ћихайлина  оцюбинська

 

≤«  Ќ»√» —ѕќћ»Ќ≤¬

—хились до мушл≥ спогад≥в Ц ≥ слухайЕ

¬асиль —тус

 

ћоЇ дитинство ≥ ранн¤ юн≥сть минали в атмосфер≥ специф≥чн≥й Ц в атмосфер≥ л≥тературно-мемор≥альних музењв ћихайла  оцюбинського Ц перш≥ три роки житт¤ у ¬≥нниц≥, дал≥ Ц в „ерн≥гов≥.

 оли заходжу до невеличкого подв≥рТ¤ ¬≥нницького музею Ц все ¤кесь несучасне, з позаминулого стол≥тт¤, мовби незахищене в≥д наступу великого м≥ста, що к≥льцем оточило його (а ¤кщо й захищене, то щитом культури ≥ памТ¤т≥ людськоњЕ), Ц мене завжди огортаЇ тепла хвил¤. јдже це та точка на земн≥й кул≥, ¤ка Ї моЇю малою в≥тчизною Ц саме тут ¤ вперше побачила св≥т. Ќадто недовго прожила ¤ на цьому подв≥рТњ, щоб памТ¤тати щось ч≥тко й св≥домо. ’≥ба що в п≥дсв≥домост≥ живуть ¤к≥сь неокреслен≥ розмит≥ образи Ц стара комора, лавочка п≥д липами, груш≥-глеки, п≥сн¤ Уќй, ти дубе, дубеФ, ¤коњ сп≥вала мен≥ н¤н¤ √ан¤Е ¬се тод≥ було велике й загадкове.

“ак, ¤ народилас¤ тут, у цьому будиночку ≥ нав≥ть, ¤к казали мен≥, в т≥й сам≥й к≥мнатц≥, що й  оцюбинський. ≤ назвали мене на честь його. ѕавло “ичина прив≥тав моњх батьк≥в з народженн¤м дитини телеграмою Ућихайлина своЇ знаЇ, кр≥пне ≥ ростеФ. ≤ все своЇ житт¤ ¤ була св≥дома ц≥Їњ високоњ чест≥ й в≥дпов≥дальност≥ ≥ намагалас¤ Ц що б не робила, над чим би не працювала, ¤к≥ б непрост≥ моральн≥ дилеми не поставали перед≥ мною, Ц ≥мен≥ цього не зганьбитиЕ

ћати мо¤,  атерина Ѕедризова, кримська в≥рменка за походженн¤м, рос≥¤нка за мовою ≥ осв≥тою, повТ¤завши свою долю з моњм батьком (вони зустр≥лис¤ на початку 20-х рок≥в у  иЇв≥, в дит¤чому будинку на  урен≥вц≥, де батько був директором, а мати вихователькою), а отже, з ≥менем  оцюбинського, почала активно украњн≥зуватис¤. ѕрилучалас¤ до украњнськоњ культури, створюючи разом з батьком в≥дкритий 1927 року його зусилл¤ми у ¬≥нницькому будинку, де народивс¤ ≥ пров≥в юнацьк≥ роки письменник, л≥тературно-мемор≥альний музей, перший в ”крањн≥.

Ќещодавно ¤ ознайомилас¤ з≥ щоденниками матер≥, ¤к≥ Ц хоч ≥ не повн≥стю Ц збереглис¤. ÷е св≥дченн¤ того, з ¤ким чутт¤м в≥дпов≥дальност≥ ≥ живим ≥нтересом вона, ф≥лолог за осв≥тою, випускниц¤ славнозв≥сних ¬ищих ж≥ночих Ѕестужевських курс≥в у ѕетербурз≥, вз¤лас¤ за зовс≥м нову дл¤ нењ справу Ц побудову експозиц≥њ в музењ, щиро намагаючись узгодити њњ з ≥деолог≥чними вимогами дн¤. ѕравда, це не вберегло њњ в≥д звинувачень в украњнському буржуазному нац≥онал≥зм≥, зокрема 1929 року у звТ¤зку з процесом —¬”, коли в орб≥ту звинувачень було вт¤гнуто де¤ких близьких до ћузею людей, зокрема ¬. ќтамановського. ƒо реч≥, ¤ дов≥далас¤ про це пор≥вн¤но недавно, з допов≥д≥ сп≥вроб≥тниц≥ ¬≥нницького краЇзнавчого музею на науков≥й конференц≥њ у ¬≥нницькому музењ 1997 р. з нагоди 70-р≥чч¤ в≥д дн¤ його створенн¤. “од≥ ж ¤ доповнила допов≥дачку, пов≥домивши аудитор≥њ, що звинувачена в Уукрањнському буржуазному нац≥онал≥зм≥Ф  атерина Ѕедризова- оцюбинська була за нац≥ональн≥стю в≥рменка ≥ щойно з аз≥в вивчила украњнську мову (до реч≥, в щоденниках матер≥ запис≥в за ц≥ роки немаЇ Ц складаЇтьс¤ враженн¤, що стор≥нки вирвано, ≥, мабуть, невипадково).

1935 року батьк≥в з ¤кихось достеменно не в≥домих мен≥ причин (марно дошукуватис¤ ¤кихось рац≥ональних мотивац≥й у репресивн≥й вакханал≥њ 30-х рок≥в), було в≥длучено в≥д виплеканого ними ¬≥нницького музею ≥ переведено до „ерн≥гова Ц створювати у занедбан≥й черн≥г≥вськ≥й садиб≥  оцюбинського новий, аналог≥чний.

 ≥лька сл≥в про батька Ц брата ћихайла  оцюбинського, на 7 рок≥в молодшого в≥д нього.

” моЇму родинному арх≥в≥ Ї одне зворушливе фото. я, ще зовс≥м маленька, стою поруч з батьком Ц високим вусатим л≥тн≥м чолов≥ком. ћен≥ десь р≥к-п≥втора, батько Ц на 62 роки старший. ‘ото це у нас вдома називали Ућихайлина з татом у жоржиновому л≥с≥Ф. ≤ справд≥, ми стоњмо серед велетенських, заввишки майже з людину, кущ≥в розк≥шних жоржин. Ќедаремно, коли згадую батька, перша, найближча ≥ нев≥дд≥льна в≥д його образу асоц≥ац≥¤ Ц кв≥ти. —ьогодн≥ з висоти життЇвого досв≥ду ≥ в≥дстан≥ рок≥в можу твердити: батько м≥й був ген≥альний сад≥вничий, його душа була в≥ддана кв≥там, земл≥ ≥ всьому, що на н≥й росте.

Ќещодавно серед старих папер≥в натрапила на зворушливий документ Ц написаний мен≥ на памТ¤ть власною рукою десь на початку 50-х в≥рш нашоњ хатньоњ роб≥тниц≥ явдохи  ор¤вець Ц ж≥нки нап≥вписьменноњ, але з поетичною душею ≥ великим внутр≥шн≥м, народним, ≥нтелектом. ЌазиваЇтьс¤ в≥н майже по-сковородинському У”трешн¤ сладка беседа с червонесенькими гвоздичкамиФ ≥ захоплюЇ мелодикою повтор≥в ≥ нер≥вноскладових, УтичининськихФ, рим: Уце наша природа така, що головка склончиваФ. “ак от Ї там таке [правопис ≥ лексику ориг≥налу збережено Ц ћ. .]: У√воздички моњ милесеньк≥ сестрички, ми щасливо живем, радуЇмс¤ ≥ красуЇмс¤, райськими коврами любуЇмс¤. —пасиб≥ Ѕогу за его милость велику, ≥ще ≥ тому ‘ом≥ ћихайловичу, он нас жалуЇ ≥ любить-кохаЇ ≥ частенько нас пос≥щаЇЕ Ѕог щаст¤ ему подарив за те, що всю природу земную возлюбивФ.

Ѕатько не мав ірунтовноњ вищоњ осв≥ти Ц зак≥нчив у ћоскв≥ Ќародний ун≥верситет Ўан¤вського. ƒо революц≥њ працював акцизним чиновником, досить довго жив у ѕетербурз≥, був членом украњнського братства, очолював “овариство народноњ тверезост≥. ѕерењхавши на ”крањну, ¤кийсь час був управителем маЇтку кн¤з¤ —ангушка у —лавут≥.

Ћюдина практична ≥ напрочуд енерг≥йна, з природним розумом, що компенсувало брак систематичноњ осв≥ти, талановитий господарник, ¤кщо користуватис¤ сучасною лексикою, в≥н кожну справу, за ¤ку бравс¤, доводив до путт¤. як орган≥затора ≥ директора ¬≥нницького музею ¤ знаю його лише опосередковано Ц з розпов≥дей ≥нших, з фотограф≥й ≥ документ≥в. —ама ¤ майже н≥чого не памТ¤таю, адже коли батька перевели з ¬≥нниц≥ до „ерн≥гова, мен≥ було всього три роки.

ј от створенн¤ черн≥г≥вського музею памТ¤таю добре. ѕригадую, ¤к батько попервах сам майстрував в≥трини, ¤к фарбував дах, розплановував ≥ впор¤дковував територ≥ю.

”м≥в дати соб≥ раду з ус≥м ≥ вс≥ма, Упробити дорогуФ до будь-¤кого недоступного й непоступливого начальства, добути дл¤ музею все можливе й неможливе. —ьогодн≥ не раз думаю: от би його енерг≥ю, винах≥длив≥сть ≥ здоровий практицизм нашим сьогодн≥шн≥м д≥¤чам, ¤к≥ частенько лише нар≥кають на непереборн≥ труднощ≥ зам≥сть знаходити способи долати њх.

Ћюбив товариство ≥ вм≥в добирати його, бути душею товариства. ¬инах≥дливо вивертаючи слова в каламбурах (прим≥ром, коли у ¬≥нниц≥ на ¤кусь конференц≥ю зТњхалос¤ багато делегат≥в ≥ ви¤вилос¤, що њх н≥де розм≥стити, в≥н тут же кинув крилату фразу: Уприњхали делегати ≥ не знають, де л¤гатиЕФ), сипав анекдотами ≥ придибенц≥¤ми (то були переважно р≥зн≥ еп≥зоди з його житт¤) ≥ при тому сам н≥коли не см≥¤вс¤, нав≥ть не усм≥хавс¤, т≥льки ¤кось характерно заламувалас¤ права броваЕ

Ќе мислив свого житт¤ поза музеЇм. ўиро зац≥кавленим в≥дв≥дувачам, люд¤м, ¤к≥ допомагали музеЇв≥, ладен був небо прихилити. Ќе в≥дд≥л¤в УсвогоФ в≥д УмузейногоФ Ц в устах його недоброзичливц≥в це звучало ¤к звинуваченн¤. јле це було справд≥ так. ” перш≥ м≥с¤ц≥ в≥йни, поставлений перед необх≥дн≥стю евакуювати музей, в≥н вимагав вагон дл¤ експонат≥в, не погоджуючись н≥ на ¤к≥ Уполегшен≥Ф вар≥анти (типу м≥сц¤ дл¤ родини ≥ к≥лькох вал≥з у поњзд≥, ¤ким евакуювали держслужбовц≥в). ’одив, просив, вимагав Ц ≥ добивс¤-таки окремого вагону. “од≥ вдалос¤ вр¤тувати практично вс≥ експонати музею.

ѕомер батько у перш≥ дн≥ травн¤ 1956 року. ѕомирав в≥д вогнищевоњ пневмон≥њ довго й т¤жко. ясна р≥ч, тод≥ вс≥м було не до садка, тож тро¤ндов≥ кущ≥ (батькова горд≥сть Ц але¤ розк≥шних штамбових тро¤нд, виписаних п≥сл¤ в≥йни з  ен≥гсберга), прикопан≥ на зиму, в≥дкопали вже п≥сл¤ похорону. «има була не дуже сувора, тро¤нди витримували, прикопан≥, значно холодн≥ш≥, але на цей раз вони ви¤вилис¤ зчорн≥лими й мертвими. ћовби п≥шли сл≥дом за господаремЕ

 

ѕерш≥ спогади про „ерн≥г≥вський музей. ѕрињзди письменник≥в ≥ ур¤дових д≥¤ч≥в з  иЇва, ≥ ¤, зовс≥м ще мала, декламую перед ними в≥рш≥ Ц в основ≥ мого репертуару УЌаша хаткаФ  оцюбинського ≥ УЌа майдан≥Ф “ичини (п≥зн≥ше мати згадувала, що ¤ окреслювала контингент цих в≥дв≥дувач≥в, ¤к УписьменникиФ ≥ Увожд≥ФЕ). „исленн≥ екскурс≥њ вчител≥в ≥ учн≥в, вихованц≥в дит¤чих будинк≥в, в≥дпочивальник≥в черн≥г≥вських будинк≥в в≥дпочинку Ц стар≥ фотограф≥њ зберегли ц≥ обличч¤, характерний дл¤ епохи од¤г, манеру триматис¤, ¤к≥сь статичн≥ й ун≥ф≥кован≥, але зворушлив≥. Ќа веранд≥, що виходила в садок, збиралис¤ молод≥ черн≥г≥вськ≥ письменники, серед них ћихайло ’азан ≥ ќлекса ƒесн¤к, запамТ¤талос¤, ¤к зовс≥м ще юний јбрам  ацнельсон читаЇ своЇ У“и лежиш б≥л¤ н≥г моњх, ƒесноЕФ

—еред пост≥йних в≥дв≥дувач≥в Ц в≥рн≥ друз≥ музею з Ћен≥нграда: сивий гарний раф≥новано ≥нтел≥гентний письменник ¬олодимир Ѕоц¤новський, директор музею ѕушк≥на ћатв≥й  алаушин Ц енерг≥йний, ввесь ¤кийсь пружний, сповнений творчих план≥в. ¬≥домий б≥бл≥ограф ёр≥й ћеженко. —кульптор ≤лл¤ √≥нцбург, ¤кий зустр≥чавс¤ з  оцюбинським на  апр≥. ѕрацюючи над погрудд¤м письменника, тим, що стоњть тепер на подв≥рТњ музею, в≥н не раз бував у музењ, жив у нас по к≥лька дн≥в. «апамТ¤тавс¤ мен≥ на все житт¤ Ц малесенький, сухенький, неймов≥рно жвавий ≥ по-дитинному пустотливий, неповторний опов≥дач. «береглос¤ родинне фото разом з ним Ц в≥н називав це фото У—в¤те с≥мейство ≥ один ≥з волхв≥вФ. ћар≥етта Ўаг≥н¤н, ¤ка, збираючи матер≥ал дл¤ своЇњ книжки про Ўевченка, њздила по ”крањн≥ ≥ зав≥тала також до „ерн≥гова. ¬она погано чула, ≥ мен≥ довелос¤ декламувати њй в≥рш≥ просто у вухо. ѕасмо њњ волосс¤ страшенно лоскотало мен≥ щоку, але ¤, усв≥домлюючи в≥дпов≥дальн≥сть моменту, мужньо витримала це випробуванн¤ ≥ дочитала в≥рш до к≥нц¤Е

” т≥ часи було заведено, що жодна оф≥ц≥йна особа (аж до найвищого рангу), ¤ка в≥дв≥дувала „ерн≥г≥в, не оминала ћузею. –озум≥ю, що це, мабуть, осмислювалос¤ в рамках ¤коњсь ≥деолог≥чноњ повинност≥ (творч≥сть ≥ особу  оцюбинського намагалис¤ максимально наблизити до рад¤нських стереотип≥в), але загалом то далеко не найг≥рша практика. ќсобливо усв≥домлюЇш це сьогодн≥, коли нав≥ть най≥менит≥ший земл¤к письменника Ц глава нашоњ держави Ц п≥д час численних в≥дв≥дин своЇњ малоњ батьк≥вщини н≥ разу не переступав пор≥г мемор≥альноњ садиби  оцюбинського. ’оча, поза вс¤ким сумн≥вом, це одне з найважлив≥ших памТ¤тних м≥сць „ерн≥гова, його марка на культурн≥й мап≥ св≥ту.

ѕост≥йними в≥дв≥дувачами музею були актори м≥сцевого музично-драматичного театру ≥м. Ўевченка, особливо в т≥ дн≥, коли готувалас¤ вистава УFata morganaФ. “о була велика культурна под≥¤ дл¤ „ерн≥гова. ” музењ працювали над сценар≥Їм його автор письменник як≥в ћамонтов ≥ режисер-постановник ¬адим ћеллер. –ежисером був ¬олодимир ¬олгрик, а його дружина св≥тлоока б≥л¤ва красун¤ ћар≥¤ ѕоет виконувала роль √аф≥йки. ѕамТ¤таю премТЇру Ц дос≥ живе в мен≥ та урочиста атмосфера св¤та, заф≥ксована нелукавою дит¤чою св≥дом≥стю.

ўасливо й наповнено минали моњ дит¤ч≥ роки Ц серед ц≥кавих людей, в розк≥шному садку, де все бу¤ло, кв≥тло й родило, серед книжок, в≥д ¤ких мене неможливо було в≥д≥рвати. ѕисьменник Ѕоц¤новський був вражений, коли ¤, десь восьмир≥чна, випадково почувши дискус≥ю дорослих з ¤когось питанн¤, тут же знайшла в енциклопед≥њ в≥домост≥, завд¤ки ¤ким питанн¤ було розвТ¤зано.  ≥лька раз≥в на тиждень приходила до мене вчителька французькоњ мови, л≥тн¤ ≥нтел≥гентна Ќатал¤ ѕавл≥вна Ўрамченко, що свого часу навчалас¤ в Ћозанн≥ у Ўвейцар≥њ. ” нењ був св≥й метод навчанн¤. ¬она не мучила мене граматикою (та ¤, очевидно, ще тод≥ й не доросла до граматики), а просто розмовл¤ла з≥ мною, давала мен≥ вчити напамТ¤ть в≥рш≥ ≥ дит¤ч≥ п≥сеньки (¤ й дос≥ памТ¤таю дещо з цих п≥сеньок ≥ уривки з в≥рш≥в Ѕеранже ≥ ¬ерлена в ориг≥нал≥). ј головне Ц дуже багато мен≥ читала (√юго, ƒоде, –.–оллан та ≥н.) Ц особливо ми обидв≥ любили дит¤ч≥ сентиментальн≥ романи мадам де —егюр з неск≥нченноњ У–ожевоњ б≥бл≥отекиФ. „итати ¤ навчилас¤, а от писати, та ще й ≥з знанн¤м граматики Ц не встигла. “а те набуте в дитинств≥ чутт¤ мови допомогло мен≥ згодом у перекладацьк≥й д≥¤льност≥, зокрема в перекладах з ∆ака ѕревера, ≥нтонац≥йну автентичн≥сть ¤ких в≥дзначали фах≥вц≥, зокрема √ригор≥й  очур.

 

ј дал≥ Ц в≥йна. “ривога й розгублен≥сть. „ерн≥г≥в зазнав бомбардувань з перших тижн≥в в≥йни. якось у липн≥, саме в той день, коли батько й мати п≥шли на зал≥зничну станц≥ю роздобувати вагон дл¤ евакуац≥њ експонат≥в музею, завили сирени, налет≥ли н≥мецьк≥ бомбардувальники Ц тод≥ було практично знищено вокзал ≥ вс≥ станц≥йн≥ буд≥вл≥. ѕ≥сл¤ в≥дбою ¤ каменем стала у двор≥ на насипу, зв≥дки було видно дорогу з вокзалу, Ц мен≥ здавалос¤, що ¤ вже н≥коли не побачу батьк≥в живими. ≤ коли ¤ вглед≥ла здалеку мамин жовтий картатий плащ Ц з криком виб≥гла з двору ≥ помчала њм назустр≥ч.

