Усі бездержавні народи мають однакові проблеми: етносу бракує національної свідомости, а державі — еліти; космополітичне, урбанізоване на східний лад, місто зростає коштом національного за духом села, яке вироджується; упосліджується мова й культура корінної нації, а її кращих представників висмоктує метрополія… Проте країни Балтії вже в НАТО, а Україна й Бєларусь загрузли в трясовині азійщини. Чи може не боліти серце патріота, котрий бачить, як його Вітчизна втрачає історичний шанс приєднатися до демократії і проґресу?
Хто у СРСР не читав військової прози Василя БИКОВА? Не ставлячи під сумнів інші таланти, асоціюємо його насамперед із другою світовою війною, осмисленням психології її рядового бійця. Збірка Василя Бикова “Хресна дорога: Статті, есе, інтерв’ю, виступи” застаріла за часом написання, бо містить тексти 1988—1996 років, але актуальна за змістом, суттю й глибиною порушених проблем. Бо з подачі недолугої компартійної номенклатури живе бєларуський народ за близьким нам принципом “маємо те, що маємо”. Насправді — не мають нічого, крім злиднів, хвороб і хамства новоз’явлених нуворишів, але тішаться, що хоч війни немає. Такі парадокси життя: у молодих літах письменник зі зброєю в руках боронив людність від фашистських окупантів, а на схилі віку підняв усю міць свого таланту на публіцистичну охорону рідного краю від загарбників московських. Імперії давно відпрацювали універсальні засоби упокорення. “Народ завжди жив клопотом про своє земне, голодне, турботливе, нерідко страхітливе життя, комуністи-інтелігенти вірою і правдою слугували диявольським інтересам всемогутньої партії” й за вірнопідданську службу на них рясно проливалися срібняки-медяники. Непокірних же відділяють від народу за допомогою канчуків і володарюють. Тому “головне, щоб нам не перешкоджали”, — стверджує Василь Биков.
Бо справжній господар учорашніх селюків, а нині “городськіх” кремезних парубків у чорних масках — у метрополії. І діють вони схожими методами, що в Мінську, що в Києві, бо вигадали їх у одному місці — на Луб’янці: “головою об асфальт, за ноги — та в міліційний “уазик”. Різниця лише в тому, що БНФ був слабкішим за НРУ, то й досягла Україна трішки більшого; у нас опозиціонерів очікують КАМАЗи, а бєларуських патріотів — еміґрація.
На кого розраховані роздуми пана Василя? На тих, хто не втратив совість у її загальнолюдському вимірі та етику, мораль і духовність, хто зберіг “культурні імперативи”. Є в книзі про референдум, та не шукайте рецептів від “денаціональних сухот” — лихо бездержавности спричиняє “зникнення самого народу”. Там тільки правда, свобода й щирість: “Буде незалежна Білорусь — буде все. У тому числі мова і культура. Не буде незалежності — швидко не буде нічого”.