є53, в≥второк, 25 березн¤ 2003

Ќайб≥льший на сьогодн≥ б≥лоруський письменник останн≥ми роками живе переважно поза межами р≥дного краю Ч у ‘≥нл¤нд≥њ, Ќ≥меччин≥. Ќещодавно ¬.Ѕиков отримав посв≥дку на проживанн¤ у „еськ≥й –еспубл≥ц≥ Ч це був один ≥з останн≥х документ≥в, п≥дписаних ¬ацлавом √авелом ще на посад≥ чинного президента „–.

¬т≥м, 78-л≥тн≥й б≥лоруський класик у цих своњх понев≥р¤нн¤х не самотн≥й Ч так само за межами Ѕ≥лорус≥ зараз проживають поети јлЇсь –азанов ≥ ”ладз≥м≥р Ќ¤кл¤Їв, ≥нш≥ представники творчоњ ≥нтел≥генц≥њ сус≥днього народу.

ѕрипов≥сткою У ачина зграйкаФ ц¤ книга в≥дкриваЇтьс¤. ќзнайомившис¤ з текстом притч≥, уважний читач може скласти соб≥ враженн¤ про новий стиль ¬ас≥л¤ Ѕикова. јле й момента Уповчальност≥Ф теж не варто в≥дкидати Ч ц≥ припов≥стки корисн≥ та важлив≥ й, на жаль, не т≥льки дл¤ читача б≥лоруського.

—еред Ублерб≥вФ Ч коротких в≥дгук≥в на творч≥сть автора, вм≥щених на останн≥й стор≥нц≥ обкладинки книги, Ї й такий, п≥дписаний криптон≥мом У рит.Ф, Ч Уѕрипов≥стки Ѕикова Ч ¤к засторога в≥д найг≥ршого, що може чекати нерозумну людину й нерозумний народФ. ’арактеристика достатньо вичерпна, додати до нењ практично н≥чого.

ћолода качина зграйка лаштувалас¤ у вир≥й.

—тарий качур уже к≥лька дн≥в посп≥ль в≥дчував ¤кийсь тривожний неспок≥й Ч треба було в≥дл≥тати. ¬од¤не птаство п≥дпор¤дковувалось ≥нстинктов≥, споконв≥чн≥й пташин≥й вол≥, ¤ка певною ос≥нньою порою гнала птах≥в на п≥вдень, де був пор¤тунок в≥д голоду й стуж≥. јле ц¤ молода згра¤ не знала того, й тривоги не в≥дчувала. «мучен≥ л≥тн≥м недоњданн¤м, качки н≥¤к не переставали перекидатись у вод≥ куценькими задками догори й нишпорити по дну невтомними дзьобами.

“ого дн¤ качки добре натоптали своњ туг≥ вола, надвеч≥р вони ледь ворушились на вод≥ й заночували купкою неподал≥к, у р≥дкому комиш≥.  ачур, котрий так само, з повним волом, приплив туди останн≥м, втомлено задр≥мав, заколиханий др≥бними хвильками, але маючи твердий нам≥р завтра в≥длет≥ти.

“а назавтра, щойно у неб≥ над озером почало розвиднюватись, качина зграйка наввипередки ринулас¤ з комишу в затоку.  ачечки одразу ж почали п≥рнати, виринати, ≥ њсти, њсти. ћоже, перед в≥дльотом ≥ не варто було аж занадто набивати своњ вола, та качур не м≥г спинити њхнього прагненн¤. ¬≥н ≥ сам охоче п≥дживлювавс¤ разом з ус≥ма, думаючи: нехай вже нањд¤тьс¤, а пот≥м в≥н њх п≥дн≥ме у пол≥т. ѕевно, такоњ ж думки була й стара качка-мати, ¤ка спершу було п≥дпливла до качура, коротко кр¤кнула й подалась назад, до зграйки. ¬она й п≥дрослих качечок не залишала без нагл¤ду, хоча прудк≥ доньки не надто вже й слухались њњ. Ќе те, що колись, ¤к були мал≥...

“ак само, в метушн≥ за поживою промайнув ≥ другий день.  ачки вволю нањлис¤ й ледь допливли надвеч≥р до затишного комишу. «а ними приплив качур, ≥ вс¤ невеличка зграйка загойдалась на тих≥й вод≥.

…ого, одначе, погано слухалис¤, декотр≥ все й дал≥ намагалис¤ п≥рнати, неначе бо¤чись втратити останн≥ придатн≥ дл¤ того хвилини. … качур раптом зрозум≥в, що марн≥ вс≥ його заходи, тим б≥льше, що й качка-мати невдовз≥ приЇдналас¤ до неслух≥в. ќдна лиш менша качечка —≥ренька гойдалась на хвил¤х б≥л¤ качура-батька, н≥би мовчазно под≥л¤ючи його клоп≥т.