¬агон вдалос¤ добути т≥льки десь у серпн≥, ≥ 20 серпн¤ (зауважу, що вже 12 вересн¤ н≥мц≥ зайн¤ли „ерн≥г≥в) в≥н, завантажений експонатами (включно з погрудд¤м  оцюбинського роботи √≥нцбурга), сто¤в на зал≥зничних кол≥¤х вщент розбомбленоњ станц≥њ „ерн≥г≥в. ¬≥дразу стало зрозум≥ло, що шанси вирватис¤ з м≥ста майже нульов≥. Ќ≥¤кого розкладу, н≥хто н≥чого не знаЇ ≥ н≥ за що не в≥дпов≥даЇ, бомбардуванн¤ не вщухаЇ. ¬ноч≥, коли по дахов≥ вагона злов≥сно барабанили осколки, а десь недалеко розривалис¤ бомби, мене вкладали на куту зал≥зом скриньку з рукописами  оцюбинського, а батько й мати з двох бок≥в накривали своњми т≥лами те найдорожче, що в них булоЕ —тало ¤сно, що треба вертатис¤ в м≥сто, але ¤к? ≤ тут втрутилас¤ дол¤, чи Ѕоже провид≥нн¤. ƒесь на трет≥й день вранц≥ ми в≥дчули, що њдемо. —ан≥тарний ешелон, що проњздив через „ерн≥г≥в, на власний розсуд причепив до себе наш вагончик. ≤ почалас¤ т¤жка, нап≥вголодна м≥с¤чна подорож на —х≥д. ћетою було Ц пробитис¤ до столиц≥ Ѕашкир≥њ ”фи, куди, ¤к ми знали, було евакуйовано јкадем≥ю наук ≥ письменник≥в.

ѕо дороз≥ на станц≥њ ¬алуйки до нашого вагону п≥дселили десь чолов≥к двадц¤ть б≥женц≥в Ц настало вже зовс≥м пекло. „ас в≥д часу хтось губивс¤: вийшовши на зупинц≥ роздобути щось попоњсти, не встигав повернутис¤, адже н≥хто не знав, коли поњзд рушить. Ѕезперервно Ц ≥ вдень ≥ вноч≥ Ц плакав маленький хлопчик на ≥мТ¤ ≤з¤ Ц батько, ¤кий н≥коли не втрачав чутт¤ гумору, висловив припущенн¤, що його повне ≥мТ¤, мабуть, ≤звергЕ Ќаприк≥нц≥ подорож≥ з њж≥ залишилос¤ вже т≥льки трохи сухар≥в, ¤к≥ ми розмочували водою. ≤ коли, нарешт≥, прибилис¤ до м≥сц≥ призначенн¤ ≥ зупинилис¤ на станц≥њ ƒьома п≥д ”фою, перше, що мен≥ запало у в≥ч≥ ≥ залишилос¤ в памТ¤т≥ на все житт¤ Ц це величезн≥ висок≥ буханц≥ б≥лого хл≥ба, ¤к≥ вдалос¤ роздобути. “ам, на станц≥њ, нас розшукали давн≥ друз≥ Ц композитор ѕилип  озицький з дружиною «оЇю ћихайл≥вною, вони допомогли батьков≥ потрапити на прийом до тод≥шнього президента јкадем≥њ ќлександра Ѕогомольц¤, ≥ музей було введено до складу јкадем≥њ.

—початку вс≥ украњнськ≥ вигнанц≥ жили в ”ф≥ у великому готел≥ УЅашкир≥¤Ф, пот≥м вдалос¤ знайти прим≥щенн¤ дл¤ збер≥ганн¤ експонат≥в музею ≥ винайн¤ти прох≥дну к≥мнату дл¤ нас (експонати музею збер≥галис¤ окремо). ∆илос¤ нам там дуже зле: т≥сно, пост≥йн≥ конфл≥кти з господинею квартири Ѕ≥б≥нур-апа (дл¤ сторонн≥х јнна ќлександр≥вна), њњ д≥тьми, ¤ких вона назвала вельми претенз≥йно јртур ≥ √ерот (?) та чолов≥ком —алтаном Ўаг≥мардановичем, ¤кий, вважалос¤, був на фронт≥, але чомусь досить часто зТ¤вл¤вс¤ вдома ≥ активно допомагав дружин≥ тероризувати нас. ƒесь через р≥к завд¤ки невсипущ≥й енерг≥њ батька вдалос¤ знайти на другому поверс≥ цього ж будинку нежиле занедбане прим≥щенн¤ ¤когось складу, ¤ке 73-р≥чний батько своњми руками перетворив на досить затишне житло.

ѕравда, в≥кна наш≥ виходили у тюремний дв≥р ≥ з-за заіратованих в≥кон на нас дивилис¤ обличч¤ наших неспод≥ваних сус≥д≥в (особливо людно у в≥кнах ставало, коли ¤ грала на фортеп≥ано Ц ¤кось вл≥тку до мене у розчинене в≥кно долинули нав≥ть оплескиЕ). ƒо реч≥, в≥кна к≥мнати вл≥тку були предметом наших гордощ≥в: винах≥дливому батьков≥ вдалос¤ роздобути розсаду ¤кихось дивовижних декоративних пом≥дор≥в, ¤к≥ розрослис¤ й розродилис¤ безл≥ччю невеличких лискучих кругленьких плод≥в, ≥ на б≥лих ф≥ранках в≥дбивалис¤ ¤к≥сь химерн≥ троп≥чн≥ в≥зерунки. ƒо нас спец≥ально заходили помилуватис¤ цим дивом Ц особливо бурхливо висловлював своЇ захопленн¤ ћаксим “адейович –ильський.

“а все це буде вже згодом, наприк≥нц≥ нашого перебуванн¤ в евакуац≥њ. ѕерший р≥к був дуже т¤жким ≥ голоднуватим (дос≥ памТ¤таю той жах, ¤кий охопив нас, коли в батька вкрали хл≥бн≥ картки на м≥с¤ць дл¤ вс≥Їњ родини). “а й в≥дчутт¤ в≥д≥рваност≥ в≥д р≥дноњ земл≥ ≥ повноњ непевност≥ перспектив гн≥тило. ¬улиц¤ми ”фи йшли колони солдат≥в ≥ лунало У»дëт война народна¤, св¤щенна¤ войнаФ. —ьогодн≥ вже так багато знаю про в≥йну, розум м≥й давно позбувс¤ навТ¤заних совЇтською пропагандою стереотип≥в у њњ оц≥нц≥, але ¤ погр≥шила б проти ≥стини, ¤кщо б забула т≥ щир≥ патр≥отично-трагед≥йн≥ в≥дчутт¤, що њх пробуджували в моњй дит¤ч≥й св≥домост≥ та мелод≥¤ ≥ т≥ слова. ” школ≥ ми писали листи на фронт, готували нехитр≥ дит¤ч≥ подарунки, давали концерти в шпитал≥. я щось там сп≥вала, але головне Ц читала в≥рш≥. « мого репертуару найб≥льший в≥дгук у слухач≥в знаходив в≥рш …осипа ”тк≥на:

≈сли будешь ранен, милый, на войне,

Ќапиши об этом непременно мне.

я тебе отвечу в тот же самый вечер,

Ёто будет теплый, ласковый ответ:

ћол проход¤т раны поздно или рано,

ј любовь, мой милый, не проходит, нет.

ќсобливо радо зустр≥чали нас у палат≥, де вс≥ були без рук або без н≥г. ќдному з таких нещасних без обох рук ≥ обох н≥г ¤ нагадувала його доньку, ≥, тамуючи жах, ¤ прис≥дала на його л≥жко ≥ розмовл¤ла з ним Ц тих стражденних очей н≥коли не забути.

¬≥дчутт¤ тривоги й в≥д≥рваност≥ в≥д р≥дноњ земл≥ обТЇднувало вс≥х тих наших земл¤к≥в, ¤к≥ приходили до нас Уна печену картоплюФ Ц так називалис¤ посиденьки, ¤к≥ регул¤рно в≥дбувалис¤ в нас т≥Їњ першоњ башкирськоњ зими. ” духовц≥ веливоњ п≥чки, ¤ка об≥гр≥вала нашу к≥мнату, батько п≥к дорогоц≥нну черн≥г≥вську картоплю, м≥шок ¤коњ вдалос¤ вивезти з дому. Ќа цей дел≥катес ≥з дел≥катес≥в, а головне на любу розмову збиралис¤ в нас люди.

ѕриходив поставний, румТ¤ний з морозу Укласичний професорФ —ерг≥й ≤ванович ћаслов, ёр≥й яновський, напрочуд гарний, ≥з сумовитим усм≥хом. „астими гост¤ми в нас бували ѕавло “ичина (докладн≥ше про це ¤ написала у своњх спогадах про “ичину), Ћеон≥д —м≥л¤нський з родиною, ƒавид √офштейн, невеличкий, усм≥хнений ≥ надзвичайно симпатичний, археолог Ћев —лав≥н, наш сус≥д ёхим Ћойцкер, прац≥вник ком≥тету Їврейськоњ культури, ¤кий колись ≥снував в ≤нститут≥ л≥тератури, ≥сторик √л≥б Ћазаревський (з в≥домоњ родини Ћазаревських), Ц ми були одними з перших слухач≥в його надзвичайно ц≥кавих спогад≥в, опубл≥кованих тод≥ ж в ж. У”крањнська л≥тератураФ, що видававс¤ в ”ф≥. „асто заходив ћаксим –ильський Ц його секретар мешкав пор¤д з нами. ѕамТ¤таю, ¤к ¤ декламувала йому У—лово про р≥дну мат≥рФ (в≥рш щойно зТ¤вивс¤ друком), а в≥н все дивувавс¤: У≤ ¤к ти зум≥ла вивчити напамТ¤ть щось такого довгого Ц ¤ б н≥коли не зм≥г!Ф я слухала њхн≥ ц≥кав≥, дотепн≥ й зм≥стовн≥ розмови (зв≥сно, не до к≥нц¤ зрозум≥л≥ мен≥ тод≥) й засинала, заколисана ними, на своњй, пристосован≥й п≥д л≥жко, черн≥г≥вськ≥й скрин≥. ћожу засв≥дчити, що вс≥ вони щиро переймалис¤ под≥¤ми на фронт≥, рад≥ли перемогам, жваво обговорювали питанн¤ в≥дкритт¤ другого фронту ≥ д≥њ союзник≥в Ц ¤коњсь роздвоЇност≥, вимушеност≥, ¤к≥ ¤ могла б сьогодн≥ передбачити, знаючи в ус≥й повнот≥ ≥стор≥ю двобою двох тотал≥тарних режим≥в, об≥знана з протилежними погл¤дами Ц хоча б ≥з спогадами й щоденниками √. остюка, ј.Ћюбченка, ё.Ўевельова та ≥н. Ц мо¤ дит¤ча св≥дом≥сть не заф≥ксувала.

ѕерш≥ шк≥льн≥ враженн¤ були невесел≥ Ц холодн≥ класи, рад≥сть в≥д шматка чорнющого хл≥ба, ¤кий нам давали на сн≥данок. –¤туючись в≥д холоду, вчилис¤ по черз≥ вдома у р≥зних учн≥в Ц сид≥ли здеб≥льшого на п≥длоз≥ ≥ писали на кол≥нах. “а на все житт¤ зберегла теплий спогад про свою першу вчительку в ”ф≥ Ц це був 3-й† клас Ц ™встол≥ю Ћаврент≥њвну ѕерескокову. ¬иснажена в≥д недоњданн¤, од¤гнена в ¤кесь майже лахм≥тт¤, вона зум≥ла дати нам знанн¤, з≥гр≥ти теплим погл¤дом своњх косуватих (мабуть, давалис¤ взнаки дом≥шки аз≥йськоњ кров≥) очей ≥ добротою. ƒ≥ти були ¤к≥сь насторожен≥, озлоблен≥, в≥д хлопц≥в доводилос¤ оборон¤тис¤ вс≥ма можливими способами. ” сус≥дському двор≥ хлопчаки, граючись у в≥йну, насправжки пов≥сили свого товариша, ¤кого призначили √≥тлером, ≥ його не вдалос¤ вр¤тувати.

« учител≥в памТ¤таю ще нашого завуча ¬≥ру ‘едор≥вну ™вламп≥Їву Ц типову ≥нтел≥гентку ще дореволюц≥йного гарту, з ¤кою ми зблизилис¤ родинами ≥ часто бували в њњ затишному старорежимному дом≥, користувалис¤ њњ б≥бл≥отекою ≥ довго ще листувалис¤ з нею, повернувшись додому.

ѕоза м≥стом мен≥ доводилос¤ бувати мало (х≥ба що на город≥, ¤кий обробл¤ли вс≥Їю родиною) Ц з башкирських краЇвид≥в залишилас¤ в памТ¤т≥ розлога й спок≥йна р≥чка Ѕ≥ла, ¤ка справд≥ виправдовувала свою назву у пром≥нн≥ сонц¤, що заходить. Ћише одного разу нам вдалос¤ побувати досить далеко за м≥стом у фантастично красив≥й околиц≥ Ц в аксак≥вських м≥сц¤х, де минали Удит¤ч≥ роки Ѕагрова внукаФ.

ћузей  оцюбинського було оф≥ц≥йно включено ¤к окрему одиницю до складу јкадем≥њ наук. ” штат≥: батько Ц директор, мати Ц науковий прац≥вник, Ѕ.ѕ.ћезенцев Ц сторож, що охорон¤в експонати, ≥ бухгалтер Ц Ћ≥д≥¤ ѕетр≥вна “ичина. ћушу сказати, що це не була суто ном≥нальна штатна одиниц¤ Ц там, в ”ф≥, було п≥дготовано й видано два наукових зб≥рники ћузею, один з ¤ких У оцюбинський ≥ «ах≥дна ”крањнаФ побудований на матер≥алах, ¤к≥ батьков≥ вдалос¤ знайти у Ћьвов≥ й „ерн≥вц¤х п≥сл¤ приЇднанн¤, чи то воззТЇднанн¤ ≥з «ах≥дною ”крањною.

Ѕатьки ¤к могли дбали про моЇ вихованн¤ ≥ культурний розвиток. я дуже багато читала, мати намагалас¤ п≥дтримувати моЇ знанн¤ французькоњ. ¬ечорами вона читала Ц спочатку при каганц≥, а вже пот≥м при електричному осв≥тленн≥ Ц вголос класику Ц це була улюблена с≥мейна розвага. “ак, вона прочитала вголос У¬ечори на хутор≥ поблизу ƒиканькиФ √огол¤. « У¬≥йною ≥ миромФ “олстого ¤ також познайомилас¤ вперше в маминому виконанн≥: вона прочитала нам весь роман, причому д≥алоги, написан≥ по-французькому, Ц в ориг≥нал≥. ћен≥ здаЇтьс¤, що серед забутих родинних традиц≥й читанн¤ вголос Ц одна з найважлив≥ших, може, й визначальних дл¤ формуванн¤ особистост≥ дитини. я займалас¤ музикою. Ќа вчительок мен≥ щастило Ц спочатку сестра поета ћаршака ёдиф як≥вна, пот≥м ¬≥ра ¬≥ктор≥вна –озенштейн, дружина в≥домого диригента. Ѕатьки брали мене з собою на л≥тературн≥ вечори, а ≥нод≥ нав≥ть ≥ на науков≥ конференц≥њ, влаштовуван≥ украњнською академ≥чною д≥аспорою в ”ф≥.

” щоденнику матер≥ ц≥Їњ пори ¤ знайшла докладн≥ описи де¤ких ≥з цих з≥брань (юв≥лейний веч≥р Ћисенка, сес≥¤ јкадем≥њ в зал≥ –аднаркому Ѕашкир≥њ: допов≥д≥ Ѕогомольц¤, –ильського), роздуми з приводу тих чи тих допов≥дей. “ак, мати згадуЇ допов≥д≥ академ≥ка Ѕулаховського про засоби ≥нтим≥зац≥њ мови у поез≥њ Ўевченка, композитора  озицького про башкирську музику, захоплюЇтьс¤ допов≥ддю —.≤.ћаслова про давню л≥тературу. ¬ одному з≥ щоденникових запис≥в з≥знаЇтьс¤, що њй ¤кось аж незручно, соромно: адже в ц≥ т¤жк≥ часи вони живуть так ц≥каво, духовно насичено. –укою —.≤.ћаслова у щоденнику записано Nulla dies sine linea Ц УЌ≥ дн¤ без р¤дка!Ф

ћати (≥ ¤ з нею) не пропускали ц≥кавих концерт≥в, а њх не бракувало: Ћариса –уденко, ≤рина ћасленниковаа, ѕаторжинський ≥ Ћитвиненко-¬ольгемут та ≥нш≥ украњнськ≥ виконавц≥ й гастролери. –азом з мат≥рТю ¤ багато раз≥в слухала таких славетних п≥ан≥ст≥в ≥ скрипал≥в, ¤к ƒ.ќйстрах, я.‘л≥Їр, ≈.√≥лельс. «ерна потрапили на вд¤чний ірунт: музика стала одн≥Їю з найважлив≥ших культурних складових мого житт¤. “од≥ ж ¤ вперше побувала в опер≥: У™вген≥й ќнЇг≥нФ ≥ опера-балет про чар≥вного б≥лого кон¤ УјкбузатФ за мотивами башкирського фольклору. «агалом башкирського нац≥онального елементу в моњх спогадах бракуЇ (вчилас¤ ¤, ¤сна р≥ч, у рос≥йськ≥й школ≥ ≥ з башкирськими д≥тьми моњ шл¤хи н≥¤к не перетиналис¤) Ц х≥ба що образ народного геро¤ —алавата ёлаЇва ≥ звучанн¤ кура¤ Ц побратима нашоњ соп≥лки.

¬с≥ ц≥ дещо розмит≥ дит¤ч≥ враженн¤ л¤гли десь у глибини памТ¤т≥ Ц ¤коюсь м≥рою розд≥лити њх з≥ мною можуть х≥ба що моњ колеги з ≤нституту л≥тератури ёл≥¤ Ѕулаховська ≥ ¬алер≥¤ —м≥л¤нська, з ¤кими ми зустр≥чалис¤ у тому тимчасовому уф≥мському пристановищ≥, ¤ке стало дл¤ нас на к≥лька рок≥в крањною дитинства.

 

ѕовернулис¤ до „ерн≥гова вл≥тку 1944 року. ’оча в≥йна й тривала, але батьк≥в уже н≥що не могло втримати на чужин≥. ≈кспонати музею було в≥дправлено окремим вагоном, ми ж повернулис¤ додому, у зруйнований дощенту „ерн≥г≥в. ѕо дороз≥ в Ќ≥жин≥ зазнали страшного бомбардуванн¤ Ц аж дивно, ¤к п≥сл¤ нього зац≥л≥в Ќ≥жинський вокзал ≥ вс≥ ми.

