Василь Биков: слово — гуманіста, серце — патріота

 

Іван Терентійович Михайлов-Ковалевський, який зараз мешкає в Луганську, народився, виріс і багато років свого життя провів у Бєларусі. Закінчивши Ленінградський університет, вчителював. Захоплення літературною творчістю дозволило йому познайомитися з видатним письменником Василем Биковим, який сприяв початківцеві схвальним словом підтримки і кваліфікованими порадами. Творчі контакти переросли у чистосердечні людські стосунки, які тривали до останніх днів життя великого майстра слова.
Нижче друкуємо спогади Івана Михайлова-Ковалевського про Василя Бикова.

 

Відійшов у вічність полум’яний борець за народну правду, талановитий білоруський письменник, патріот, добра і шляхетна людина Василь Биков. Нещодавно йому виповнилося 80 років [помилка, насправді - 79].
Здається, зовсім недавно, одного травневого вечора, я зателефонував йому до Праги, щоб підтримати його морально після перенесеної тяжкої операції. Голос Василя Володимировича тремтів, і я відчував його душевну тривогу й тугу за батьківщиною, біль утрати близьких людей. Він нарікав на те, що йому надокучила еміграція.
Знаю, що його виїзд за кордон був вимушеним. Відхід від влади 1994 року С.Шушкевича змусив декого з політичних діячів і передових письменників залишити Бєларусь і шукати свою долю за кордоном. Так, Василя Бикова прийняли в Німеччині, де він, незважаючи на відлучення від рідної землі, продовжував писати. Працював над книгою спогадів «Довга дорога додому», яку закінчив у Празі, куди переїхав згодом, аби бути ближчим до батьківщини.
У нашій телефонній розмові В.Биков обіцяв відвідати Бєларусь, говорив про те, що тут його корені, але, на жаль, в Ушачому, на Вітебщині, де він народився, його родичів уже майже не залишилося...
Не судилося мені зустрітися з Василем Володимировичем, а на цю зустріч він сподівався під час планованого приїзду.
Як міг, я заспокоював його, благаючи берегти себе і хворе серце. А серце направду було дуже хворе. Останні слова його були адресовані мені особисто: „Трымайся, Янку, мы яще поваюем”. У відповідь я сказав: „І Вы, комбат, трымайтыся!" Він на мить замовк, а потім тихо додав: «Чакай, Янку, я скора, даст Бог, прыеду. Надрукуєм твои прозаичны опусы».
Тепер усе, що я пишу, складаю в шухляду...
А познайомився я з Василем Биковим випадково. Сталося це в 1968 року в Мінську. Був чудовий травневий ранок, теплий і тихий. Повітря насичене п’янким ароматом квітучих дерев і чагарників. У скверах і парках чувся переспів птахів, який створював атмосферу урочистого гімну весні і молодості. Над кронами квітучих дерев піднімався світлосяйний диск весняного сонця. Тоді я готувався до святкового параду, і мені подумалося, що таке сонце буває тільки на День Перемоги. Після параду я затримався біля пам’ятника радянським воїнам і раптом побачив у людському натовпі статну людину. Його впізнали й загомоніли: «Василь Биков, Василь Биков біля пам’ятника стоїть!»
Діставшись до монумента, я підійшов до свого славетного земляка, і ми познайомилися: я — молодий педагог-математик, який щойно закінчив Ленінградський університет і отримав направлення до села Красна Поляна під Ленінградом, а він — уже відомий і поважний письменник, творами якого всі зачитувались.
Ми пішли до скверу, сіли на лаву, і почалась неквапна розмова. Він розпитував про мої плани, роботу, цікавився, чи не пишу я прозові твори.
А писати я почав давно, зі шкільних років. Коли ще навчався в четвертому класі, мати знайшла мої вірші й оповідання і спалила їх у печі, при цьому суворо спитала: «Ти що, хочеш, як і твої дядьки, у тюрмі сидіти?» Мої рідні, дійсно, «сиділи» за політику. То був тривожний час. Хто тоді тільки не був ув’язнений: односельці, знайомі, близькі й далекі родичі — заможні люди, які не хотіли йти в колгоспи, а також ті, хто мислив не так, як «треба». Але я продовжував писати, бо матеріалу було достатньо. І випробувань на мою долю випало немало. Про все це я розповів В.Бикову. Він похитав головою і багато-значно сказав: „Матэриал у цябе есць. Прагні! Я допомогу цябе надрукаваць".
Однак після тієї пам’ятної для мене зустрічі багато чого змінилося...
Хто з нас у мої далекі юнацькі роки не зачитувався творами Бикова?! У них відбита гірка правда важкого воєнного часу.
Апофеозом творчості В.Бикова стала «Довга дорога додому» — твір, що підбив підсумок його непростого життя. У цій книзі психологічно переплетені долі багатьох його друзів, яких, на жаль, уже немає. Герої книг Василя Бикова вистраждані автором у боротьбі з несправедливістю та приниженням людської гідності. Біль і співчуття, співстраждання зі своїми героями — людьми із скаліченими долями — проходять червоною ниткою через усю його творчість, яка дорівнює самому життю. Несхитний борець за правду, безкомпромісний у поглядах і переконаннях, патріот білоруської землі, письменник «від Бога», великий гуманіст назавжди залишиться в моєму серці.

Іван Михайлов-Ковалевський.
м. Луганськ.

 

Джерело: http://www.news.inform.lg.ua/show.php?command=anal&code=457