≤ван јндрус¤к

Ќарешт≥ украњнська л≥тературно стурбована публ≥ка починаЇ перенасичуватис¤ ≥рон≥Їю. ≤ще в девТ¤ностих безпробудний УстьобФ, ¤кий у нас так старанно плутають ≥з постмодерн≥змом, п≥сл¤ Усоц-ареал-≥змуФ сприймавс¤ св≥жо ≥ по¤снювавс¤ необх≥дн≥стю Ул≥куванн¤ см≥хомФ, зв≥льненн¤ в≥д п≥драд¤нських комплекс≥в. јле нин≥ цей см≥х плавно перетворивс¤ на Устьоб заради стьобуФ ≥, мТ¤ко кажучи, майже вс≥х УзадовбавФ, Ч кр≥м, зв≥сно, УспермотоксикованихФ юнц≥в ≥ њхн≥х УпросунутихФ подруг, у ¤ких це всього-на-всього в≥кове.

’оч ¤к парадоксально, найпосутн≥ше схил¤Ї нас погл¤нути тверезим оком на наш-таки УстьобФ книжка перекладна. УЋисти з-п≥д ковдриФ культового (щонайменше в ”крањн≥) б≥лоруса јндре¤ ’адановича за к≥льк≥стю ≥ головне Ч ¤к≥стю використанн¤ р≥зноман≥тних ≥рон≥чно-поетичних Успецефект≥вФ можуть позмагатис¤ х≥ба з текстами украњнц¤ —ерг≥¤ ∆адана. Ќе випадково —ерг≥й залюбки ≥ смачно приклавс¤ до перекладанн¤ текст≥в давно вже охрещеного в тус≥вц≥ Уб≥лоруським ∆аданомФ јндре¤, ≥ п≥дозрюю, що хлопц≥ отримали в≥д цього процесу неаби¤ке естетичне задоволенн¤. јле от у чому заковика: попри те, що обидва вони схильн≥ до використанн¤ у текстах Успецефект≥вФ, вибудуваних за схожими принципами (а њх, принцип≥в, насправд≥ не так багато ≥снуЇ в природ≥, й майже вс≥ вони зам≥шан≥ або на парод≥йному експлуатуванн≥ класики, або на звукосемантичних асоц≥ац≥¤х: образ творитьс¤ на омон≥м≥чному з≥ставл¤нн≥ двох-трьох сл≥в ≥з р≥знор≥дних лексичних пласт≥в, одне з ¤ких майже обовТ¤зково висмикнуте ≥з ¤когось сленіу Ч п≥дл≥тк≥в, зек≥в, пол≥тноменклатури ≥ т. п.), поети ∆адан ≥ ’аданович довол≥-таки р≥зн≥.

” цьому неважко пересв≥дчитис¤, спробувавши в≥докремити УспецефектиФ у котромусь з≥ знакових в≥рш≥в одного й ≥ншого в≥д решти тексту. ўо залишитьс¤? “ак, безсв≥дома, притлумлена туга втраченост≥ над≥йних п≥двалин осмисленн¤ бутт¤ (може, в н≥й ≥ пол¤гаЇ постмодерн≥зм?) Ч це покол≥ннЇве. ј рештf вже р≥зне: у ∆адана Ч тонка дом≥нантна л≥ричн≥сть, по-людськи всеохопна у своЇму емотивному Углобал≥змов≥Ф; у ’адановича Ч неодм≥нн≥ болюч≥ пласти нац≥онального наративу. јпотеотичною в јндре¤ бачитьс¤ мен≥ така строфа:

Ѕо нав≥ть тут в≥дчуваЇтьс¤ передус≥м трагед≥¤ нац≥ональна, ≥ вже в≥дтак Ч виходи на ширш≥ овиди Упризначенн¤ поета й поез≥њФ. ∆адан маскуЇ Уп≥дл≥тковоюФ маскул≥нною ≥рон≥Їю душевну незахищен≥сть перед св≥том культивуванн¤ сили; ’аданович же маскуЇ незахищен≥сть нац≥ональну перед поглинутим русиф≥кац≥Їю св≥т-овидом, водночас розТ¤трюючи комплекси, довод¤чи њх до абсурду й тим самим розхитуючи њхн≥ п≥двалини. ≤рон≥¤ ’адановича Ч б≥лоруська ре≥нкарнац≥¤ бубаб≥зму; в ”крањн≥ така ≥рон≥¤, на щаст¤, нец≥кава ще п≥сл¤ знаменитого ћалковичевого Умул¤р-ка-де-бе-лаФ. ” нас пол≥тично нараз≥ дещо ≥нший вар≥ант Убацьк≥змуФ, наша ≥рон≥¤ спираЇтьс¤ вже не на так≥ гостр≥ сусп≥льн≥ рефлекс≥њ, й саме тому вироджуЇтьс¤. ” нас на час≥ вже ≥нше, але в наших сус≥д≥в, друз≥в, брат≥в б≥лорус≥в Ч усе ще теЕ ÷е так виразно пом≥тно: раптов≥ спалахи ≥рон≥зму в л≥тератур≥ завжди жорстко привТ¤зан≥ до певних нездорових сусп≥льних процес≥в; вони Ї, властиво, реакц≥Їю мистецтва на спробу вторгненн¤ сусп≥льства у заздалег≥дь заборонен≥ сфери. ≤ ¤к т≥льки м≥н¤Їтьс¤, грубо кажучи, ситуац≥¤ пол≥тична, одразу вичахаЇ ≥рон≥чний струмок, що живить митц≥в матер≥алом дл¤ Успецефект≥вФ.  овдра прив≥дкриваЇтьс¤Е

јле ц≥кава р≥ч Ч ∆адан обираЇ дл¤ перекладу чи не найб≥льше насичен≥ УспецефектамиФ (от уже ц≥ У«ор¤н≥ в≥йниФ!) ’адановичев≥ тексти Ч майже тус≥вочну У олискову дл¤ молодого л≥тератораФ, њдку парод≥ю на ѕушк≥на ≥ не т≥льки УЌасл≥дуванн¤ √орац≥¤Ф, виписану в дус≥ јндруховичевих У рим≥нальних сонет≥вФ УЅармен-сюњтуФЕ Ќ≥чого не скажеш, тексти класн≥, Устьоб заради стьобуФ в них особливо ефектний; легко прочитуЇтьс¤ кайф ∆адана в≥д того, ¤к близьк≥сть мов дозвол¤Ї вправл¤тис¤ в адекватному в≥дображанн≥ прикол≥в. ≤нод≥ ц¤ поз≥рна легк≥сть заколисуЇ, ≥ Уз-п≥д клав≥атуриФ перекладача вистукуЇтьс¤ щось майже зовс≥м несусв≥тнЇ: Ќехай повзуть чутки по Ѕ≥лорус≥, / його ¤ маю, ¤к ≥ маю мать: / не член, що пружний ≥ незламний в рус≥ / јлександр≥йський стовп в≥н мав у вус≥, / не б≥цепс≥в нетл≥нна м≥дна стать, / не кучер≥, не оч≥ ≥ не перса Ч / щось ≥нше надаЇ натхненню рух!

якби не до хрускоту на зубах знайомий перший р¤док Уя памТ¤тник зроблю ≥з манускриптуФ, непросто було б збагнути, про ¤кий такий, даруйте, УчленФ ≥детьс¤; а про те, до чого тут УматьФ, ¤ краще взагал≥ промовчу.

Ѕезперечно, мен≥ значно ближчий не лише дещо ≥нший ∆адан, але й дещо ≥нший ’аданович Ч де поза даниною поетичн≥й мод≥ не так в≥дчайдушно губитьс¤ справдешн≥й ментальний б≥ль, де ≥рон≥¤ не наст≥льки привТ¤зана до часовоњ конкретики, а тому виростаЇ до сатири: Ѕо подвиги дл¤ нас ус≥х р≥ч звикла, / ≥ ворог часто бачив наш≥ ≥кла, / заход¤чи в м≥сцевий зоопарк.

ј що в Ѕ≥лорус≥ з≥ сприйманн¤м його текст≥в Ч не знаю. ѕросто не знаю Ч ≥ фертик! «в≥сно, хочетьс¤ в≥рити,