ќт ми ≥ вдома. —адиба музею прот¤гом цих рок≥в була резиденц≥Їю м≥ського голови, тож зац≥л≥ла. јле Ц образ запуст≥нн¤. «арослий бурТ¤ном увесь посп≥ль Ц нав≥ть дор≥жок немаЇ Ц колись розк≥шний садок. Ѕудинок-пустка, подекуди з вибитими шибками. ¬≥йна ще триваЇ. ўе прол≥тають у черн≥г≥вському неб≥ з характерним уривчастим гулом н≥мецьк≥ бомбардувальники. ƒесь ≥ще падають бомби. ¬агон з музейними експонатами ще в дороз≥. Ќепевн≥сть. ўемка пронизлива тривогаЕ

“≥льки десь через м≥с¤ць вагон, нарешт≥, знайшовс¤. Ѕатько переживав ймов≥рну втрату його ¤к життЇвий крах. ѕерен≥с ≥нсульт, Ц ми бо¤лис¤, що втратимо його. Ѕатька треба було ¤кось п≥дживити в п≥сл¤окупац≥йному нап≥вголодному „ерн≥гов≥, ≥ ¤ ходила за продуктами в ¤кесь п≥дсобне господарство за зал≥зницею. —трашно було проходити через суц≥льне руйновище. «гадувалис¤ “ичинин≥ слова з≥ зб≥рки У„ерн≥г≥вФ, написан≥ саме про ц≥ м≥сц¤, Ц Уƒе хилилась вербичка в пол≥, там тепер парот¤гове депоФ. якась там вербичка, може, ще й хилилась, а от парот¤гове депо лежало в руњнах.

“а повол≥ житт¤ поверталос¤ на круги сво¤. Ѕуло в≥дновлено музей. «нову оживав садок, плеканий чудод≥йними батьковими руками. «нову пот¤глис¤ сюди люди. Ѕагато екскурс≥й Ц учн≥ ≥ вчител≥. √ост≥, прињждж≥. ѕередус≥м Ц давн≥ ≥ нов≥ друз≥ музею з Ћен≥нграда Ц директор музею ѕушк≥на ћ. алаушин, л≥тературознавець Ѕ.ямпольський, —ерг≥й ѕолуботко Ц далекий нащадок нашого славного земл¤ка, викладач ћорськоњ академ≥њ.

ѕеред очима Ц окрем≥ ¤скрав≥ образи. ќсь на веранд≥, що виходить у садок, сп≥ваЇ «о¤ √айдай.  ≥лька дн≥в прожила вона у к≥мнатц≥ дл¤ прињжджих, невибагливо злагоджен≥й у колишньому сарайчику. ƒо реч≥, та к≥мнатка майже н≥коли не сто¤ла пусткою. „ерез нењ пройшли багато асп≥рант≥в ≥ науковц≥в, ¤к≥ досл≥джували творч≥сть  оцюбинського (ћ.√рицюта, Ќ. алениченко, ѕ.’ропко, ћ.≤щук та ≥н.), редактор≥в з ƒержл≥твидаву (згодом Ц Уƒн≥проФ) ≥ упор¤дник≥в, що працювали над виданн¤м його твор≥в Ц адже рукописи  оцюбинського збер≥галис¤ на той час у „ерн≥гов≥ ≥ мати залюбки допомагала розшифровувати темн≥ м≥сц¤. « ѕолтави часто прињздила дочка  ороленка —оф≥¤ ¬олодимир≥вна, вд¤чна батьков≥ за те, що в≥н вр¤тував п≥д час в≥йни частину полтавського мемор≥ального музею  ороленка (дес¤ть ¤щик≥в вдалос¤ вивезти в нашому багатостраждальному вагончику). „астими гост¤ми музею були художники ¬асиль  ас≥¤н ≥ јнт≥н —ереда. Ѕував у музењ в≥домий к≥норежисер ћарк ƒонськой, працюючи над екран≥зац≥Їю Уƒорогою ц≥ноюФ. ¬се на т≥й же веранд≥ в садку не раз в≥дбувалис¤ ≥мпров≥зован≥ л≥тературн≥ вечори. “ут читали своњ в≥рш≥ ѕавло “ичина, ¬олодимир —осюра, ћаксим –ильський та ≥нш≥ украњнськ≥ поети.

ѕ≥сл¤воЇнний „ерн≥г≥в поступово в≥дновлювавс¤. ¬еликою рад≥стю була в≥дбудова з руњн к≥нотеатру на центральному майдан≥ Ц головного культурного осередку м≥ста. ѕремТЇра чи не кожного ф≥льму ставала под≥Їю.

”люблене м≥сце прогул¤нок Ц стародавн≥й ¬ал з дванадц¤тьма гарматами (побаченн¤ б≥л¤ тринадц¤тоњ гармати на наш≥й мов≥ означало в≥дмовуЕ). ÷еркви старовинн≥ тод≥ не було в≥дреставровано так, ¤к сьогодн≥. ” —пасо-ѕреображенському собор≥ правилос¤. ѕ≥сл¤ в≥йни спостер≥галос¤ в≥дродженн¤ й пожвавленн¤ рел≥г≥йного житт¤. ќсобливо за Їпископа Ѕориса, людини осв≥ченоњ ≥ культурноњ, ¤кий ум≥в перетворити церковну в≥дправу мало не на театральне д≥йство. «в≥сно, хто ходив молитис¤, а хто Ц дивитис¤, але храми були переповнен≥. ≤ —пасо-ѕреображенський собор, ≥ “роњцька церква. “ам ¤ вперше в житт≥ в≥дсто¤ла всен≥чну на ¬еликдень ≥ загалом в≥дчула велич церковноњ в≥дправи. якось з моњми льв≥вськими родичами ми в≥дв≥дали Їпископа Ѕориса в його резиденц≥њ при “роњцькому монастир≥, ≥ в≥н орган≥зував дл¤ нас дуже ц≥каву екскурс≥ю до нових, нап≥взруйнованих печер, проритих у Ѕолд≥н≥й гор≥, де вже за нов≥тн≥х час≥в ховалис¤ в≥д репрес≥й ченц≥ (тепер через обвали вх≥д туди перекрито).

я дуже любила Ѕолд≥ну гору ≥ краЇвиди, що в≥дкривалис¤ з могили  оцюбинського Ц гайок —в¤те ≥ заливн≥ луки, де р≥с ањр ≥ мелод≥йно кумкали у невеликих бол≥тц¤х жаби. “епер цього немаЇ Ц все щ≥льно забудовано, ≥ велетенськ≥ монструальн≥ буд≥вл≥ Унових украњнц≥вФ проковтнули пейзаж.

—паплюжено ≥ маленький затишний скверик у центр≥ „ерн≥гова б≥л¤ будинку колишнього земства. ўе до в≥йни його окрасою був великий басейн Ц посередин≥ його дит¤чий хоровод, а по бордюру симпатичн≥ зелен≥ жабки, улюбленц≥ не одного покол≥нн¤ черн≥г≥вських д≥тей. ѕ≥д час в≥йни хоровод було зруйновано (памТ¤таю моторошне видовище: в одного немаЇ голови, в≥д другого лишилис¤ т≥льки ногиЕ), його не в≥дновлювали, а жабок в≥дреставрували, ≥ вони протрималис¤ до недавнього часу, коли в запал≥ модерноњ реконструкц≥њ м≥ста було вир≥шено басейн л≥кв≥дувати. Ѕуквально вс¤ культурна громадськ≥сть м≥ста в≥дчайдушно кинулас¤ на захист своњх р≥дних УжабокФ Ц протестували, писали в ус≥ можлив≥ ≥нстанц≥њ, але марно: жабки не всто¤ли перед навалою цив≥л≥зац≥њЕ

ƒитинство моЇ минало у доброзичлив≥й ≥ г≥дн≥й людини атмосфер≥, коли ц≥нност¤м духовним в≥ддаЇтьс¤ беззаперечна перевага над матер≥альними. Ѕатьки жили в≥д зарплати до зарплати, не розкошуючи. ѓжа проста ≥ здорова Ц в цьому допомагали зразково плекан≥ город ≥ садок Ц найвибаглив≥ш≥ сорти пом≥дор≥в, ¤блука, груш≥, гор≥хи, абрикоси й персики, нав≥ть виноград ≥ дин≥Е ќд¤г Ц найнеобх≥дн≥ший. Ќ≥¤ких матер≥альних Унадм≥рностейФ Ц н≥коли не було в нас н≥ килим≥в, н≥ золотих прикрас Ц Їдина коштовн≥сть, ¤ка д≥сталас¤ мен≥ у спадок в≥д матер≥, це маленька брошка: ¤понська емаль ≥з золотим об≥дком.

«ате Ц море книг ≥ пер≥одики, музика ≥ п≥сн¤, родинн≥ в≥дв≥дини к≥но Ц з наступним обговоренн¤м, р≥зноман≥тне й зм≥стовне товариство. Ќа в≥дпочинок не вињздили н≥коли Ц в цьому не було потреби, маючи так≥ Урайськ≥ кущ≥Ф, ¤к наш садок.

ѕовернувшись з евакуац≥њ, ¤ п≥шла вчитис¤ до шостого класу. √оловним було справжнЇ систематичне вивченн¤ украњнськоњ мови, адже граматики ≥ правил правопису ¤, по сут≥, не знала. ƒе¤к≥ елементарн≥ знанн¤ школа, безперечно, давала, та й учителька Ц “ет¤на ≤ван≥вна “оцька Ц в мене була добра, але передус≥м треба було покладатис¤ на себе. «в≥сно, спод≥ватис¤ в≥д черн≥г≥вськоњ школи 40-х ¤коњсь Уукрањнськост≥Ф було б марним. ’арактерна деталь: наш учитель математики Ћев —офронович (дуже добрий фах≥вець) весь час плутав моЇ пр≥звище, називаючи мене то  оцюбинська, то  отл¤ревська, то  обил¤нська, на що ¤ завжди зауважувала: УЅув ≥ще  ропивницькийФ ( рушельницького ¤ тод≥ не знала).

як завжди, багато читала Ц св≥товоњ, рос≥йськоњ класики, любов до ¤коњ Ц “олстой, „ехов, Ѕлок Ц зум≥ла назавжди прищепити мен≥ мати. « пожадлив≥стю неоф≥та поглинала украњнську л≥тературу Ц все, що трапл¤лос¤ мен≥. —аме тод≥ по-справжньому в≥дкрила дл¤ себе Ўевченка Ц памТ¤таю, ¤к ¤ в ¤комусь екстаз≥ ходила по к≥мнат≥ ≥ декламувала вголос Ућинають дн≥ЕФ, захоплена емоц≥йною силою й ≥нтонац≥йною безпосередн≥стю ц≥Їњ поез≥њ, ¤ка й досьогодн≥ Ц одна з моњх найулюблен≥ших. Ѕуквально проковтнула У„орну радуФ  ул≥ша. ѕотроху наближалас¤ до Ћес≥ ”крањнки ≥  обил¤нськоњ. —тефаник тод≥ ще був не дл¤ мене Ц ¤ просто не розум≥ла його гов≥рки.

 оцюбинського знала досконало ≥ дуже любила. ¬л≥тку, коли було багато в≥дв≥дувач≥в, допомагала екскурсоводов≥. ћене залюбки слухали, мабуть, тому, що ¤ багато знала напамТ¤ть. ќсобливо любила водити в≥дв≥дувач≥в по садку, ¤кий ¤вл¤в собою своЇр≥дну зелену експозиц≥ю: тут було з≥брано кв≥ти й рослини, ¤к≥ письменник любив, ¤к≥ бачив п≥д час подорожей ≥ про ¤к≥ писав. ” в≥дпов≥дних м≥сц¤х сто¤ли невеличк≥ щити з цитатами: б≥л¤ винограду Ц з Уƒл¤ загального добраФ, б≥л¤ царствених агав Ц з УЌа остров≥Ф (У«авжди хвилююсь, коли бачу агаву Ц с≥ру корону твердого лист¤, зубатого по кра¤х ≥ гострого на вершечку, мов затесаний к≥л. –озс≥лас¤ по терасах ≥ коронуЇ скриту силу земл≥Ф), б≥л¤ мальв Ц зворушливий уривок з≥ спогад≥в √орького про те, ¤к  оцюбинський на  апр≥, побачивши на тл≥ б≥лоњ ст≥ни рибальськоњ хатини бл≥до-рожеву мальву, усм≥хнувс¤, зн¤в капелюха ≥ сказав: У«доровеньк≥ були, ¤к живетьс¤ на чужин≥?!Ф

« особливою увагою культивував батько в садку розк≥шн≥ велетенськ≥ червон≥ гвоздики (в т≥ часи вони були раритетом), ¤к≥ дуже любив  оцюбинський. јтмосфера в садку створювалась особлива, те бу¤нн¤ краси вс≥х настроювало на поетичний лад. я вже цитувала в≥рш нашоњ славноњ явдохи  ор¤вець, хатньоњ роб≥тниц≥, ¤ка стала членом родини. Ќаведу зв≥дти в ус≥й недоторканост≥ тексту ще один зворушливий уривок Ц в≥н в≥дтворюЇ атмосферу краси ≥ добра, в ¤к≥й ¤ виростала.

У√воздички сестрички скаж≥ть мин≥ у вас пасетител≥ есть? ћного у нас. јдна любимочка мила¤ називаЇтьс¤ ћихайлиночка  оцюбиночка. як ћихайлиночка приЇждаЇ ≥ скаренько нас пас≥щаЇ ≥ свою причоску гвоздичкой украшаЇ.  огда ћихайлиночка наша уЇждаЇ, чуть не вс≥х нас з собою забираЇ, астальниЇ плачутьЕ ћила¤ наша ћихайлиночка маладесенька паетачкаЕ ми перебрались в оранжерею ≥ там будем жить ≥ расцветаца ≥ будемо твого пасетительства дожидацаЕФ

ƒесь тод≥ ж в≥дкрила дл¤ себе й украњнську п≥сню. ѕередус≥м завд¤ки великому гарному, з вишивкою на обкладинц≥, альбому з нотами ≥ з передмовою (завбачливо вир≥заною цензурою) ј.’вил≥. —п≥вала дл¤ себе, а вл≥тку, коли прињздила з≥ Ћьвова мо¤ кузина ћар≥¤ з≥ своњм чолов≥ком сп≥вучим подол¤нином ћиколою, ≥мпров≥зованим квартетом (¤, мати, сестра з чолов≥ком) висп≥вували на весь садок Ц довго й натхненно. ќсобливо вдавалас¤ нам У„ервона¤ ружа тро¤каЕФ Ц ћикола навчив мене виводити на тл≥ мелод≥њ р≥зн≥ УкандибобериФЕ

¬елике м≥сце в моЇму духовному дозр≥ванн≥ в≥д≥гравала музика. ” „ерн≥гов≥, ¤сна р≥ч, не було н≥ опери, н≥ серйозних концерт≥в Ц музичн≥ враженн¤ постачали лише рад≥о та ще зањждж≥ гастролери, ¤к правило, не дуже високоњ ¤кост≥ (¤к вин¤ток пригадую концерти закарпатського хору, ¤кий справив на мене колосальне враженн¤). “ож ¤ надолужувала власним (хоч ≥ ¤ким недосконалим!) виконанн¤м: Ѕетховен, ћоцарт, Ѕах, Ўопен, –ахман≥нов. ћо¤ вчителька музики подарувала мен≥ к≥лька старих Ц ще дореволюц≥йного виданн¤ Ц клав≥р≥в опер (У∆изнь за цар¤Ф, ¤к перв≥сно називавс¤ У≤ван —усан≥нФ, У–услан ≥ ЋюдмилаФ, У™вген≥й ќнЇг≥нФ, У‘аустФ, У арменФ), тож улюблен≥ ар≥њ ≥ оркестров≥ фрагменти ¤ виконувала сама дл¤ себе, домальовуючи в у¤в≥ те, чого не можна знайти в нотах. ≤ще був у мене улюблений нотний фол≥ант Ц з≥бранн¤ увертюр Ѕетховена, ћоцарта, ¬ебера, –осс≥н≥ та ≥н., перекладених дл¤ виконанн¤ в чотири руки.  оли вл≥тку прињздила з≥ Ћьвова мо¤ т≥тка Ћюц≥¤, п≥ан≥стка, концертмейстер консерватор≥њ, ми годинами грали з нею. ≤ хоча дор≥вн¤тис¤ њй у майстерност≥ виконанн¤ ¤ аж н≥¤к не могла, щось перебр≥хувала, щось пропускала, але останн≥й акорд ми завжди брали разом!

ѕописувала в≥рш≥ (хто в дитинств≥ не бавивс¤ цим!), правда, досить рано зрозум≥ла, що поет з мене н≥¤кий, ≥ припинила ц≥ спроби, дозвол¤ючи соб≥ в≥ршувати х≥ба що в перекладах. ќдне моЇ дит¤че опов≥данн¤ УѕодвигФ нав≥ть було в≥дзначене прем≥Їю на конкурс≥, ¤кий проводила дит¤ча газета У«≥ркаФ.

” старших класах вчилас¤ у новостворен≥й, в основному дл¤ д≥тей з околиц≥ „ерн≥гова, з невеличкими класами зал≥зничн≥й школ≥ є41 (втекла сюди з центральноњ школи, де вчилис¤ д≥ти черн≥г≥вськоњ Уаристократ≥њФ, не витримавши атмосфери, що панувала там). ¬чител≥-словесники в нов≥й школ≥ вважали моњ твори з л≥тератури зразковими. Ѕорис ≤ванович, вчитель украњнськоњ л≥тератури, нав≥ть зачитував њх уголос на уроках (коли писала, ¤ захоплювалас¤ ≥ частенько робила механ≥чн≥ помили Ц пропускала л≥тери, переставл¤ла њх. ѕамТ¤таю резюме вчител¤ на ¤кийсь м≥й тв≥р на в≥льну тему Ц Уƒуже добре! “и часто дивишс¤ на м≥с¤ць? Ц а чи не бачила там часом мТ¤кого знаку?Ф). якщо в≥дкинути неминучу юнацько-романтичну патетику ≥ несвободу в≥д штамп≥в доби, ¤кийсь анал≥тичний струм≥нь у цих творах, мабуть таки, пробивавс¤.

“ож виб≥р, де продовжувати осв≥ту, був самозрозум≥лий, до цього спонукала вс¤ атмосфера, в ¤к≥й ¤ народилас¤ й зростала, Ц ф≥лолог≥чний факультет. ћати часом вагалас¤, чи не п≥ти мен≥ на романо-германський або рос≥йський в≥дд≥л Ц њй здавалос¤, що вони в≥дкривають ширш≥ ф≥лолог≥чн≥ обр≥њ. јле тут своЇ р≥шуче слово сказав “ичина: ћихайлина  оцюбинська маЇ навчатис¤ т≥льки на украњнськ≥й ф≥лолог≥њ. я була з цим абсолютно згодна, ≥ 1949 року, зак≥нчивши школу ≥з золотою медаллю, стала студенткою украњнського в≥дд≥лу ф≥лолог≥чного факультету  ињвського ун≥верситету.