 ачки не бажали н≥куди лет≥ти Ч њм непогано велос¤ й тут.

 ачур не знав, що з ними робити, ¤к по¤снити, що це Ч небезпечно. якщо вони сп≥зн¤тьс¤, у п≥днебесс≥ њх може захопити негода, а то й сн≥г, вони загинуть, не долет≥вши до теплого вир≥ю. јбо ще можуть вдарити морози, й озеро замерзне. “од≥ вони лишатьс¤ без корму й так само загинуть. —вою заклопотан≥сть в≥н ≥з обуренн¤м, гучно кр¤чучи ≥ бТючи по вод≥ крильми, дон≥с ус≥й зграњ, коли та нарешт≥ нањлас¤ й качки перестали п≥рнати. јле йому не дуже то й пов≥рили. ≤ справд≥, дос≥ ж не було дуже холодно, а в ц≥й прикрит≥й пагорбами затоц≥ нав≥ть затишно. √оловне Ч нагр≥та за л≥то озерна вода видавалась тепл≥шою за пов≥тр¤, з нењ не хот≥лос¤ вилазити. “а качур знав, що так буде недовго, що озеро колись-таки замерзне. ј крига Ч загибель дл¤ качиного племен≥. “а на вс≥ його заклики качки не в≥дгукувались, ¤вно не бажаючи в≥рити.  ачка-мати коротко й виразно повела крилом Ч в один б≥к, пот≥м у другий, що означало: може, замерзне, а, може, й н≥. «ате тут Ї що њсти.

“ак, тут був корм, качур вже проклинав його, бо той корм зТ¤вивс¤ дуже невчасно Ч не там ≥ не тод≥, коли був потр≥бний. “епер ц¤ неспод≥вана сит≥сть загрожувала качкам загибеллю. як ≥ њхн¤ зголодн≥ла покваплив≥сть.  ачки за к≥лька дн≥в пом≥тно обважн≥ли ≥ з пост≥йно набитими волами вигл¤дали незграбами. « такими волами важко було просто зд≥йн¤тись у пов≥тр¤, не кажучи вже про те, щоб здолати довгий ≥ т¤жкий шл¤х до теплих крањв. “а що м≥г вд≥¤ти качур?

¬≥н м≥г би лет≥ти сам, або з —≥ренькою, ¤ка поки-що слухалась його. јле в≥н не хот≥в залишити решту, цих зажерливих, недалекогл¤дних дурник≥в, ¤к≥ не хот≥ли зрозум≥ти, що на них чекаЇ.  ачур так стривоживс¤, що перестав п≥рнати в каламутну воду, лише кружл¤в затокою та л¤скав по вод≥ крильми, висловлюючи цим свою заклопотан≥сть ≥ гн≥в. “а, здаЇтьс¤, на качура вже перестали звертати увагу.

якось вранц≥ в≥н доглед≥в, ¤к трава на пагорб≥ в≥ддал≥к неначе вкрилас¤ пл≥сн¤вою Ч то бравс¤ ≥н≥й першого передзимТ¤; у пов≥тр≥ в≥дчувавс¤ морозець. јле вода в затоц≥, ¤к ≥ ран≥ш, була теплою, скр≥зь над нею курилась легка прозора пара, в ¤к≥й качки почувалис¤ особливо жваво. “од≥ качур зробив чи не останню спробу вивести њх на озеро й п≥дн¤ти у пов≥тр¤. “а невдовз≥ зрозум≥в, що жодна з качок вже не п≥дн≥метьс¤ Ч так ус≥ вони обважн≥ли в≥д надм≥рноњ ситост≥. ≤ все не перестають п≥рнати Ч нањдаютьс¤.  ожного дн¤ надвеч≥р качки туго набивали обвисл≥ вола.  орму п≥д трубою не меншало.

 ачур був уже не молодий в≥ком, аж три осен≥ посп≥ль в≥н л≥тав у вир≥й ≥ щовесни повертавс¤ на своЇ озеро. ¬≥н не м≥г не розум≥ти, чим зак≥нчитьс¤ качиний непослух. ¬≥н лиш не знав, ¤к сам мав би поставитис¤ до цього. јле й р¤туватись самому також вже робилось зап≥зно. “од≥ в≥н мав останню розмову з качкою-мат≥рТю, ¤ка одна лиш могла йому поспри¤ти. “а не захот≥ла. ћабуть, ¤к завжди, не вистачило њњ качиного розуму.

