Інтерес до сучасної білоруської літератури в Україні, що там і
казати, дещо поступається інтересові до сучасної російської літератури. А
коли ще звузити поняття літератури жанрово й сказати "інтерес до поезії" - то
вже бажаючих читати щось таке на увесь наш сорокавосьмимільйонний (чи скільки
там нас залишилося?) народ набереться, може, з тисячу, а мо' й менше. Тож
саме таким накладом (тисячу чи й менше) київське видавництво "Факт" щойно
випустило книгу українських перекладів молодого білоруського поета Андрея
Хадановича.

        Сам автор книги, Андрей Хаданович, хоча й молодий - ще тридцяти не
виповнилося - але в своєму краї доволі відомий. (Слово "відомий" таки треба
ставити, може, навіть у подвійні лапки, не самим тільки українським
віршотворцям така честь, білоруси теж своїх поетів не знають.) Уже кілька
разів Андрей відвідував Україну, мав творчі вечори і під час ірпінського
семінару "Смолоскипа", і в Галичині - у Львові, та Івано-Франківську. Сам
поет також не чужий українській темі, він переклав білоруською роман
Андруховича "Московіада" й цілий ряд поезій своїх ровесників, хоча
здебільшого ровесниць: львів'янок М.Кияновської та М. Савки,
івано-франківської поетки Галини Петросаняк, і близького йому за стилем
Сергія Жадана. І вірші писав на українську тематику - про Львів, наприклад, з
присвятою Тарасові Прохаськові, або брав епіграф з Наталки Білоцерківець,
той, знаменитий, "Ми помрем не в Парижі..."

        Тут саме час схарактеризувати стиль А.Хадановича. Він близький до
стилю харків'янина Сергія Жадана. Дехто називає це постмодерном - постійне
явне чи приховане цитування-перецитовування, натяки, алюзії, гра слів, чи
"бубабістське жонглювання", як ще називає цю манеру письма автор передмови до
збірки "Листи з-під ковдри" патріарх Бу-Ба-Бу Юрій Андрухович. Слід одразу ж
зазначити, що переклад такого тексту - та ще на мову таку близьку, як
українська - завдання не з легких. Перекладач не один раз спіткнеться,
затнеться, - й то саме з причини тієї оманливої близькості. Та врешті все ж
виходить з халепи гідно - якщо його, перекладача, звуть, наприклад, Сергій
Жадан:

оживають персонажі анекдотів 

з підсвідомості виходять на пленер

знов матросов закриває пащі дотів

знову батька закладає піонер

ллється пісня на далекім прикордонні

в діячів кпрс пішов процес

мудрий чукча в заполярному безсонні

став на лижі з групенфюрером сс

...

ананаси із шампанським будуть наші

хто не з нами той посмертно стане наш

оживають персонажі персонажі

тріумфує невмирущий персонаж

        Хоча не скрізь і не завжди упродовж випущеної "Фактом" збірки рядки
Хадановича в українській інтерпретації звучать так складно й милозвучно.
Перекладачі - а, крім Жадана, до цієї праці приклалися іще Максим Стріха,
Іван Лучук, Мар'яна Савка і Дзвенислава Матіяш - на жаль, не щоразу вміли
здолати опір рядка й непіддатливість римованого слова. Наприклад, не
віриться, щоб поет-віртуоз, яким є Хаданович, написав своєю рідною мовою такі
ось неоковирні рядки: 

"впивались трутизною уприсмок ми, та не було на завтра бодунів".

        Тут і наголос у слові "трутизна", і "бодуни" в множині не зовсім
доречні. Як у людини може бути лише одна батьківщина, так і бодун буває лише
один, один на всіх, ми за ціною не постоїмо, ні в гривнях, ні у білоруських
зайчиках. І навіть у Львові, себто у вже згаданому вище вірші "Львів" у
перекладі все тієї ж Дзвенислави Матіяш, з ліричним героєм вірша діється щось
дивне -

Заблукати, згубитись, заплутатись, впавши додолу, 

в кам'яницях, де genius loci всім ще по знакУ...

        Споживач (у нашому випадку - читач) не повинен втішати себе солодкими
необгрунтованими уявленнями-уявляннями про те, що, мовляв, мабуть, в
оригіналі ці рядки звучать набагато краще. Можемо стверджувати з певністю,
Хаданович - поет віртуозний. На жаль, підтвердити це твердження може далеко
не кожний переклад із книги, випущеної "Фактом". Трохи поправляє ситуацію те,
що кожен вірш зокрема після тексту має й ім'я перекладача, тож наткнувшися на
два-три нездалих переклади й прочитавши під ними одне й те саме прізвище,
надалі можна просто прогортати, уникати виробів не вельми старанного
продуцента. Прикро, що таких "виробів" чимало вмістилося у книгу "Листи з-під
ковдри". По-справжньому відповідними, якісними, за великим рахунком, можна
вважати лише інтерпретації Сергія Жадана (через його безперечну стильову
близькість до автора) та ще деякі з перекладів, зроблених Максимом Стріхою
(тут вже вочевидь спрацьовує досвід - рука, натренована на Данте Аліг'єрі, на
Хадановичеві не схитнеться). Решта ж перекладачів, попри їх безперечну
старанність, все ж не спромоглися здолати основної спокуси, наявної у
подібних ситуаціях: у дзеркалі перекладу бачити обличчя автора, а не себе
коханого. Хоча в цілому сам факт виходу такої книги в Україні несе
непорівнянно більше позитиву, ніж негативу.

        На презентації книги, яка відбулася в Києво-Могилянській академії
наприкінці вересня, Хаданович читав свої вірші в оригіналі, Сергій Жадан та
дехто ще з перекладачів - у перекладах. Мови перепліталися як на сторінках
книги, так і в залі. І подумалось раптом читачеві-глядачеві, нечисленному
шанувальникові білоруського красного письменства - а може, це лише перша
ластівка, може, услід за збіркою Хадановича в Україні вийдуть і книги інших
білоруських поетів: Леоніда Голубовича, Славоміра Адамовича, і хто там ще
римується з цим прізвищем?..

Олександр ІРВАНЕЦЬ.

"Україна молода", 2002, 8 жовтня

Головна сторінка | Андрей Хаданович | Форум