” серпн≥, здавши документи в ун≥верситет, ми з мат≥рТю разом з њњ давн≥ми подругами-бестужевками сестрами ¬≥рою ≥ Ќ≥ною ƒи¤коненко, попливли пароплавом до  анева. ÷е була мо¤ перша УособистаУ зустр≥ч ≥з Ўевченком. ” книз≥ вражень в≥дв≥дувач≥в ¤ залишила запис Ц юнацьку кл¤тву в≥рност≥ Ўевченков≥ ≥ р≥дн≥й культур≥ (нещодавно сп≥вроб≥тниц¤  ан≥вського запов≥дника Ћ.„орна знайшла в стар≥й книз≥ вражень м≥й запис ≥ опубл≥кувала його).

 

”н≥верситетськ≥ роки ¤кось не залишили по соб≥ ¤скравих глибоких вражень.  урс наш був довол≥ сильний, з нього вийшли люди, знан≥ у науковому св≥т≥ (¬. опт≥лов, ¬.–усан≥вський,  .¬олинський, ѕ. ононенко та ≥н.). “а р≥вень викладанн¤ був загалом невисокий Ц ¤ це в≥дчула буквально з першого курсу. —казала б, що ун≥верситет радше приховував знанн¤, н≥ж в≥дкривав њх, стандартизував ≥ пригашував розумов≥ процеси зам≥сть стимулювати њх. «амовчуванн¤ ≥ фальсиф≥кац≥¤ факт≥в, приблизн≥сть ≥ неприкрита тенденц≥йн≥сть оц≥нок, невисокий загальний культурний р≥вень. ƒоводилос¤ згодом не так поглиблювати знанн¤, ¤к зв≥льн¤тис¤ в≥д баласту, скидати з себе пута, в≥дкривати дл¤ себе давно в≥дкрит≥ америки (процес цей триваЇ в мене ≥ досьогодн≥).

—еред викладач≥в було обмаль ¤скравих особистостей. «апамТ¤талис¤ блискуч≥ лекц≥њ з античноњ л≥тератури професора ј.Ўамра¤ (в≥н встиг прочитати нам т≥льки давньогрецьку л≥тературу, на початку 2-го семестру помер). « вд¤чн≥стю згадую натхненн≥ лекц≥њ з ≥стор≥њ мови та д≥алектолог≥њ, ¤к≥ читала нам “ет¤на ∆ивоткова, маленька, ¤кась нестандартна, закохана у свою науку. ƒосить скоро вона загадково зникла з ун≥верситетських обр≥њв. «годом ми дов≥далис¤, що вона, ви¤вл¤Їтьс¤, була черницею в миру, Ц звичайно ж, такому небезпечному персонажев≥ не було м≥сц¤ в атењстичн≥й твердин≥. Ќа досить доброму фаховому р≥вн≥ читали нам курси ≥з заруб≥жноњ л≥тератури ≥ украњнськоњ мови. “а основне давалос¤ самоосв≥тою.

¬же на 1-м курс≥ проф. —.≤.ћаслов допом≥г мен≥ записатис¤ до студентського залу Ќауковоњ јкадем≥чноњ б≥бл≥отеки, т.зв. УакадемкиФ, ≥ вона на довг≥ роки стала дл¤ мене ≥ дл¤ багатьох колег мого покол≥нн¤ р≥дним домом, справжньою альма матер. я т≥кала туди при найменш≥й змоз≥ з лекц≥й, особливо на старших курсах, ≥ читала, читалаЕ √отувала там студентськ≥ реферати й курсов≥, допов≥д≥ на науков≥ студентськ≥ конференц≥њ. ќдну з таких курсових Ц про ‘еофана ѕрокоповича Ц схвалив професор —.≤.ћаслов. ¬≥н не викладав тод≥ в ун≥верситет≥, але ¤ весь час сп≥лкувалас¤ з ним, дуже любила його. ƒо реч≥, долею судилос¤ мен≥ п≥сл¤ його смерт≥ жити в його каб≥нет≥ по колишн≥й Ћен≥на, 84: його сестра јнастас≥¤ ≤ван≥вна, також бестужевка, ¤к ≥ мо¤ мати, запропонувала мен≥ перењхати до них (њй хот≥лос¤, щоб у каб≥нет≥ брата жила людина, духовно близька йому, а мен≥ тод≥ не було де притулитис¤), ≥ ¤ прожила там з 1959 р. майже тридц¤ть рок≥в.

ѕамТ¤таю окрем≥ зас≥данн¤ наукових гуртк≥в ≥ сем≥нари, де ми потроху пробували (дуже несм≥ливо, зрештою) ¤кось формувати й формулювати власну думку. “а все це було втиснуто в сувор≥ рамки, хоч ми тод≥ (≥ це, мабуть найстрашн≥ше) не завжди й в≥дчували њх. яскравим пережитт¤м була поњздка до Ћен≥нграда на обТЇднану наукову студентську конференц≥ю  ињвського, “б≥л≥ського й Ћен≥нградського ун≥верситет≥в ≥з допов≥ддю про рос≥йськ≥ пов≥ст≥ Ўевченка. —туденткою 5 курсу ¤ виступала на Ўевченк≥вськ≥й конференц≥њ ≤нституту л≥тератури з допов≥ддю про переклади Ўевченка на англ≥йську мову (на той час це була нова, недосл≥джена тема) ≥ мала великий усп≥х. ѕамТ¤таю, ¤к в≥чно екзальтований ƒмитро  осарик п≥сл¤ допов≥д≥ кинувс¤ до трибуни, вирвав по дороз≥ з вазону кв≥тучу примулу ≥ урочисто вручив мен≥Е

ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ ун≥верситету мене залишили в асп≥рантур≥ на кафедр≥ ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тератури.  ер≥вником призначили ак. ќ.≤.Ѕ≥лецького. ≤ хоч моЇ сп≥лкуванн¤ з ним було нечастим ≥ нетривалим (завжди незручно було забирати час у нього, завантаженого роботою, експлуатованого сонмом дисертант≥в), давало воно дуже багато. Ѕ≥лецькому, на жаль, дуже часто доводилос¤ займатис¤ чужими, несум≥сними з абсолютною величиною його ¤к науковц¤, справами, борсатис¤ в тенетах заборон ≥ забобон≥в, коли потр≥бна була майже екв≥л≥бристична спритн≥сть, щоб таки сказати щось по сут≥ ≥ не бути тут же звинуваченим у вс≥л¤ких У≥змахФ. ћожливо, тому, що в≥н був рос≥¤нином, йому вдавалос¤ сказати дещо суттЇве про украњнську л≥тературу Ц в ≥ншого це, мабуть, квал≥ф≥кувалос¤ б ¤к Уукрањнський буржуазний нац≥онал≥змФ. …ого ерудиц≥¤, висока ф≥лолог≥чна культура, жвавий ≥рон≥чний погл¤д на реч≥, здоровий скептицизм ≥ незациклен≥сть на авторитетах, обТЇктивно-≥сторичний п≥дх≥д до факт≥в л≥тератури на тл≥ багатющоњ культурноњ компаратив≥стики Ц все це дуже ≥мпонувало мен≥, виробл¤ло в мен≥, ≥нод≥, можливо, й неусв≥домлено, Ц всупереч марксистсько-лен≥нським догмам ≥ соцреал≥стичним шаблонам Ц справжн≥ критер≥њ, добрий художн≥й смак ≥ спонуки до незаангажованого п≥знанн¤. ѕрацюючи над дисертац≥Їю Уѕоетика Ўевченка ≥ украњнський романтизмФ, ¤ в≥дкрила ц≥л≥ поклади нев≥домого мен≥ з ≥стор≥њ украњнськоњ Ц ≥ не лише украњнськоњ л≥тератури ≥ вперше по-справжньому осмислила њњ, ≥ зокрема Ўевченка, в контекст≥ св≥товому.

ќтже, це були роки нагромадженн¤ знань, естетичного виробленн¤, створенн¤ культурних передумов дл¤ самост≥йного творчого житт¤. як ≥ перед тим, велике значенн¤ в цьому мала дл¤ мене музика. Ќа перших курсах ¤ ще брала уроки гри на фортеп≥ано у тод≥ асп≥рантки, а згодом викладача консерватор≥њ ≤њ ÷аревич, плем≥нниц≥ Ѕориса Ћ¤тошинського. як один з момент≥в найвищого щаст¤ памТ¤таю, ¤к у веч≥рньому порожньому клас≥ музичного училища ми з нею на двох фортеп≥ано розучували частини з 1-го ≥ 3-го концерт≥в Ѕетховена дл¤ фортеп≥ано з оркестром. “о був апогей моЇњ музичноњ УкарТЇриФ, невдовз≥ зан¤тт¤ довелос¤ кинути через хворобу сухожиль на прав≥й руц≥ та й за браком часу.

“им з б≥льшим запалом поринула ¤ в концертне житт¤: хори Ц народн≥ й академ≥чн≥, виконавц≥ Ц вокал≥сти й ≥нструментал≥сти Ц «ара ƒолуханова ≥ Ќ≥на ƒорл≥ак, тр≥о Ћ≥с≥ц≥ан, —тан≥слав –≥хтер ≥ ћстислав –остропович (н≥коли не забуду його блискучих авторських концерт≥в з коментар¤ми до виконуваних ним твор≥в, зокрема присв¤чених йому концерт≥в Ўостаковича, з демонстрац≥Їю дос¤гнень своњх учн≥в), симфон≥чн≥ концерти з уславленими диригентами Ц ¬≥лл≥ ‘ереро, √ерман јбендрот, ™вген≥й ћравинський, чеський симфон≥чний оркестр з  арелом јнчерлом, та й наш≥ незрадлив≥ й невтомн≥ Ќатан –ахл≥н ≥  ост¤нтин —имсонов, Ц вибирати було з кого. ‘≥лармон≥¤ стала моњм другим домом п≥сл¤ УакадемкиФ ≥ пост≥йним м≥сцем зустр≥ч≥ з друз¤ми, аматорами музики.

1956 року помер м≥й батьку. ћати змушена була покинути музей, передавши його новому директоров≥ Ц дочц≥  оцюбинського ≤рин≥ ћихайл≥вн≥.

“о були нелегк≥ дл¤ нас часи. ≤рина ћихайл≥вна  оцюбинська, здавна настроЇна вороже до мого батька (не хочетьс¤ тут зупин¤тис¤ докладн≥ше на родинних чварах, та ¤ й не дуже об≥знана з подробиц¤ми ≥х Ц завжди орган≥чно в≥дштовхувала в≥д себе таку ≥нформац≥ю, а батьки н≥коли не навТ¤зували њњ мен≥) п≥сл¤ розв≥нчанн¤ культу особи ≥ реаб≥л≥тац≥њ ёр≥¤  оцюбинського почала активно поширювати в≥домост≥ про те, що ёр≥¤ було заарештовано за доносом мого батька. ≤ хоча документальних п≥дтверджень не наводилос¤, цьому в≥рили.

я тод≥ навчалас¤ в асп≥рантур≥ ≥ майже весь час пересиджувала в „ерн≥гов≥, намагаючись ¤кось захистити в≥д чуток ≥ пл≥ток свою хвору мат≥р (саме тод≥ в нењ на нервовому ірунт≥ почала розвиватис¤ зло¤к≥сна хвороба кров≥, в≥д ¤коњ вона згодом ≥ померла). ћен≥ довелос¤ вз¤ти на себе справу передач≥ музею новому директоров≥, бо хвора мати просто не витримувала спалах≥в негативноњ енерг≥њ, спр¤мованих на нас.

ћен≥ тод≥ довелос¤ зазнати чимало прикрощ≥в (та й згодом не раз в≥дчувала на соб≥ недобру мстиву руку ц≥Їњ людини). ѕ≥сл¤ перев≥рки за старими ≥нвентарними книгами ви¤вивс¤ брак де¤ких експонат≥в (це не дивно, ¤кщо врахувати факт евакуац≥њ музею ≥ вс≥ повТ¤зан≥ з ним пертурбац≥њ), ≥ ≤рина ћихайл≥вна подала на мою мат≥р позов до суду, в ¤кому вимагала матер≥ального в≥дшкодуванн¤ за Увкраден≥Ф матер≥али на суму, абсолютно нереальну з огл¤ду на наш≥ м≥зерн≥ статки. “реба в≥ддати судов≥ належне, там швидко в усьому роз≥бралис¤ ≥ нав≥ть не довели справу до судового розгл¤ду. ¬≥дтод≥ ≥ аж до середини 80-х, коли п≥сл¤ смерт≥ ≤рини ћихайл≥вни у створеному моњм батьком музењ перестали паплюжити його ≥мТ¤ ≥ було призначено нового директора, ¤ не переступила порогу р≥дноњ черн≥г≥вськоњ осел≥. ’≥ба що один раз десь у 60-х п≥д ФконвоЇмФ друз≥в Ц ¬асил¤ Ќ≥мчука ≥ ќлекси ћишанича.

«гадую це сьогодн≥ ¤к страшний сон. Ќа щаст¤, тепер знову почуваю себе вдома в „ерн≥г≥вському музењ, особливо п≥сл¤ того, ¤к директором став онук письменника ёл≥й –оманович Ц людина надзвичайно пор¤дна й обТЇктивна, ¤кий усе розставив по своњх м≥сц¤х. ¬≥н рано п≥шов ≥з житт¤, не довершивши багатьох задуманих справ, зокрема зд≥йсненн¤ монументального видавничого проекту Ц чотиритомового виданн¤ УЋист≥в до ћ. оцюбинськогоФ, ≥ ¤ з рад≥стю допомагаю його сину ≤горю ≥ всьому колективов≥ музею у њхн≥й нелегк≥й ≥ почесн≥й справ≥ Ц плеканн≥ на баз≥ ћузею справжнього осередку украњнськоњ культури в „ерн≥гов≥.

Е “од≥ ж , в к≥нц≥ 1956-го ¤ мусила вертатис¤ до столиц≥. ћати тужила за мною, хвор≥ла, але моЇ житт¤ вже було повТ¤зане з  иЇвом.  ≥нчилас¤ б≥льш-менш безтурботна юн≥сть, вже н≥¤к було сховатис¤ в≥д житт¤ у „ерн≥г≥вський У≈демФ. Ќастав час дорослого вибору шл¤ху, час самовизначенн¤. “ож, ¤к писав —тус, Ублагословенн≥ сходженн¤ ≥ пр≥рвиФЕ

 

ƒо ≤нституту л≥тератури ¤ потрапила восени 1957 року п≥сл¤ зак≥нченн¤ асп≥рантури. —талос¤ це дещо неспод≥вано дл¤ мене. …шлос¤ до того, що ¤ залишус¤ на викладацьк≥й робот≥ в ун≥верситет≥. ѕрац¤ над дисертац≥Їю наближалас¤ до завершенн¤, перш≥ спроби викладанн¤ Ц ¤ читала вступ до л≥тературознавства на заочному в≥дд≥л≥ ф≥лолог≥чного факультету ≥ факультету журнал≥стики Ц ви¤вилис¤ вдалими. “а при кафедр≥ з незрозум≥лих мен≥ причин залишили ≥ншу асп≥рантку, ≥ ¤ опинилас¤ перед проблемою працевлаштуванн¤. —аме в цей час зустр≥ла давнього знайомого нашоњ родини ™вгена ѕрохоровича  ирилюка, зав≥дувача в≥дд≥лом шевченкознавства в ≤нститут≥ л≥тератури, ≥ в≥н запросив мене до ≥нституту, на що ¤ з рад≥стю погодилас¤. ¬з¤ли мене до новоствореного, очолюваного ћиколою Ўамотою в≥дд≥лу теор≥њ л≥тератури, де на той час уже працював ¬≥ктор ≤ванисенко.

ѕерспектива працювати п≥д крилом Ўамоти тод≥ мене ¤кось не л¤кала. я практично н≥чого про нього не знала, та й загалом мушу визнати, що на той час ¤ умудрилас¤ залишатис¤ певною м≥рою ≥деолог≥чно УнезайманоюФ: зовн≥шньо, безперечно, п≥двладною пан≥вним ≥деологемам, але водночас внутр≥шньо Ц морально, естетично Ц наперек≥р усьому автономною. ∆ила у своЇму св≥т≥ високих мистецьких Ц музика, поез≥¤ Ц уподобань, УкнижнихФ моральних максим та ≥деал≥в, ≥ все це абсолютно щиро, без т≥н≥ св≥домого пристосуванства. “ак, безперечна недозр≥л≥сть, несв≥дома страус¤ча поза, нап≥вдит¤чий захист в≥д гальм≥вного впливу ≥деолог≥њ, природний щит проти ≥деолог≥чних шабаш≥в.

“а настав час, коли, за Ўевченковим визначенн¤м, У¤ прозр≥вати став потрохуФ. „ас прозр≥вань ≥ екзистенц≥йного виробленн¤. “ому т≥ перш≥ роки в ≥нститут≥ згадую з особливою теплотою ≥ ностальг≥йним щемом. јдже то була молод≥сть, то було моЇ друге народженн¤. ≤ дещо упов≥льнене Ц з огл¤ду на умови Ц доросл≥шанн¤ в кол≥ друз≥в ≥ однодумц≥в. јле воно в≥дбулос¤, те доросл≥шанн¤, те прозр≥ванн¤, те Увипростуванн¤ себеФ (висл≥в —туса).

¬ ≤нститут≥ ¤ зустр≥лас¤ з≥ своњми ровесниками, з ¤кими нас обТЇднувала сп≥льн≥сть ≥нтерес≥в, умови вихованн¤ та й перспектива, ¤ка в≥дкривалас¤ перед нами. ¬олодимир  рекотень, дв≥ —в≥тлани Ц ѕопель ≥  ириченко, Ќаталка „орна, ≤ван Ѕажинов, ћикола ѕавлюк та ≥нш≥, молод≥ колеги з ≤нститут≥в мовознавства й археолог≥њ, з ¤кими ми д≥лили трет≥й поверх тепер≥шнього ∆овтого корпусу ун≥верситету. √уртом ходили в театри, у ф≥лармон≥ю, робили УвилазкиФ на природу, зокрема на чар≥вн≥ плеса ћатв≥њвськоњ затоки, сп≥вали в хор≥ п≥д кер≥вництвом ¬алентина ћальцева Ц на все житт¤ запамТ¤тала хвилини блаженства, коли тв≥й голос вливаЇтьс¤ у божественне багатоголосс¤ Ћеонтовича, особливо коли поруч з тобою ≥деально точно виводить другу парт≥ю “ан¤ Ќазарова, св≥тла людина, в≥домий д≥алектолог, ¤ка так рано п≥шла з житт¤Е “р≥умфальний захист дисертац≥њ ≥ веселий молод≥жний бенкет в ресторан≥ УƒинамоФ у передновор≥чну н≥чЕ ј через пару м≥с¤ц≥в по тому коридорами ≤нституту б≥гав неймов≥рно жвавий, румТ¤ний ≥ променистий академ≥к √удз≥й: Уѕокажите мне эту девочку, написавшую такую интересную дисертацию!Ф (в≥н був членом ¬ищоњ атестац≥йноњ ком≥с≥њ у ћоскв≥).