ћ≥ж тим на берег л≥г перший легкий зазимок. ѕагорб поб≥л≥в в≥д сн≥гу, ставши нав≥ть гарн≥шим, н≥ж був доти. ј затока все курилась теплою духм¤ною парою. ” н≥й надзвичайно затишно почувалис¤ качки. ќдного ранку качка-мати так ≥ сказала качуров≥: дарма ти турбуЇшс¤, тут буде незг≥рш, ¤к у вир≥њ. “ут Ч цив≥л≥зац≥¤, труба прогодуЇ. ј мороз? Ч заперечив њй качур. ј морозу, може, й не буде, в≥дказала качка. Ќе було ж його вл≥тку...

 ачур розум≥в, що вона помил¤Їтьс¤, та не вм≥в переконати њњ у тому. ќсобливо п≥сл¤ того, ¤к њњ п≥дтримали ≥нш≥ качки. Ќав≥ть його улюблениц¤ —≥ренька, й та останн≥м часом дуже обважн≥ла й б≥льше трималась на вод≥ поб≥л¤ матер≥.  ачур все част≥ше залишавс¤ в самотност≥ й часом нав≥ть починав сумн≥ватись у своњй правот≥. ј, може, й справд≥, морозу не буде? Ќе буваЇ ж його на п≥вдн≥, куди птахи лет¤ть у вир≥й.

јле то Ч на п≥вдн≥. “ут же була ¤кщо й не п≥вн≥ч, то принаймн≥ щось близьке до нењ. „екати чогось доброго, мабуть, було марною справою. јле качки, ¤к ≥ люди, мали потребу завжди спод≥ватис¤ на краще. ј що краще Ч р≥ч оманлива, того качки не розум≥ли.

якось уноч≥ зробилось дуже холодно, замерзл≥ птахи ледве дочекалис¤ ранку. ј тод≥ побачили, що берег в очерет≥ уз¤вс¤ гарним тонким льодом. ƒекотр≥ нав≥ть пробували його дзьобами, на смак в≥н був приЇмним ≥ швидко танув. ўоб випливти в затоку, його легко проламували волами ≥ лапами, й так допТ¤лис¤ до жаданоњ труби. “а назад зграйка вже д≥статись не змогла Ч за день комиш дощенту повмерзав у кригу.  ачка-мати тод≥ видр¤палась на крижаний край ≥ перевальцем пошкандибала першою. «а нею так само незграбно побрели качки Ч њм хот≥лось ночувати там, де вони звикли.  ачур за ними не п≥шов, залишивс¤ на чист≥й вод≥ у затоц≥.

јле й затока вужчала. ћороз повол≥, але наполегливо розпросторював озером своњ крижан≥ волод≥нн¤. «а к≥лька дн≥в у затоц≥ залишивс¤ невеликий клаптик чистоњ води уздовж берега. “ам ц≥лий день ≥ н≥ч сновигали качки. ўоправда, не вс≥. ƒе¤к≥ повилазили на кригу й понуро сид≥ли, немов чогось чекаючи. —еред них був ≥ качур. ¬≥н вже н≥куди њх не кликав Ч не було куди кликати. ¬≥н т≥льки мовчазно докор¤в соб≥, що спром≥гс¤ свого часу змусити њх зд≥йн¤тись у вир≥й. “а ¤к було в≥д≥рвати зголодн≥лу зграю в≥д багатого корму. “≥льки нав≥що той корм?

Ќочували вони тепер у т≥сн≥й ополонц≥, ¤ когось ранку побачили, що комини, ¤к≥ вистромлювались в≥ддал≥к з-за засн≥женого пагорба, перестали дим≥ти. ÷е качок не дуже нал¤кало. «л¤калис¤ вони, коли в≥дчули, що у вод≥, з бетонноњ труби вже не тече н≥чого.  ачки не знали, що це завод збанкрутував, ≥ труба перестала працювати. як ≥ все ≥нше на завод≥. ј вузенька ополонка дедал≥ вужчала. ƒоки крига остаточно не зТЇдналас¤ з берегами...

... оли знову настала весна ≥ стомлен≥ зграњ гусей, журавл≥в ≥ качок почали повертатис¤ з далекого вир≥ю, в озерн≥й затоц≥ вони не знайшли н≥кого.

“≥льки рештки мокрого строкатого п≥рТ¤ де-не-де гойдались в очеретах б≥л¤ берега. ÷е було все, що залишилось в≥д ситоњ й необережноњ качиноњ зграйки.