њ, н≥ж до ѕольщ≥, адже б≥лоруськ≥ ел≥ти так
≥ не збудували сучасноњ б≥лоруськоњ нац≥њ.
Ќезважаючи на певний науковий конформ≥зм ≥
концептуальну проблематичн≥сть (автор розгл¤даЇ
некласичний б≥лоруський нац≥онал≥зм у дус≥ јл¤ксандра
Ћукашенка ¤к крах б≥лоруського нац≥онал≥зму), монограф≥¤
–ишарда –адз≥ка заслуговуЇ на високу оц≥нку з багатьох
позиц≥й. ¬она м≥стить ун≥кальний фактограф≥чний матер≥¤л,
переважно недоступний б≥лоруським досл≥дникам,
в≥дзначаЇтьс¤ методолог≥чною струнк≥стю ≥ культурою
мисленн¤. Ѕ≥лорусам залишаЇтьс¤ т≥льки пошкодувати, що
перша сол≥дна прац¤, присв¤чена б≥лоруському
нац≥онал≥змов≥, вийшла з-п≥д пера не в≥тчизн¤ного, а
польського соц≥олога ≥ побачила св≥т у любл≥нському
видавництв≥ ”н≥верситету ћар≥њ —клодовськоњ- юр≥.
***
ћи простежили, ¤к еволюц≥онувала ≥де¤
б≥лоруського нац≥онал≥зму у св≥домост≥ в≥тчизн¤них автор≥в
(назв≥мо це нац≥онал≥стичною думкою), а також подали
позиц≥ю його польського ≥нтерпретатора (назв≥мо це думкою
про нац≥онал≥зм). як ≥ сл≥д було оч≥кувати, б≥лоруський
нац≥онал≥зм залишаЇтьс¤ проблематичним пон¤тт¤м ¤к на
р≥вн≥ теор≥њ, так ≥ на р≥вн≥ практики.
¬пливи, що визначили нац≥онал≥стичн≥ погл¤ди
”ладз≥мера јрлова ≥ —¤рге¤ ƒубавца, засв≥дчують, що ще
¤к≥сь 10Ц15 рок≥в тому Ѕ≥лорусь ц≥лковито перебувала в
зон≥ рос≥йського культурного впливу ≥ фактично не мала
своЇњ традиц≥њ гуман≥тарноњ думки. “ексти —¤рге¤ …орша ≥
ЋЇан≥да Ћича зайвий раз переконують, що п≥сл¤ 1991 року
Ѕ≥лорусь стала не ст≥льки незалежною, ск≥льки
само≥зольованою крањною, де так ≥ не в≥дбулос¤ оновленн¤
гуман≥тарноњ осв≥ти.
ќсновне розходженн¤ теор≥њ та практики
б≥лоруського нац≥онал≥зму пол¤гаЇ в тому, що дос≥
теоретично осмислювалис¤ далеко не найвпливов≥ш≥ його
р≥зновиди (етн≥чний, культурний або Ђесхатолог≥чнийї).
Ќаймасов≥ший р≥зновид б≥лоруського нац≥онал≥зму, ¤кий
залежно в≥д контексту можна окреслити ¤к Ђкреольськийї,
Ђгромад¤нськийї або Ђеконом≥чнийї, донин≥ залишають без
уваги досл≥дники й не визнають в≥тчизн¤н≥ теоретики. ÷ей
нац≥онал≥зм не сприймаЇ б≥лоруську нац≥ю ¤к Їдн≥сть,
основою ¤коњ Ї кров, сп≥льна культура та мова. ѕ≥дставою
дл¤ нац≥онального ототожненн¤ в цьому раз≥ виступаЇ
б≥лоруська держава, њњ пол≥тична юрисдикц≥¤, м≥жнародна
правосубТЇктн≥сть, а назагал Ц сам феномен незалежности,
оск≥льки вона даЇ змогу усп≥шн≥ше реал≥зовувати
економ≥чн≥, пол≥тичн≥, культурн≥ та ≥нш≥ ≥нтереси крањни.
«алежн≥сть розвитку Ѕ≥лорус≥ в≥д њњ формального
державно-адм≥н≥стративного статусу стала очевидна ще за
час≥в ———–, у ¤кому союзн≥ республ≥ки мали значно
уприв≥лейован≥ший економ≥чний статус пор≥вн¤но з
автономними республ≥ками чи кра¤ми.
Ќезалежна Ѕ≥лорусь приречена на поширенн¤
нац≥онал≥стичних настроњв. ѕроте незавершен≥сть њх
теоретичного осмисленн¤ загрожуЇ тим, що розвиватимутьс¤
вони стих≥йно ≥, можливо, у деструктивному р≥чищ≥. ЌемаЇ
в≥дпов≥д≥ на запитанн¤, чи зможе перемогти ¤кийсь ≥з
тепер≥шн≥х р≥зновид≥в б≥лоруського нац≥онал≥зму в чистому
вигл¤д≥, чи матимемо в майбутньому його зб≥рний,
≥нтеірований вар≥¤нт.
ј доки це питанн¤ залишаЇтьс¤ в≥дкритим, говорити
про нац≥ональне самовизначенн¤ Ѕ≥лорус≥ передчасно.