Ќещодавно серед запитань анкети, запропонованоњ мен≥ асп≥рантом-≥сториком, що працюЇ над темою, повТ¤заною з ш≥стдес¤тниками, ¤ натрапила на таке: У—кладаЇтьс¤ враженн¤, що ш≥стдес¤тники були дуже серйозними молодими людьми, чужими звичних розваг молод≥. „и справедливо це?Ф я в≥дпов≥ла на таке запитанн¤ так: УЌеправильне враженн¤. ÷е були люди весел≥ й дотепн≥, не чуж≥ звичайних розваг. ѕросто це вже були люди старш≥ за в≥ком, ¤к≥ переросли юнацьке шумовинн¤ ≥ вс¤ енерг≥¤ ¤ких п≥шла у сферу ≥нтелектуальну, люди, ¤к правило, з осв≥тою, здеб≥льшого с≥мейн≥, з д≥тьмиФ.

ѕрогул¤нки до л≥су, вогнище, п≥сн≥ Ц народн≥, бард≥вський фольклор. ¬л≥тку Ц човнами по ѕрипТ¤т≥ (так звана ѕрипТ¤тська республ≥ка Ц —в≥тличн≥, —туси, ≤ванисенки, —верстюк, ¤, х≥м≥ки ƒворки, ¬олодимир “ельнюк з родиною, художники Ц √.—еврук, ј.«абой Ц ≥ купа д≥тей).  ульт анекдоту й парод≥њ. ќт хоча б гранд≥озне д≥йство 70-р≥чч¤ (35+35) јлли √орськоњ та ≤вана —в≥тличного Ц див. моњ спогади про јллу у книз≥ У„ервона т≥нь калиниФ. ѕристрасн≥ аматори музики Ц симфон≥чноњ, хоровоњ. “иждень без концертного враженн¤ Ц ¤к марно прожитий. ¬есел≥ дружн≥ веч≥рки, нер≥дко в ресторан≥. ƒуже любили танцювати. “о вже згодом, коли душа товариства опинилас¤ за гратами, веселощ≥, ¤сна р≥ч, пригасли. “а, наприклад, поверненн¤ з табору ќпанаса «аливахи в≥дзначили гранд≥озним бенкетом у ресторан≥ УѕолтаваФ. —п≥вали так, що присутн≥ в ресторан≥ влаштували нам овац≥ю (до реч≥, один з≥ столик≥в було зайн¤то Умистецтвознавц¤ми в цив≥льномуФ, ≥ ми њх безпомилково вгадали!).

ўо ж до анекдот≥в, мушу визнати, що вони завжди мали дл¤ мене життЇво важливе значенн¤. я люблю й колекц≥оную њх, запамТ¤товую ≥ актуал≥зую у в≥дпов≥дн≥й ситуац≥њ. ÷е Ц ¤к ковток озону в задушлив≥й атмосфер≥, вони допомагали долати страх ≥ знев≥ру.

¬ ≤нститут≥ л≥тератури ¤ з рад≥стю вхопилас¤ за ≥дею виокремити ≥з загальноњ системи обовТ¤зковоњ пол≥тосв≥ти сем≥нар молодих науковц≥в, нав≥ть очолила його. ћи залюбки збиралис¤ разом, сам≥ визначали теми дл¤ обговоренн¤ (наск≥льки памТ¤таю, досить далек≥ в≥д оф≥ц≥озу). ќрган≥зовували л≥тературн≥ вечори (¤кщо вдавалос¤ об≥йти парт≥йне кер≥вництво) молодоњ поез≥њ. ¬≥дчувалос¤ поступове розкр≥паченн¤ думки, св≥доме переступанн¤ меж дозволеного та й розширенн¤ цих меж. Ќов≥ в≥три набирали сили. —початку, звичайно, не було й мови про ¤кесь радикальне запереченн¤ системи, не в≥дчувалос¤ ч≥тко окресленоњ диференц≥ац≥њ позиц≥й, Утабор≥вФ. ”се ще Уварилос¤Ф, поступово формувалос¤ Ц ми Увипростувалис¤ФЕ

ќдним ≥з перших знакових феномен≥в духовного оновленн¤ стали л≥тературн≥ вечори, на ¤ких виступали Уновобранц≥ поез≥њФ (так попервах охрестив ≤вана ƒрача Ћ.Ќовиченко). ƒрач, ¬≥нграновський,  оротич разом ≥з ƒзюбою Ц красномовним, харизматичним, самост≥йним у своњх судженн¤х. ¬се це в≥дбувалос¤ у переповнених залах, њх зустр≥чали з нечуваним ентуз≥азмом. Ќер≥дко ц≥ виступи заборон¤ли (так, зустр≥ч з поетами у ћалому конференц-зал≥ јкадем≥њ Ќаук в≥дбулас¤ т≥льки з третьоњ спроби), але зупинити цю стих≥ю було неможливо.

¬ мене збер≥гс¤ лист з того часу з≥ Ћьвова в≥д мого друга л≥тературознавц¤ ≤вана ƒенисюка з описом тр≥умфального Уздобутт¤ ЋьвоваФ кињвськими л≥тераторами. ƒозволю соб≥ навести цю його частину повн≥стю, бо важко в≥дтворити атмосферу краще, н≥ж це зробив автор листа Ц майстер еп≥стол¤рного жанру.

јх, кињвськ≥ поети здобули так само тр≥умфально Ћьв≥в, ¤к ≥ Ѕогдан ’мельницький. ўо то були за вечори! як≥ людн≥! «али не вм≥щали людей Ц сто¤ли по 5 годин Ц с≥сти н≥де, ≥, затамувавши подих, слухали, а пот≥м зривалис¤ урагани оплеск≥в. Ќе можна було не захоплюватис¤, бо то таки справд≥ поез≥¤, ≥ один л≥кар влучно висловив почутт¤ вс≥х: Ухто не одержав естетичного задоволенн¤ на цьому вечор≥, того природа т¤жко покаралаФ. [ Е ]

—початку говорив ƒзюба, все з тою своЇю пот≥шною великою флегмою, говорив мудро, колоритно, говорив те, про що багато хто думав, а сказати не см≥в. Ќе можна було не милуватис¤ розумом ≥ красою тих сл≥в того wunderkindТа у найкращому розум≥нн≥ цього слова. ≤ пливла його мова, багата, кв≥тчаста, а зал зачаровано слухав Ц сив≥ професори ще староњ доби, часто з австр≥йським дв≥ч≥ przedwojennym wychowaniem, ≥ теж захоплювалис¤ тим хлопцем.

ѕот≥м вийшов ћикола ¬≥нграновський, тим своњм грац≥озним кроком. ” нього жести полохливого олен¤ ≥ разом з тим гордого Ц на високо п≥дн¤т≥й голов≥, здавалось, в≥н несе або пишн≥ росохат≥ роги олен¤, або корол≥вську корону. ƒес¤ть раз≥в почервон≥в до кор≥нц≥в волосс¤, дес¤ть раз≥в збл≥д ≥ почав пророчим голосом читати свого УѕророкаФ, а пот≥м УƒемонаФ. ≤ було у його голос≥, у читанн≥, у зм≥ст≥ щось величне ≥ страшне, ¤к в јпокал≥псис≥, щось з глибини в≥к≥в ≥ з глибини людського розуму ≥ серц¤. ≤ мав в≥н дар викликати вид≥нн¤ ≥ вогонь, повертати ниць ≥ п≥дносити, показувати ≥нш≥ св≥ти , виривати ¤зики, полоскати чорн≥ роти, повн≥ чорноњ брехн≥, холодною, що морозить не п≥днеб≥нн¤, але й кров у жилах, водою з ≥нших джерел, з тих, що на високост¤х, десь там п≥д —ивулею чи п≥д скалою  авказу у ст≥н ѕромете¤Е ¬же давно замовк, дес¤ть раз≥в збл≥д ≥ дес¤ть раз≥в зашар≥вс¤ червоною тро¤ндою, а зал невгавав, бив своњ ≥нтел≥гентськ≥ руки, щоб ледача кров бризнулаЕ

ЕЅл≥дий, н≥чим не вражаючий в≥д першого погл¤ду ≤ван ƒрач мусив знайти сили, щоб не збл≥днути у т≥н≥ своњх попередник≥в. …ого поез≥¤ в його читанн≥ нагадувала ц≥лий р¤д несамовитих в≥з≥й. якийсь чар≥вник позривав ус≥ барви з кв≥т≥в, з веселки, потовк ус≥ кольоров≥ скельц¤, зм≥шав усе це в ¤комусь водоворот≥, а пот≥м великим пензлем мачав у т≥ барви ≥ ефектовними, см≥ливими, небаченими мазками творив. ≤ ¤к творив! «аплющивши оч≥, бачилос¤ т≥ барви, вони проникали через замкнут≥ пок≥вки, вони творили образи, в ¤ких см≥¤лис¤ барви небувалою св≥ж≥стю, переливалис¤, жили, говорили, сп≥вали. ќс≥нь, дв≥ сестри п≥д хатою, гуси, сон¤шники, чвалали пустир≥Е —к≥льки величних момент≥в, ск≥льки пережито, передумано, ¤к≥ букети барв! ј коли ¤ в≥дкрив оч≥, вже не було за кафедрою бл≥дого ≥ лисого, в окул¤рах, хлопц¤, там сто¤в на одн≥й ноз≥ ≥ золотисто ≥ сон¤чно см≥¤вс¤ найпоетичн≥ший сон¤шник ≥ повертавс¤ т≥льки у той б≥к, де сонце ≥ краса.

ўе довго п≥сл¤ в≥дТњзду тих хлопц≥в Ћьв≥в не м≥г заспокоњтись, а њхн≥ в≥рш≥ п≥шки ходили по вулиц¤х Ћьвова ≥ перел≥тали з уст в устаЕ

” 60-т≥ роки особливу роль у моЇму становленн≥ ¤к ≥стоти мисл¤чоњ в≥д≥гравав ™вген —верстюк. ƒовг≥ бес≥ди з ним, обговоренн¤ його статей ≥ виступ≥в (≥нод≥ ¤ передруковувала њх на машинц≥ з голосу автора), просто присутн≥сть разом ≥з ним на тому бенкет≥ розкутоњ думки, на ¤кий незм≥нно перетворювалас¤ кожна звичайна УгостьоваФ зустр≥ч з нашими друз¤ми-однодумц¤ми, багато важили в моЇму житт≥. —алтиков-—верстюк (так називали його в нашому кол≥) безжально руйнував стереотипи думанн¤, ¤к≥ вкоренилис¤ в мен≥, перевертав догори ногами звичн≥ у¤вленн¤, змушував сумн≥ватис¤ в тому, що ще вчора видавалос¤ абсолютною ≥стиною. —початку в≥д того було л¤чно, ≥нтуњтивно виникав спротив, захисна реакц≥¤ проти спроб порушити душевний ≥ розумовий спок≥й. “а ¤ швидко збагнула всю життЇдайн≥сть таких операц≥й над думкою. ¬се доводилос¤ передумувати наново, ≥ ¤кщо ¤ нав≥ть п≥сл¤ цього всупереч пропонованому мен≥ лишалас¤ при своЇму, то це вже був не штамп, не стереотип, а оновлена й усв≥домлена власна думка.

“од≥ ж ув≥йшов у моЇ житт¤ ¬асиль —имоненко. ќсобисто ¤ познайомилас¤ з ним десь за к≥лька м≥с¤ц≥в до його смерт≥, коли вже було в≥домо, що в≥н т¤жко хворий. ѕрив≥в його до мене до ≤нституту л≥тератури ≤ван —в≥тличний. ѕ≥сл¤ ц≥Їњ зустр≥ч≥ в ≤нститут≥ в≥н к≥лька раз≥в бував у мене вдома ≥ завжди т≥шив мене своњми дотепними розпов≥д¤ми Ц анекдотами з пров≥нц≥йного житт¤. «устр≥чалис¤ ми й у —в≥тличного ≥ на вечорах, де ¬асиль читав своњ в≥рш≥. Ќ≥коли не забуду його У«лод≥¤Ф в авторському виконанн≥. ўо вабило в цьому? Ќасамперед, естетика правдиЕ ”м≥нн¤ побачити корол¤ голим ≥ мужн≥сть сказати про цеЕ ÷е тепер ми розм≥рковуЇмо над ангажованою й незаангажованою поез≥Їю Ц тод≥ ми такою поез≥Їю жили й дихалиЕ

–азом з ™вгеном —верстюком ≥ –оманом  орогодським ми в≥дв≥дали його десь за два тижн≥ перед смертю в л≥карн≥. ¬асиль боровс¤ з болем.  оли вже було зовс≥м несила, просив мене вийти з палати. я виходила ≥ ходила плачучи довгим л≥карн¤ним коридором, пот≥м знову поверталас¤ в палату.  оли йому ставало трохи легше, розпов≥дав щось ц≥каве й см≥шив нас Ц так, так, ми вс≥ голосно см≥¤лис¤!.. “а в розмов≥ проривалис¤ й серйозн≥ ноти. “ак в≥н казав, що доки людина живе, боретьс¤, творить, довкола нењ утворюЇтьс¤ певне коло Ц людей, пон¤ть, стереотип≥в, створюЇтьс¤ ¤кийсь стаб≥льний св≥й св≥т. “а дл¤ того, щоб жити дал≥, людина повинна це коло роз≥рвати ≥ створити нове, ≥ все повторюЇтьс¤ знову. ƒоки людина здатна розривати ц≥ кола, доти вона справд≥ жива й творчаЕ

Ќевдовз≥ ми поњхали на похорон ¬асил¤: ƒзюба, —в≥тличний, —верстюк, Ћеон≥д  оваленко, јлла √орськаЕ ћи з јллою несли за труною кет¤ги калини й червону китайкуЕ Ќевдовз≥ орган≥зували в  иЇв≥ у  луб≥ мед≥нституту веч≥р його памТ¤т≥. ÷е була знаменна под≥¤. ѕамТ¤таю, ¤к в≥рш≥ ¬асил¤ й Ћ≥ни  остенко читала Ќад≥¤ —в≥тлична Ц напрочуд виразно, намагаючись донести зм≥ст. «авд¤ки магн≥тофонним записам, зробленим —в≥тличним, прозвучав ≥ голос живого —имоненкаЕ ÷ей веч≥р мав величезний резонанс у колах кињвськоњ ≥накодумноњ ≥нтел≥генц≥њ. Ќевдовз≥ ми з јллою √орською за дорученн¤м ≤.—в≥тличного поњхали до „еркас в≥двезти —имоненков≥й матер≥ його щоденник Ц про це докладн≥ше у моњх спогадах про јллу У¬≥траж памТ¤т≥ФЕ

 оли ¤ прийшла на роботу до ≤нституту л≥тератури, директором ще був академ≥к Ѕ≥лецький, ≥ це позначилос¤ на загальн≥й атмосфер≥ Ц набагато розкут≥ш≥й, л≥беральн≥ш≥й, сказати б, ≥нтел≥гентн≥ш≥й, н≥ж згодом, у часи царюванн¤ Ўамоти. ≤вана ƒзюби тод≥ вже в ≤нститут≥ не було, ≤ван —в≥тличний працював у ж. Ф–ад¤нське л≥тературознавствоФ, а згодом у нашому в≥дд≥л≥ теор≥њ л≥тератури. « ним ¤ потоваришувала саме в ≤нститут≥ Ц чи не найсв≥тл≥шою людиною (от уже во≥стину значуще пр≥звище!) з ус≥х, з ким зводила мене дол¤, ≥ його розум, Удоброок≥стьФ ≥ чистота осв≥тили той небезпечний шл¤х, на ¤кий ¤ не могла не ступити. Ўл¤х нового, без огл¤дань ≥ табу, п≥знаванн¤ й осмисленн¤ того, що —тус назвав Упротрухлий украњнський материкФ. Ўл¤х, на ¤кому в≥дчувала себе причетною до чогось справжнього, до Умаленькоњ щоптиФ людей г≥дних, ¤к≥ пон¤тт¤ У≥деалФ сприймали екзистенц≥йно. “о вже були не л≥тературн≥ персонаж≥. “о були жив≥, дуже р≥зн≥, далеко не ≥деальн≥, але ≥нтелектуально розкут≥ люди, з ¤кими ц≥каво й не страшно.

“од≥ ж ¤ зблизилас¤ з ¬≥ктором ≤ванисенком. ƒещо старший за мене, в≥дм≥нний за життЇвим ≥ л≥тературним досв≥дом, в≥н полонив щир≥стю, здатн≥стю прислухатис¤ до нового й чесно перегл¤дати своњ позиц≥њ, коли бачив њхню Увчорашн≥стьФ. ¬≥н мав в≥двагу, на в≥дм≥ну в≥д багатьох своњх колег, наблизитис¤ до т≥Їњ од≥озноњ УщоптиФ, за що й поплативс¤ Ц дещо п≥зн≥ше за мене Ц вигнанн¤м з ≤нституту. ” звТ¤зку з ≤ванисенком пригадую один колоритний еп≥зод, про ¤кий дос≥ н≥кому не розпов≥дала.

якось ¤ зайшла до ќлександра ≤вановича Ѕ≥лецького додому в дисертац≥йних справах ≥, побачивши, що в≥н, б≥дний, буквально знемагаЇ п≥д т¤гарем рукопис≥в, на ¤к≥ мав написати реценз≥њ, запропонувала хоч ¤кось допомогти йому. “од≥ в≥н дав мен≥ дисертац≥ю ≤ванисенка ≥ попросив прочитати й висловити свою думку. я ретельно виконала дорученн¤ ≥ досить докладно написала про своњ враженн¤. ≤ от через к≥лька дн≥в ќлександр ≤ванович в ≤нститут≥ викликаЇ мене до свого каб≥нету, щ≥льно зачин¤Ї двер≥ й пошепки каже мен≥: Ућиленька¤, можно ¤ у вас спишу? ¬ы так хорошо написали!Ф. ясна р≥ч, ¤ дозволила УсписатиФ. ≤ от на захист≥ в≥н, змовницьки погл¤даючи на мене, зачитуЇ мою реценз≥ю, ≥ вс≥ навколо нахвалюють њњ. я мовчу й п≥дтакуюЕ

” перш≥ роки перебуванн¤ в ≤нститут≥ ¤ ¤кось не в≥дчувала надто сильно Ўамотиного гн≥ту. ” внутр≥шньо≥нститутськ≥ справи не втручалас¤, сто¤ла осторонь ≥деолог≥чноњ кухн≥, тема, над ¤кою працювала, Ц образне слово, Ц була все ж на перифер≥њ пр¤мих ≥деолог≥чних втручань. Ўамота був людиною далеко не дурною, нав≥ть з певним естетичним смаком, на горло ¤кому, не вагаючись, наступав в ≥мТ¤ ≥деолог≥чних догм, витравивши з себе вс≥ можлив≥ ≥скорки Унепарт≥йногоФ п≥дходу до л≥тератури. « нами, молодими, йому попервах нав≥ть ц≥каво було поговорити, особливо з≥ —в≥тличним. Ѕеру на себе см≥лив≥сть твердити, що в≥н поважав ≥ ц≥нував —в≥тличного на перших кроках його знайомства, нав≥ть по-свойому прислухавс¤ до нього. ѕамТ¤таю, що вони частенько подовгу ходили по коридору, розмовл¤ючи. ÷е, зв≥сно, не завадило йому згодом з ус≥Їю пристрастю цьвохати ≥деолог≥чним батогом проти —в≥тличного. “а заради обТЇктивност≥ хот≥ла б зауважити, що поширене твердженн¤, буц≥м то Ўамота вигнав —в≥тличного з ≤нституту, не в≥дпов≥даЇ д≥йсност≥. Ќасправд≥ це сам ≤ван, прагнучи свободи дл¤ творчост≥, 1963 року п≥шов з ≤нституту.

¬ ≤нститут≥ було чимало людей ц≥кавих, дотепних, об≥знаних у л≥тератур≥, хоча й пон≥вечених г≥рким досв≥дом розстр≥л¤ного ¬≥дродженн¤ ≥ перманентних ≥деолог≥чно-репресивних кампан≥й. ѕ≥сл¤культ≥вська в≥длига допомогла њм в≥дтанути, трохи розвТ¤зала ¤зика. ¬они багато знали ≥ могли багато розпов≥сти. “од≥ ще зТ¤вл¤лас¤ в ≤нститут≥ час в≥д часу ™лизавета —таринкевич, ¤ка ще не зовс≥м отр¤слас¤ п≥сл¤ кампан≥њ Уборотьби з космопол≥тизмомФ. Ќе забуду добродушного сивоголового ‘еофана —кл¤ра (його афоризми називалис¤ в нас Ускл¤розамиФ), неповторного каламбуриста ѕетра ƒовгалюка, розумного ћиколу —иваченка, не кажучи вже про ос¤йну подобу Ћеон≥да  оваленка, ≥рон≥ста й ≥деал≥ста.

ј ¤к забути колоритну постать “араса ≤вановича ‘ранка? ¬≥н викладав мен≥ в ун≥верситет≥ латину, ≥ до його дивацтв ¤ була призвичаЇна. јдже ми за його завданн¤м перекладали на латинь фрази типу УЅол≥ю за поразку УƒинамоФ (Cladem Dynamo doleo) ≥ в≥дпов≥дали на запитанн¤, сформульован≥ таким чином: Уј скаж≥ть-но мен≥, зозулько, чи треба було  ат≥л≥н≥ пхатис¤ до сенату?Ф. як ¤скрав≥ ≥нтермед≥њ сприймалис¤ його виступи в ≤нститут≥ з≥ спогадами про свого славетного батька або зв≥тна допов≥дь товариства „ервоного ’реста, в ¤к≥й ф≥гурували Учлени й члениц≥Ф товаристваЕ якщо вже зайшло на У≥нтермед≥њФ, дозволю соб≥ згадати ще один соковитий еп≥зод. ƒо в≥дд≥лу шевченкознавства п≥сл¤ ремонту заходить наш дбайливий завгосп в≥дставник ’ардиков ≥ приносить два, однакового формату, портрети Ц Ўевченка ≥ ЅЇл≥нського Ц з≥ словами: Уќни, кажетс¤, дружилиФЕ

Ќа той час повернулис¤ ≥з засланн¤ ™вген Ўабл≥овський ≥ ѕетро  олесник, до ¤ких ми попервах ставилис¤ з особливою повагою, ¤к до людей, потерп≥лих в≥д стал≥нських репрес≥й, що до того ж не втратили г≥дност≥ у кагеб≥стських кат≥вн¤х. “о вже п≥зн≥ше пересв≥дчилис¤, що доробок Ўабл≥овського Ц то, власне, Увеликих сл≥в велика силаЕФ, ≥ дов≥далис¤ про ганебну роль ѕ. олесника у пересл≥дуванн¤х його вчител¤ ћиколи «ерова, читали й показували один одному в≥рш «ерова У…ого стр≥чаю ¤ Ц ≥ мало не щодн¤Ф.

як на мене одним з формальних рубеж≥в, привод≥в ч≥тк≥шоњ пол¤ризац≥њ ≥деолог≥чноњ того середовища, в ¤кому ¤ оберталас¤, була по¤ва вл≥тку 1961-го у УЋ≥тературн≥й ”крањн≥Ф поеми ≤вана ƒрача УЌ≥ж у сонц≥Ф ≥з вступним словом ≤вана ƒзюби ≥ реакц≥¤ на нењ. “ут не йшлос¤ про ¤к≥сь абсолютн≥, незаперечн≥ достоњнства ц≥Їњ поеми, але вона стала певним катал≥затором ≥нтелектуальних процес≥в. ќдн≥ захоплювалис¤ новаторством, проривами у св≥товий поетичний контекст, шуканн¤м нових поетичних обр≥њв Ц ≥нш≥ брали все на кпини, ≥нстинктивно обер≥гаючи звичн≥, безпечн≥ш≥, Унасиджен≥Ф позиц≥њ. ≤ в≥д цього Ц хай у¤вного Ц рубежа той, може, й не видимий дл¤ стороннього ока, розкол, та пол¤ризац≥¤ дедал≥ поглиблювалис¤. ¬ одних Увипростуванн¤Ф тривало, ≥ вони невдовз≥ опинилис¤ у стан≥ Унеблагонад≥йнихФ, друг≥ балансували на гран≥ дозволеного, спод≥ваючись ¤кось перемовчати й Уперекл≥патиФ, а трет≥ поступово утверджувалис¤ на позиц≥њ охоронц≥в режиму ≥ штатних критик≥в ≥накодумц≥в ≥, ¤кщо продовжити в≥домий анекдот, не Ув≥дхил¤лис¤Ф нав≥ть разом з л≥н≥Їю парт≥њ Ц саме з них вербували згодом експерт≥в, ¤к≥ в 60-70-х використовувало  •Ѕ дл¤ УнауковогоФ обірунтуванн¤ своњх ≥деолог≥чних ≥грищ.

Ў≥стдес¤тницький ренесанс набував оберт≥в. ”  иЇв≥ почав д≥¤ти  луб “ворчоњ ћолод≥. ќрган≥зований спочатку п≥д патронатом  ињвського обкому  омсомолу, в≥н швидко набув власного обличч¤ ≥ вив≥льнивс¤ з комсомольських об≥йм≥в. Ќайголовн≥шим було те, що  луб обТЇднав розр≥знених дос≥ однодумц≥в з р≥зних творчих галузей Ц л≥тератор≥в, художник≥в, музикант≥в, театральних д≥¤ч≥в. ѕрийшло усв≥домленн¤ того, що ми Ц гурт, що ми Ц сила. ќбТЇднавчими постат¤ми були ≤ван —в≥тличний, јлла √орська ≥ ¬≥ктор «арецький, Ћесь “анюк. Ћ≥тературн≥ вечори, екскурс≥њ, р≥зн≥ неформальн≥ з≥бранн¤ у майстерн¤х кињвських художник≥в, передус≥м јлли √орськоњ ≥ ¬≥ктора «арецького, Ћюдмили —емик≥ноњ. ѕлеканн¤ традиц≥йних св¤т, вечори молодих композитор≥в (Ћ.√рабовський, ¬.√уба, Ѕ.‘≥льц та ≥н.), участь у р≥зних протестних акц≥¤х (памТ¤таю, що мо¤ учать у робот≥  лубу почалас¤ з п≥дтримки орган≥зованих художниками протест≥в проти нищенн¤ арх≥тектурних памТ¤ток старовини в „ерн≥гов≥). √оловним натхненником екскурс≥й по ”крањн≥ був √ригор≥й Ћогвин Ц н≥коли не забуду поњздку з ним до ѕере¤слава-’мельницького ≥ його захоплююч≥, фахово обірунтован≥, вичерпн≥ розпов≥д≥. «апамТ¤талис¤ юв≥лейний веч≥р Ўевченка за сценар≥Їм —верстюка у ∆овтневому палац≥, допов≥дь того ж —верстюка про Ўевченка в ’удожньому ≥нститут≥, веч≥р памТ¤т≥ јнатол≥¤ ѕетрицького, виступи —имоненка Ц зокрема, ¤к п≥сл¤ розпов≥д≥ художника ¬асил¤  ас≥¤на про сумнов≥дому зустр≥ч ’рущова з творчою ≥нтел≥генц≥Їю з проголошеною ним тезою, що незам≥нних людей немаЇ, зазвучав симоненк≥в в≥рш УяФ в авторському виконанн≥:

††††††††† †††††††††††††††††† ††††††††† ” кожного я Ї своЇ ≥мТ¤,

††††††††† †††††††††††††††††† ††††††††† Ќа вс≥х не нагримаЇш гр≥зно,

††††††††† †††††††††††††††††† ††††††††† УћиФ Ц це не безл≥ч стандартних УяФ,

††††††††† †††††††††††††††††† ††††††††† а безл≥ч всесв≥т≥в р≥зних.

«авжди на гран≥ зриву, п≥д пост≥йною загрозою заборони, але все це тод≥ в≥дбувалос¤. ÷е були паростки нового неформального духовного житт¤, в≥льного самови¤ву творчого ≥нтелекту, що вив≥льн¤вс¤ з пут тотал≥таризму.

” л≥тературному житт≥ небувало актив≥зувалас¤ перекладацька справа Ц ¤к в≥кно у св≥тову культуру, кр≥зь ¤ке вривалос¤ св≥же пов≥тр¤. ¬ечори п≥д проводом √ригор≥¤  очура у —п≥лц≥ письменник≥в Ц канадськоњ, французькоњ, польськоњ, югославськоњ поез≥њ Ц збирали небачену к≥льк≥сно й ентуз≥астично настроЇну аудитор≥ю ≥ перетворювалис¤ на св¤то поез≥њ ≥ в≥льноњ думки. јдже переклад Ц мовби дещо перифер≥йна пор≥вн¤но з фарватером розвитку л≥тератури галузь, ≥ тут легше вдавалос¤ уникнути цензурних утиск≥в ≥ об≥йти оф≥ц≥озн≥ догми. Ќавколо ћетр≥в, авторитет ¤ких був незаперечний, утворювалас¤ молода поросль перекладач≥в, здатних будувати м≥цн≥ й сучасн≥ мости м≥ж украњнською ≥ св≥товою культурою (ѕерепад¤, ƒоценко, Ўовкун, „ереватенко, —тр≥ха, ћоскаленко). ” цих вечорах ¤ брала активну участь: в≥дкрила аудитор≥њ своЇр≥дну постать канадськоњ письменниц≥ ≥нд≥анського походженн¤ ѕол≥н ƒжонсон (“ехаг≥онвейк), читала своњ переклади з польськоњ, англ≥йськоњ ≥ французькоњ, а на вечор≥ югославськоњ поез≥њ за дорученн¤м ≤вана —в≥тличного читала його переклади з ƒесанки ћаксимович (в≥н вважав, що в мене це виходить краще, н≥ж у нього). ¬алер≥й ћарченко у своЇму лист≥ до мене згадував про це так:

Уƒесь наприк≥нц≥ ш≥стдес¤тих рок≥в у сп≥лчанському клуб≥ проходив веч≥р югославськоњ поез≥њ. ћ≥й тепер≥шн≥й сус≥да саме нам≥р¤вс¤ читати один ≥з своњх переклад≥в, ¤к слово забрав головуючий √ригор≥й  очур. …ого пропозиц≥¤ зводилась до того, щоб попросити ћихайлину  оцюбинську почитати ≤ванов≥ переклади. Ц Ѕо ми тут вс≥ поснемо, Ц було мотивац≥Їю такого оберту справи. «араз ¤ хочу нагадати вам зм≥ст того прегарного твору, ¤кий справив на мене тод≥ враженн¤, можливо, своњм зм≥стом Ц отже, хистом перекладача, а можливо, пристрасним, переконаним прочитанн¤м, ≥ лаври сл≥д було в≥ддавати вам. “а вже згодом ¤ збагнув, що д≥лити н≥чого не треба. “ут мав м≥сце випадок, коли мистецька р≥ч заграла завд¤ки прегарному синтезу. ¬и, певно, памТ¤таЇте, в тому в≥рш≥ розпов≥далос¤ про т¤жкий, виснажливий путь каравану, що, простуючи до мети, маЇ торувати стежки в незнаних пустошах, дертис¤ кр≥зь терню диких чагарник≥в. ѕогонич≥ потерпають в≥д холоду вноч≥ й в≥д нестерпно палючого сонц¤ вдень, њм бракуЇ њж≥, мучить спрага, чигають пост≥йн≥, р≥зноман≥тн≥ небезпеки. У¬алують пси, а караван ≥деФ. ѕрост≥ люди Ц т≥ погонич≥. ќдин, не витримавши, забираЇ з собою н≥жну, гладку ж≥нку, теплий повст¤ний намет ≥ залишаЇ друз≥в, з ¤кими вирував у путь ≥ ¤ким прис¤гав на в≥рн≥сть. Ќапол¤гаЇ, що зупинитись сл≥д отут, подальша хода-бо йому здаЇтьс¤ безнад≥йною гонитвою за маревом. ≤, ос≥вши на узб≥чч≥, кидаЇ навздог≥н караванов≥ глузлив≥ простор≥куванн¤, вдаЇ, н≥би ран≥ше п≥ддававс¤ оман≥, а от тепер тверезодумний ≥ нормальний, ¤к ус≥. ≤ падають в≥д нестач≥ корму верблюди, падають в≥д хвороб та утоми погонич≥. ’тось, перепросивши нечисленний гурт друз≥в, в≥дступаЇ. ÷≥луЇ зрад≥лу, вщасливлену подругу, пестить по голов≥ дитину, з повагою показуючи на посталих на далекому овид≥ жертовних шукач≥в. ÷≥пл¤ть зуби погонич≥, женучи в≥д себе знев≥ру та смуток. ¬се так, а не ≥накше. ≤ далекий шл¤х зовс≥м не в≥дпов≥дник до неправильний. Ќедаремно  рлежа, справд≥, д≥став Ќобел≥вську прем≥ю та й г≥дних украњнських тлумач≥в також. Ѕо й ваш≥ переклади ѕревера мен≥ припали до смаку, це вже на ≥ншому вечор≥. ¬≥дтод≥ ¤, коли зустр≥чав ваше пр≥звище в газет≥ або часопис≥, уважн≥ше вчитувавс¤ в текст, спод≥ваючись на вибухов≥ ≥нтонац≥њ  рлеж≥.

ЌавТ¤зувалис¤ й м≥цн≥ли контакти м≥ж  иЇвом ≥ Ћьвовом, де почав д≥¤ти аналог≥чний  луб, очолюваний ћихайлом  ос≥вом. –озширювалос¤ й окреслювалос¤ коло, ¤ке з повним правом можна було назвати УмиФ.

”важно перечитавши нещодавно ≥нтервТю з ћихайлом √оринем у виданому в ѕольщ≥ зб≥рнику УЅунт покол≥нн¤: –озмови з украњнськими ≥нтелектуаламиФ, ¤ мимовол≥ замислилас¤ над тим, наск≥льки р≥зними були наш≥ шл¤хи до зустр≥ч≥ в одн≥й Ущопт≥Ф ≥накодумц≥в. –≥зне середовище, р≥зн≥ традиц≥њ, звичаЇв≥ й виховн≥ стереотипи, зовс≥м в≥дм≥нне ≥деолог≥чне Упов≥тр¤Ф, непор≥вн¤нн≥ життЇв≥ кол≥з≥њ Ц ≥ раптом зустр≥ч на в≥трах ≥стор≥њ ≥ сусп≥льного оновленн¤, взаЇмов≥днайденн¤, Їднанн¤, утворенн¤ сп≥льноти. ÷е було вел≥нн¤ часу.

ѕершим перекинув м≥сток м≥ж  иЇвом ≥ Ћьвовом —в≥тличний. « його листом-рекомендац≥Їю до молодого мистецтвознавц¤ Ѕогдана √орин¤ ¤ поњхала до Ћьвова. √оринь познайомив з льв≥вськими митц¤ми Ц Ћеопольдом Ћевицьким, “еодоз≥Їю Ѕриж, ™вгеном Ѕезн≥ском та ≥н. Ц екскурс≥њ по њхн≥х майстерн¤х були дл¤ мене в≥дкритт¤м. я в≥дкрила дл¤ себе культурний Ћьв≥в, цей неперес≥чний феномен сучасноњ, м≥ськоњ, украњнськоњ культури. «рештою так було не т≥льки з≥ мною.

“ой же —в≥тличний одним ≥з перших навТ¤зав контакти м≥ж нами ≥ тими Упершими хоробримиФ з украњнськоњ д≥аспори, ¤к≥ прињздили до  иЇва. ¬они завжди знаходили передус≥м ≤вана ≥ Ќад≥ю —в≥тличних, а вже т≥ знайомили њх з ≥ншими. “ак було, зокрема, з подружж¤м √еврик≥в, з ¬≥рою ¬овк, јнною-√алею √орбач та ≥н. Ќезалежно в≥д —в≥тличного ¤ познайомилас¤ з болгаркою Ћ≥л¤ною ћ≥нковою Ц л≥тературознавцем ≥ перекладачем, а особливо близько з≥йшлас¤ з≥ своЇю колегою чеською украњн≥сткою «≥ною √еник-Ѕерезовською. ¬она щороку прињздила до  иЇва ≥ орган≥чно влилас¤ в товариство ш≥стдес¤тник≥в. У«олотою бдж≥лкоюФ (очевидно, за њњ пухнасте рудувате волосс¤) н≥жно називав њњ ≤ван —в≥тличний. ¬она пропагувала украњнську культуру в „ехословаччин≥, орган≥зовувала переклади молодоњ поез≥њ, а прозу перекладала сама, виступала по рад≥о, у пер≥одиц≥, зокрема в ж. Уƒукл¤Ф, в наукових виданн¤х. Ѕула одним з тих Уг≥нц≥вФ, ¤к≥ привозили нам ≥ вивозили з ”крањни де¤к≥ нелегальн≥ матер≥али. Ќедаремно њњ ¤кось протримали ц≥лу добу на кордон≥ в „оп≥, вилучивши в нењ ≥нтервю —в≥тличного дл¤ ж. Уƒукл¤Ф. ƒл¤ мене цей чехословацький канал, осв¤чений дружбою ≥з «≥ною, був особливо важливим.  р≥м нењ значну роль у контактах з украњнськими дисидентськими колами в≥д≥гравали чеський мовознавець јндр≥й  уримський, л≥тературознавець ќрест «≥линський, не кажучи вже про ћиколу ћушинку.

 

« перењздом ≤нституту л≥тератури у нове прим≥щенн¤ на  ≥рова,4, а особливо п≥сл¤ смерт≥ Ѕ≥лецького, коли у директорське кр≥сло с≥в Ўамота, атмосфера там ставала дедал≥ напружен≥шою. Ќедаремно ¤ так плакала на похорон≥ Ѕ≥лецького, в≥дчуваючи, що з його в≥дходом щось справжнЇ ≥ добре в≥д≥йшло назавжди. “а в нашому в≥дд≥л≥ теор≥њ л≥тератури тимчасово склавс¤ ¤кийсь надиво спри¤тливий м≥крокл≥мат. ≤ ¤к могло бути ≥накше, ¤кщо у в≥дд≥л≥ (п≥д ег≥дою Ўамоти!) з≥бралас¤ кр≥м мене така Уфайна компан≥¤Ф Ц ≤ванисенко, —в≥тличний, —ивок≥нь, асп≥ранти —тус ≥ Ѕадзьо. ћи жили в атмосфер≥ пост≥йного творчого сп≥лкуванн¤, паралельно розвивалис¤, разом в≥дкривали нов≥ ≥мена, дос≥ не в≥дом≥ нам ¤вища й сфери духу (коли 1965 року при розгл¤д≥ моЇњ персональноњ справи у партком≥ јкадем≥њ наук зТ¤сувалос¤, що ≥ ¤, ≥ —в≥тличний, ≥ —тус, ≥ Ѕадзьо вийшли з в≥дд≥лу, очолюваного Ўамотою, присутн≥ не могли стримати усм≥шки, а ¤ Ц з моњм загостреним чутт¤м гумору Ц усм≥халас¤ в≥д вуха до вухаЕ). “еми обирали в≥дпов≥дно до смак≥в Ц ¤, зокрема, працювала над монограф≥Їю УЋ≥тература ¤к мистецтво словаФ, обговоренн¤ на в≥дд≥л≥ бували (зв≥сно, в м≥ру тод≥шн≥х можливостей) творчими. ћи сп≥лкувалис¤ й поза межами ≥нституту, така соб≥, хай ≥ вельми сумн≥вна з сьогодн≥шнього погл¤ду, але все ж таки Увольниц¤Ф, ¤коњ не м≥г парал≥зувати нав≥ть мертвотний подих шефа. ¬≥н ¤кось терп≥в нас до пори до часу.

“им часом Упоетичне в≥дродженн¤Ф початку 60-х на очах пол≥тизувалос¤, набувало дедал≥ небезпечн≥ших з погл¤ду режиму форм, ставало рухом ќпору тотал≥таризмов≥, нац≥ональн≥й н≥вел¤ц≥њ, придушенню свободи слова, рухом правозахисним, хоча й на поз≥р без радикального запереченн¤ основ. ¬ажливим катал≥затором цих процес≥в стала в≥дома прац¤ ≤.ƒзюби У≤нтернац≥онал≥зм чи русиф≥кац≥¤Ф. ƒл¤ њњ розповсюдженн¤ було запущено потужний механ≥зм самвидаву Ц ≥ то не т≥льки в  иЇв≥, а й по вс≥й ”крањн≥ ≥ за межами њњ (не можу не згадати надзвичайно промовистий факт: у ѕраз≥ працю ƒзюби передруковувала на машинц≥ сестра Ћес≥ ”крањнки ќксана  осач-ЎимановськаЕ). ƒл¤ мене ц¤ прац¤ важила багато, стала своЇр≥дним нац≥ональним Ул≥кнепомФ, про¤снила й сформулювала те, що др≥мало в мен≥, не осмислене. —ьогодн≥ дехто, не волод≥ючи чутт¤м ≥сторизму, не схильний вбачати в н≥й Уреволюц≥йногоФ ¤к на той час зм≥сту Ц адже думка там п≥дкр≥плюЇтьс¤ цитатами з Ћен≥на. јле в тому й пол¤гаЇ конкретно-≥сторичне значенн¤ ƒзюбиноњ правди дл¤ т≥Їњ доби: розбивати стереотипи, вносити нов≥ ≥≥дењ, розхитувати догми на звичн≥й дл¤ загалу ≥деолог≥чн≥й територ≥њ, послуговуючись впоЇною з молоком матер≥ терм≥нолог≥Їю ≥ системою пон¤ть. јдже ≈вересту не подолати, не освоњвши попередньо ¤кихось доступн≥ших вершинЕ

ѕамТ¤таю, ¤к ≤ван приносив мен≥ щойно написан≥ стор≥нки своЇњ прац≥, ¤к жад≥бно ¤ те все вбирала в себе, а пот≥м залюбки передруковувала. ƒос≥ не можу збагнути, ¤к це  √Ѕ прогавило, що перший передрук У≤нтернац≥онал≥змуЕФ було зроблено на моњй машинц≥ ≥ саме такий прим≥рник було вилучено на кордон≥ в ћиколи ћушинки Ц серед ≥нших висунутих проти мене п≥зн≥ш≥ набагато менш вагомих звинувачень такого, неспростовного, не було.

—амвидав Ц це чи не найреальн≥ше дос¤гненн¤ 60-х в ≥деолог≥чн≥й сфер≥ Ц набирав оберт≥в ≥ ставав дл¤ нас необх≥дним ¤к пов≥тр¤ Ц твори –озстр≥л¤ного в≥дродженн¤, книга ≤. ошел≥вц¤ У”крањнська л≥тература в —–—–Ф, в≥рш≥ й щоденник —имоненка, публ≥цистика —верстюка, спогади реаб≥л≥тованих, самвидав рос≥йською мовою, зокрема твори —олжен≥цина, публ≥цистика ћ.ƒж≥ласа, У“ехнолог≥¤ владиФ јвторханова (не можна забувати ≥ величезноњ рол≥ белетристики й публ≥цистики УновомирськогоФ кола). –уйнувались загати й табу в ≥нформац≥йному пол≥, тр≥щали стереотипи, до ¤ких ми звикли ¤к до самоочевидних, ми долали самообмеженн¤, виган¤ли з себе внутр≥шнього редактора. ѕоверталис¤ до нормального стану самост≥йного людського мисленн¤, ¤кий нашому покол≥нню доводилос¤ виборювати, зазнаючи на цьому шл¤ху чималих втрат.

” пов≥тр≥ вис≥ло тривожне передчутт¤. јтмосфера заборон ≥ репрес≥й згущалас¤.  ожен культурний зах≥д, кожна неоф≥ц≥йна акц≥¤ наштовхувалис¤ на перепони.

У„асФ настав 1965 року. Ќавесн≥ зв≥льнили з ≤нституту ёр≥¤ Ѕадз¤ за участь у несанкц≥онованому вечор≥ поез≥њ на верстатобуд≥вному завод≥ (точн≥ше, за п≥дготовку цього вечора). ” серпн≥ арештували —в≥тличного Ц на той час в≥н уже не працював в ≤нститут≥, але ж був надто закор≥нений в душах ≥ памТ¤т≥ своњх недавн≥х колег. ” вересн≥ в≥дбулас¤ в≥дома акц≥¤ в к≥нотеатр≥ У”крањнаФ, коли на премТЇр≥ ф≥льму У“≥н≥ забутих предк≥вФ ≤ван ƒзюба пов≥домив присутн≥м про арешти серед украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ ≥ на знак протесту встали чимало людей, серед ¤ких ¤, —тус, Ѕадзьо,  ириченко. ѕод≥¤ набула великого розголосу. —туса буквально через к≥лька дн≥в було виключено з асп≥рантури Уза систематичне порушенн¤ норм повед≥нки асп≥рант≥в ≥ сп≥вроб≥тник≥в науковоњ установиФ. ѕамТ¤таю, ¤к в≥н, бл≥дий, з≥ стиснутими кулаками, виходив з начальственого каб≥нету Ц чи то Ўамоти, чи в≥д його заступника «убкова, Ц У¤ њм усе сказав!Ф

ўодо мене почалас¤ процедура виключенн¤ з парт≥њ. Ќавколо мене зависла специф≥чна атмосфера: сум≥ш настороженост≥ й сп≥вчутт¤, осуду й розум≥нн¤. ќт хоча б пам¤тна розмова ≥з ™.ѕ. ирилюком, зав≥дувачем в≥дд≥лу шевченкознавства, куди мене перевели з очолюваного Ўамотою в≥дд≥лу теор≥њ л≥тератури, щоб не пл¤мувала його ≥деолог≥чноњ чистоти. Ћюдина полохлива, але добра, в≥н, знаючи мене з дитинства, дуже переживав за мене ≥ хот≥в допомогти, передавши мен≥ св≥й досв≥д виживанн¤ п≥д ≥деолог≥чним пресом. «ав≥вши мене в ¤кийсь куток, де нас не могли п≥дслухати, в≥н розпов≥в мен≥, ¤к п≥д час черговоњ кампан≥њ боротьби з украњнським буржуазним нац≥онал≥змом в≥н ка¤вс¤ на вс≥х можливих р≥вн¤х, аж поки десь угор≥ не роз≥бралис¤ й не в≥дкинули звинувачень. я в≥дпов≥ла, що так≥ стереотипи повед≥нки абсолютно не в≥дпов≥дають мен≥: У≤ загалом ¤к можна, в≥ддавши ст≥льки рок≥в вивченн¤ творчост≥ Ўевченка, в житт≥ поводитис¤ так не по-шевченк≥вськи?! јдже скаж≥ть мен≥, поклавши руку на серце, ¤кби Ўевченко жив у наш час, де б в≥н сьогодн≥ був: з ¬ами на вчен≥й рад≥, чи з≥ —в≥тличним у камер≥? ¬и знаЇте, що з≥ —в≥тличним. ≤ ¤ б носила йому передач≥ЕФ Ќа цьому розмова урвалас¤.

≈попе¤ виключенн¤ з парт≥њ, ¤ка розт¤глас¤ б≥льш ¤к на п≥вроку, розпочалас¤ з парт≥йних збор≥в ≤нституту. ¬≥д мене вимагалос¤, власне, тр≥шки пока¤тис¤, визнати, що ¤ встала на знак протесту в≥друхово, не подумавши, ≥ щодо мене обмежилис¤ б, мабуть, ¤коюсь доганою. “а внутр≥шньо ¤ вже давно була готова скинути з себе т¤гар партквитка, тому поводилас¤ незалежно й намагалас¤ по¤снити мотиви своЇњ повед≥нки, довести, що вчинила правильно. Ќин≥, перечитуючи текст свого виступу на партзборах ≤нституту, бачу, ¤ке це було нањвне, нап≥вдит¤че белькот≥нн¤ на тему абеткових демократичних ≥стин, свободи волеви¤вленн¤ людини тощо, але тод≥ це мало ефект вибуху бомби. ” зал≥ зал¤гла така тиша, що кожне моЇ слово, ¤к мен≥ пот≥м опов≥дали, було чути нав≥ть у к≥нц≥ коридору кр≥зь зачинен≥ двер≥. ѕогано памТ¤таю, хто ¤к виступав, адже ¤ дуже хвилювалас¤. «наю, що дехто з моњх колег образивс¤ на моЇ зауваженн¤ про Удулю в кишен≥Ф, ¤ку нос¤ть багато хто з присутн≥х в зал≥, ≥ про то, що така конф≥гурац≥¤ пальц≥в мене не влаштовуЇ. ѕроголосували за виключенн¤ мене з парт≥њ. Ќе скажу, що ¤ в≥дразу в≥дчула полегк≥сть, адже на мене чекала ще низка парт≥йних ≥нстанц≥й, на кожн≥й з ¤ких цю Уп≥сню гарну й новуФ треба було починати спочатку. Ќа щаст¤, йти додому сам≥й не довелос¤ Ц мене пров≥в до самого дому, не криючись, Ћьон¤  оваленко, св≥тла душаЕ (сьогодн≥шн≥ молод≥ скептичн≥ ≥нтелектуали, справд≥, не у¤вл¤ють, наск≥льки небезпечним, просто-таки УгероњчнимФ був такий вчинок у тих умовах).

ѕ≥сл¤ цих збор≥в мою справу розгл¤дали на  ом≥с≥њ старих б≥льшовик≥в при партком≥ јкадем≥њ, тод≥ на зас≥данн≥ парткому, пот≥м посл≥довно на  ом≥с≥њ старих б≥льшовик≥в райкому, на бюро райкому, на  ом≥с≥њ старих б≥льшовик≥в обкому ≥, остаточно Ц на бюро обкому парт≥њ. Ќа зас≥данн≥ райкому один ≥з Усудд≥вФ на пр≥звище ”довиченко так непристойно на мене покрикував, що ¤ не витримала ≥ з≥ словами У” наш≥ часи ≥ сл≥дч≥ повод¤тьс¤ культурн≥шеФ вийшла, грюкнувши дверима. ћою повед≥нку визнали зухвалою, але, до реч≥, того емоц≥йного персонажа, казали мен≥, також не похвалили.

Ќапочатку цих ход≥нь по муках ¤ дуже хвилювалас¤, але що дал≥, то спок≥йн≥шою ставала, а п≥д к≥нець почувалас¤ вже зовс≥м в≥льно, висловлювалас¤ просто-таки афористично ≥, ¤кщо б це тривало ще довше, мабуть, заговорила б в≥ршамиЕ Ќа  ом≥с≥њ старих б≥льшовик≥в обкому зТ¤сували, ¤кий стосунок ¤ маю до ћихайла  оцюбинського, розпитували про с≥мейний стан (на обличч¤х цих людей, настроЇних до мене, зрештою, зовс≥м не вороже, було написано: ≥ куди пнетьс¤ ц¤ ж≥нка ≥з знаменитим пр≥звищем, маючи на руках пТ¤тир≥чну дитину?!), нарешт≥ один з присутн≥х запитав: Уѕро що ¬и думатимете завтра, кладучи на ст≥л партквиток?Ф Ќа це ¤, не довго думаючи, в≥дпов≥ла: У«наЇте, коли ¤ вступала до парт≥њ ще дуже молодою ≥ зеленою, то в≥рила в ≥деали. “а ¤кщо доводитьс¤ вибирати м≥ж ≥деалами ≥ партквитком, то ¤ лишаю ≥деали соб≥, а вам в≥ддам партквитокФ. ¬с≥ завмерли, а ¤ встала й сказала: У“о ¤ вже, мабуть, можу йтиФ. Ќаступного дн¤ справд≥ поклала партквиток Ц тут уже процедура тривала л≥чен≥ хвилини. я вийшла ≥ з полегк≥стю з≥тхнула. Ќа ¬олодимирськ≥й г≥рц≥ випадково зустр≥ла —туса (а може, й не випадково Ц адже в≥н знав про моњ Уурочистост≥Ф). ћи с≥ли на лавочку, дивилис¤ на ƒн≥про, ≥ в≥н читав мен≥ своњ переклади з Ћорки. я почувалас¤ щасливою ≥ в≥льною, хоч добре знала, щó означало в той час виключенн¤ з парт≥њ. Ѕув червень 1966 року.

¬ ≤нститут≥ продовжувала працювати у в≥дд≥л≥ шевченкознавства. ¬середин≥ в≥дд≥лу гн≥ту не в≥дчувала, навпаки, п≥дтримку з боку друз≥в ≥ колег, передус≥м ёр≥¤ ≤вак≥на, блискучого л≥тературознавц¤ й пародиста, аматора мистецтва, ¤кий досить близько сто¤в до мого кола людей. “а загалом атмосфера була напружена.  оли ¤ зважилас¤, використавши своњ т. зв. Уб≥бл≥отечн≥ дн≥Ф, вирватис¤ на пару дн≥в до Ћьвова разом ≥з «≥ною •еник-Ѕерезовською, мен≥ було оголошено сувору догану. я розум≥ла, що довго в ≤нститут≥ не протримаюс¤. ѕоказовим було обговоренн¤ на вчен≥й рад≥ моЇњ плановоњ роботи про поетику Ўевченка. ƒесь за годину перед зас≥данн¤м до мене у в≥дд≥л зайшов Ћеон≥д ћахновець, поклав на м≥й ст≥л пачку транкв≥л≥затора ≥ сказав: Уѕеред аутодафеЕФ

як≥сь серйозн≥ ≥деолог≥чн≥ закиди до моЇњ роботи, побудованоњ на суто естетичному анал≥з≥ й м≥кроанал≥з≥ тексту Ўевченка, важко було знайти, але й пропонувати до друку п≥д маркою ≤нституту роботу з моњм од≥озним пр≥звищем не можна було. “ому оф≥ц≥йн≥ рецензенти Ќ. рут≥кова ≥ ѕ. олесник, власне, не так критикували те, що було мною написано, ¤к намагалис¤ знайти те, чого там не було, й оминали те, чого не хот≥ли бачити. “ож ¤, в≥дпов≥даючи, назвала такий п≥дх≥д оглуплюванн¤м мого тексту (за таке зухвальство на мене ще й образилис¤) ≥ зачитувала ц≥лими абзацами те, чого в робот≥ буц≥мто бракувало. ћонограф≥ю, ¤сна р≥ч, до друку не рекомендували. ¬же згодом, п≥сл¤ мого зв≥льненн¤ з ≤нституту, нею зац≥кавивс¤ Ћеон≥д Ќовиченко, прочитав ≥ об≥ц¤в спри¤ти њњ публ≥куванню. “а н≥чого з того не вийшло, ≥ вона побачила св≥т т≥льки 1990 року п≥д назвою Ф≈тюди про поетику ЎевченкаФ.

—лушною нагодою, щоб здихатис¤ мене з ≤нституту, став конкурс-атестац≥¤ наукових прац≥вник≥в.  ажуть, що перед голосуванн¤м Ўамота попередив: той, хто проголосуЇ за мене, проголосуЇ проти рад¤нськоњ влади. Ќе знаю, чи справд≥ так було, але мене УпрокатилиФ абсолютною б≥льш≥стю голос≥в. У«аФ був т≥льки один голос. Ћеон≥д Ќовиченко, ¤кий ненавид≥в Ўамоту, в≥дразу з≥знавс¤, що то його голос (згодом, уже в часи УперебудовиФ, на цей голос знайшлос¤ ще к≥лька претендент≥в).

ѕригадую, ¤к п≥сл¤ голосуванн¤ ™вген ѕрохорович  ирилюк, людина л≥тн¤ й нездорова, буквально заб≥г до в≥дд≥лу, вхопив св≥й плащ ≥ портфель ≥ б≥гцем, не спираючись на ц≥пок, а тримаючи його в руках, спустивс¤ по сходах. ¬идно, йому було соромно дивитис¤ мен≥ у в≥ч≥.

“ак ск≥нчилас¤ мо¤ перша Удес¤тир≥чкаФ в ≤нститут≥.

¬ ус≥й т≥й ≥стор≥њ з виключенн¤м мене з парт≥њ, а згодом Ц ≥ з ≥нституту з ус≥ма наступними понев≥р¤нн¤ми ¤ завжди була схильна вбачати моральний ≥спит, ¤кийсь екзистенц≥йний тест, запропонований мен≥ долею (до реч≥, далеко не найскладн≥ший), склавши ¤кий, ¤ тим самим утвердилас¤ ¤к людина.

ѕрот¤гом понад двох дес¤тил≥ть ¤ була в≥д≥рвана в≥д ≤нституту. ƒо мене доходили в≥домост≥ про т≥ ≥деолог≥чн≥ катакл≥зми й чистки, ¤к≥ в≥дбувалис¤ там. ¬≥д багатьох з тих, з ким була близька, ≤нститут також зв≥льнивс¤. «а цей час пор≥г ≤нституту ¤ переступила т≥льки раз Ц на захист≥ дисертац≥њ ћиколи ѕавлюка. «нала його ¤к сумл≥нного досл≥дника, хот≥лос¤ побувати у справжн≥й науков≥й атмосфер≥, в≥д ¤коњ в≥двикла. Ќе збиралас¤ виступати, н≥ з ким особливо не розмовл¤ла, просто слухала. ≤ раптом у перерв≥ до мене п≥д≥йшла Ќад≥¤ ћатузова ≥ сказала мен≥ досл≥вно таке: Ућихайлино, ¤ знаю, ¬и добре ставитес¤ до ѕавлюка, ≥ ¤кщо ¬и не хочете зашкодити йому, Ц ¬ам краще зв≥дси п≥тиФ. ¬з¤вши себе в руки, ¤ в≥дпов≥ла: Уя не прокажена, ¤ прац≥вник видавництва У¬ища школаФ, л≥тературознавець. ћене ц≥кавить цей захист, ≥ ¤ н≥куди зв≥дси не п≥дуФ. ƒещо зн≥тившись, вона пробелькот≥ла щось про друз≥в ѕавлюка, ¤к≥ доручили њй поговорити з≥ мною, на що ¤ в≥дпов≥ла: Уѕеред тим ¤к братис¤ за так≥ дорученн¤, треба добре подуматиФ. –езультат≥в голосуванн¤ ¤ не чекала (проголосували одноголосно) ≥ п≥шла геть в≥д такоњ Угостинност≥Ф. Ќе раз доводилос¤ стикатис¤ з такими про¤вами знелюдненн¤, парал≥зац≥њ елементарних моральних засад в атмосфер≥ страху, але щоразу це було так бол≥сно й несмачноЕ

ƒесь ≥з к≥нц¤ 80-х, уже за УперебудовиФ, ¤ почала час в≥д часу бувати в ≤нститут≥ (попервах мен≥ нав≥ть запропонували в≥дновитис¤ в парт≥њЕ). Ѕ≥льш≥сть табу вже було зн¤то, ≥ дихати стало легше. ѕогодилас¤ розпов≥сти про —туса саме в ≤нститут≥, зв≥дки його було брутально викинуто. јдже про нього тут практично н≥чого не знали. ’ай почують про страдницький шл¤х свого колеги, ¤кий ходив з ними одними коридорами, пив з одних ≥ тих самих джерел, але зум≥в Ц на в≥дм≥ну в≥д багатьох Ц вибороти соб≥ поставу Упр¤мосто¤нн¤Ф (його висл≥в). ’ай пролунають у цих ст≥нах його в≥рш≥, пристрасн≥ й ≥нтелектуально заглиблен≥! √адаю, що присутн≥ тод≥ все це почули й в≥дчули.

Ќа I  онгрес≥ украњн≥ст≥в виступала з допов≥ддю У‘еномен —тусаФ, сп≥лкувалас¤ з колегами й гост¤ми в кулуарах. ѕ≥д час перерви в дирекц≥њ пТЇмо каву-чай, ведемо розмову Ц ≥ це за тим самим столом, за ¤ким мене колись виключали з парт≥њ, ≥ голоси де¤к≥ т≥ ж сам≥, т≥льки от ≥нтонац≥њ ≥нш≥, не кажучи вже про словаЕ ј ¤ не в≥дчуваю н≥ роздратуванн¤, н≥ зловт≥хи Ц в≥д цього мене завжди р¤туЇ природна незлобив≥сть ≥ все те ж загострене чутт¤ гумору.

–ада тому, що можу працювати там, де починавс¤ м≥й творчий шл¤х, де можу реал≥зувати себе, де працювали й працюють чимало г≥дних людей, чий позитивний внесок в украњнське л≥тературознавство незаперечний. « 1992 р. систематично працюю у в≥дд≥л≥ рукописних фонд≥в, цьому, ¤к на мене, найсол≥дн≥шому, базовому п≥дрозд≥л≥ ≤нституту. ‘ормуванн¤ арх≥ву —туса ≥ прац¤ Ц нелегка, але рад≥сна Ц разом ≥з сином поета над п≥дготовкою багатотомового наукового виданн¤ його твор≥в. ѕрац¤, ¤ка ув≥нчалас¤ усп≥хом Ц маЇмо девТ¤ть книг —тусовоњ спадщини. ƒопомога й сп≥впрац¤ всього невеличкого, але напрочуд сумл≥нного й доброзичливого колективу в≥дд≥лу. ÷¤ друга Удес¤тир≥чкаФ мого перебуванн¤ в ≤нститут≥, ¤ку розгл¤даю ¤к продовженн¤ першоњ, що зак≥нчилас¤ так нефортунно, маЇ спок≥йний творчий переб≥г: кр≥м п≥дготовки до друку —тусового доробку, опрацюванн¤ еп≥стол¤рних арх≥в≥в «.√еник-Ѕерезовськоњ та ќ.ќльжича, робота над улюбленою, омр≥¤ною (во≥стину м≥й Усродний трудФ) темою еп≥стол¤рноњ творчост≥ Ц у в≥льному творчому сп≥лкуванню, з ф≥лософським ставленн¤м до економ≥чних негаразд≥в, без огл¤данн¤ на заборони й цензуру. “аке соб≥ ≥дил≥чне поверненн¤ до своЇњ гаван≥, Урамкова композиц≥¤Ф: в≥д б. Ўевченка, 14 Ц до √рушевського, 4.

 

Е “а повернемос¤ у той далекий 1968-й, коли ¤ опинилас¤ Уна вулиц≥Ф, без засоб≥в до ≥снуванн¤, з 7-р≥чною дитиною на руках. “реба було шукати ¤кусь роботу, ¤кийсь зароб≥ток, та це було нелегко. Ќещодавно в одному з ≥нтервТю мене запитали, чи захищало мене ≥мТ¤ п≥д час репрес≥й. ўо ж, ¤коюсь м≥рою, зв≥сно, захищало Ц передус≥м в≥д арешту. ўоб арештувати людину з таким голосним в ”крањн≥ пр≥звищем, треба таки було мати б≥льш-менш вагом≥ докази провини ≥ реальний Усклад злочинуФ. “а з ≥ншого боку, ≥мТ¤ УзаважалоФ: спробуй з таким пр≥звищем ≥ науковими званн¤ми, заф≥ксованими в трудов≥й книжц≥, влаштуватис¤ на ¤кусь непом≥тну зароб≥ткову працю, прим≥ром коректором у техн≥чному журнал≥ чи щось под≥бне. ¬≥д мене сахалис¤: щось тут нечистоЕ

” травн≥ одержала розрахунок в ≤нститут≥ (до реч≥, цей розрахунок було проведено за максимумом Ц наш старенький головний бухгалтер ѕрохор ѕетрович особисто вручив мен≥ грош≥, а в очах у нього сто¤ли сльози). ” журналах У¬сесв≥тФ, Уƒн≥проФ, У∆овтеньФ саме тод≥ було опубл≥ковано моњ переклади з ѕревера. ќтже, можна було дозволити соб≥ в≥дпочинок, ≥ ми з дочкою поњхали в „ерн≥вц≥ до моЇњ товаришки по  лубу творчоњ молод≥ √алини Ѕучинськоњ, щоб зв≥дти вибратис¤ в гори. ¬ „ерн≥вц¤х до нас приЇдналас¤ мо¤ молода колега ≈л¤ —оловей. “о була нетривала, але дуже гарна сентиментальна подорож. √алинин батько був св¤щеником, ≥ п≥д час мандр≥вки ми зупин¤лис¤ у знайомих св¤щеницьких††† родинах Ц –озтоки,  иселиц¤, невеличке село поблизу ‘едьковичевоњ ѕутили. ћальовнич≥ гори, перевал, в≥чний шум „еремоша, св¤то ≤вана  упала у затишн≥й церковиц≥, заклечан≥й з≥лл¤м, своЇр≥дний концерт дзвон≥в (дзвонар у  иселиц≥ був майстер своЇњ справи), доброзичлив≥ ≥ мовби вийн¤т≥ з буденщини людиЕ ƒо реч≥, через багато рок≥в, уже в незалежн≥й ”крањн≥, один ≥сторик розпов≥в мен≥, що, працюючи у спец≥альних арх≥вах, неспод≥вано натрапив на щось под≥бне до Уоперативного зв≥туФ певних орган≥в про цей м≥й невинний во¤ж. ¬и¤вл¤Їтьс¤, ф≥ксувалос¤ все: до кого ¤ њздила, з ким сп≥лкувалас¤, в кого зупин¤лас¤, а то й про що розмовл¤лиЕ ƒобре, що ¤ н≥ про що не здогадувалас¤ ≥ почувала себе абсолютно в≥льною. ј загалом Ц промовисте св≥дченн¤ атмосфери тотального стеженн¤ за ≥ндив≥дом, в ¤к≥й доводилос¤ жити.

 ≥нець л≥та ≥ початок осен≥ видалис¤ вкрай напруженими. ƒочка мо¤ йшла в перший клас, а це завжди повТ¤зано з хвилюванн¤ми й клопотами. ƒо того ж, то було л≥то 1968-го.  рах празькоњ весни Ц танки, совЇтська окупац≥¤, моральний оп≥р народу, осуд св≥товоњ громадськост≥, пекучий сором за крањну, в ¤к≥й живеш. Ћюди ч≥тко пол¤ризувалис¤ на тих, хто п≥дтримував ≥ виправдовував окупац≥ю, ≥ тих, хто њњ засуджував. ÷е в≥дчувалос¤ ≥ в робочих колективах, де ф≥ксувалас¤ кожна крамольна думка, ≥ в родинах Ц на вс≥х р≥вн¤х.  азали, що ≤рина —тешенко, в≥дома перекладачка з роду —тарицьких ≥ знакова ф≥гура 60-х, кожного, хто заходив до нењ в хату, вже на пороз≥ питала, ¤к той ставитьс¤ до окупац≥њ „ехословаччини, ≥ вже залежно в≥д в≥дпов≥д≥ впускала або зачин¤ла перед ним двер≥Е

“≥ дн≥ ми переживали на одному диханн≥ з чеськими друз¤ми. —аме тод≥, коли Убратн≥Ф танки ув≥йшли до ѕраги, у  иЇв≥ перебував в≥домий чеський украњн≥ст ќрест «≥линський з п≥дл≥тком сином, нин≥ в≥домим ≥сториком Ѕогданом «≥линським. “≥каючи в≥д настороженого (мТ¤ко кажучи!) ставленн¤ академ≥чного загалу до себе, вони пересиджували ¤комога б≥льше часу в мене, ловл¤чи по моЇму стареньколму рад≥оприймачев≥ в≥стки з ѕраги, зокрема останн≥й зойк в≥льноњ рад≥останц≥њ, окупованоњ Устаршим братомФЕ ј у вересн≥ 1968 року «≥на •еник-Ѕерезовська ≥ мовознавець јндр≥й  уримський, знехтувавши осудом колег, ¤к≥ цуралис¤ будь-¤ких контакт≥в з окупантами, таки прињхали до  иЇва (казали, що њхали вдвох у порожньому вагон≥), щоб под≥литис¤ з друз¤ми враженн¤ми ≥ в≥дчути п≥дтримку. “од≥ в мене з≥бралос¤ доб≥рне товариство (ƒзюба, —в≥тличний, —верстюк, —тус та ≥н.). ѕригадую дуже характерну дл¤ пан≥вноњ атмосфери деталь. Ќаступного ранку, коли ¤ в≥дводила до школи свою першокласницю доньку, вона неспод≥вано сказала моњй товаришц≥, ¤ку ми зустр≥ли по дороз≥: Уј ти знаЇш, що було написано в ѕраз≥ на ст≥нах? ≤ван, ≥д≥ дамой!Ф ≤ на моЇ зауваженн¤, що в школ≥ перепов≥дати такого не варто, в≥дпов≥ла: У„и ж ¤ дурна?!Ф

ѕоразку празькоњ весни ми сприймали екзистенц≥йно: УЕ ѕереживаЇмо вашу трагед≥ю ¤к свою власну (бо це таки наша сп≥льна трагед≥¤)Ф, Ц писав ≤ван —в≥тличний «≥н≥ •еник-Ѕерезовськ≥й у лист≥ в≥д 5 лютого 1969 р. ¬се тод≥ Ц виключно з моњми особистими проблемами Ц в≥д≥йшло на другий план. “а житт¤ брало своЇ. “реба було за щось жити, ¤кось визначитис¤ з роботою.

 уди б ¤ не потикалас¤ в пошуках роботи Ц всюди було глухо. “а от до мене раптом ¤кимись кружними шл¤хами почала доходити ≥нформац≥¤ начебто з ≥деолог≥чного в≥дд≥лу ÷ : треба звернутис¤ до новоствореного видавництва У¬ища школаФ, ≥ там тебе приймуть. «годом з розр≥знених чуток склалас¤ приблизно така верс≥¤. ћо¤ товаришка з  анади ћар≥¤ —крипник, комун≥стка (вона навчалас¤ в парт≥йн≥й школ≥ у  иЇв≥, де ми й познайомилис¤), д≥¤чка прорад¤нського “овариства обЇднаних украњнц≥в  анади, редактор його органу англомовноњ газети УThe Ukrainian CanadianФ ≥ перекладачка украњнськоњ л≥тератури на англ≥йську мову, людина добра й пор¤дна, звернулас¤ до канадськоњ компарт≥њ з проханн¤м втрутитис¤ в мою ситуац≥ю. ћотивац≥¤: негоже, щоб людина з таким пр≥звищем, в≥домий л≥тературознавець, плем≥нниц¤ класика украњнськоњ л≥тератури, та ще й з малол≥тньою дитиною, залишалас¤ без засоб≥в до ≥снуванн¤. ÷е кидаЇ т≥нь на рад¤нську владу ≥ УллЇ воду (о спасенна фразеолог≥¤ тих час≥в!) на млинФ ≥деолог≥чних ворог≥в. ћовби таке втручанн¤ канадськоњ компарт≥њ на вищому р≥вн≥ в особ≥ њњ першого секретар¤ ”. аштана, справд≥, мало м≥сце, ≥ насл≥дки не забарилис¤. Ќе ручус¤ за в≥рог≥дн≥сть ц≥Їњ верс≥њ (за що купилаЕ), та коли ¤ прийшла до головного редактора видавництва У¬ища школаФ ј.—. ривошењ, мене зустр≥ли дуже тепло (в≥дчувалос¤, що ірунт п≥дготовлено) ≥ в≥дразу зарахували старшим редактором до в≥дд≥лу ун≥ф≥кац≥њ науковоњ терм≥нолог≥њ.

ƒосить скоро ¤ усв≥домила, що мен≥ певним чином поталанило. ѕередус≥м саме видавництво Ц його було створено на хвил≥ шелест≥вських нат¤к≥в на Уукрањн≥зац≥юФ вищоњ школи дл¤ забезпеченн¤ вуз≥в ”крањни власними п≥дручниками, у т≥м числ≥ й украњномовними. Ќаш в≥дд≥л Ц ун≥ф≥кац≥њ науковоњ терм≥нолог≥њ Ц власне й був покликаний забезпечити належний терм≥нолог≥чний р≥вень навчальноњ продукц≥њ. ћи займалис¤ л≥тературним редагуванн¤м з ухилом у суто терм≥нолог≥чну роботу. Ќамагалис¤ навТ¤зати контакти з ком≥с≥Їю з науковоњ терм≥нолог≥њ, з ≤нститутом мовознавства, видавали терм≥нолог≥чн≥ бюлетен≥ з р≥зних галузей знанн¤ дл¤ внутр≥шньовидавничого користуванн¤, проводили у фахових редакц≥¤х в≥дпов≥дн≥ обговоренн¤, просто працювали ≥ндив≥дуально з редакторами, ¤к≥ погано знали украњнську мову (а таких не бракувало). –азом ≥з зав≥дувачкою в≥дд≥лу ¤кось нав≥ть написали статтю до юридичного журналу, в ¤кому висловлювали своњ зауваженн¤ з приводу заф≥ксованих у кодексах терм≥н≥в (њњ не було опубл≥ковано). “ож ¤ почувала себе ¤коюсь м≥рою потр≥бною, хоча шл¤хи до творчого житт¤ мен≥ було над≥йно перекрито.

“а головне, в чому мен≥ пощастило, Ц це зав≥дувачка нашого в≥дд≥лу Ќеон≥ла як≥вна  учер¤венко, людина вин¤тково св≥тла й пор¤дна, добрий фах≥вець ≥ орган≥чна украњнка. ѓњ любили й поважали, ≥ загалом в≥дд≥л мав добру репутац≥ю у видавництв≥. «наю твердо, що мен≥ було б набагато важче пережити т≥ в≥с≥мнадц¤ть рок≥в, ¤к≥ ¤ пропрацювала у видавництв≥ (а це були роки утиск≥в, наклеп≥в ≥ пост≥йних стрес≥в, роки повноњ ≥зол¤ц≥њ в≥д св≥ту наукового ≥ л≥тературного Ц за цей час у друк не прорвалос¤ жодного мого слова, а книжки моњ вилучали з б≥бл≥отек), ¤кби поруч не було цього тихого ¤нгола-охоронц¤.

јтмосфера в редакц≥њ була робоча й доброзичлива. Ќа побутовому, суто людському р≥вн≥ ¤ завжди мала п≥дтримку. ”тиски, ¤к≥ чинилис¤ проти мене, в≥дбувалис¤ десь там на оф≥ц≥йному р≥вн≥, не заторкуючи глибших шар≥в св≥домост≥ б≥льшост≥ моњх колег Ц зв≥сно, марно було б чекати повного розум≥нн¤, ¤коњсь в≥дважноњ сп≥вучаст≥, спротиву оф≥ц≥озов≥, але сп≥вчутт¤ й неприйн¤тт¤ ¤рлик≥в зоолог≥чноњ нац≥онал≥стки й антирад¤нщиц≥, що њх нав≥шували на мене, ¤ завжди в≥дчувала, ѕринаймн≥ не оч≥кувала в≥д колеги ножа в спину, а це вже в т≥й атмосфер≥ багато важило.

ѕопервах ¤ працювала досить спок≥йно: в оф≥ц≥йних чинник≥в руки до мене не доходили, були важлив≥ш≥ справи. “ак, коли трапилас¤ трагед≥¤ з јллою √орською, ¤ к≥лька дн≥в взагал≥ не ходила на роботу (п≥дготовка виставки њњ роб≥т у художн≥й майстерн≥, п≥дготовка до похорону, сам похорон), ≥ це , на диво, об≥йшлос¤ без санкц≥й. ¬се зм≥нилос¤ починаючи з≥ злов≥сного 1972-го.

 

10 с≥чн¤ стартувала широкомасштабна репресивна кампан≥¤ проти украњнських ≥накодумц≥в, вони ж украњнськ≥ буржуазн≥ нац≥онал≥сти. Ѕуло арештовано ™.—верстюка, ≤.—в≥тличного, ¬.—туса, ¬.„орновола та ≥н., трохи згодом ≤.ƒзюбу ≥ Ќ.—в≥тличну, затримано «.‘ранко. ѕ≥сл¤ першого шоку Ц типов≥ клопоти й хвилюванн¤: нев≥дом≥сть, тривога за близьких, допити, обшуки, густа пелена ≥нсинуац≥й ≥ пл≥ток, зв≥льненн¤ з роботи, пересл≥дуванн¤ родин увТ¤знених, загроза псих≥атричних санкц≥й, згодом шуканн¤ адвокат≥в ― зах≥д хоча й марний здеб≥льшого, проте конечний, п≥дготовка передач, вир¤джанн¤ до табор≥вЕ ¬есь Уджентльменський наб≥рФ, добре в≥домий з в≥дпов≥дноњ мемуарноњ л≥тератури. Ќаведу один промовистий документ, що збер≥гс¤ в моЇму арх≥в≥ Ц м≥й лист до ¬.ўербицького з приводу сина Ќад≥њ —в≥тличноњ яреми, ¤кого п≥сл¤ њњ арешту забрали в≥д родич≥в:

Ўановний ¬олодимире ¬асильовичу!

”же к≥лька раз≥в прот¤гом останн≥х м≥с¤ц≥в поривалас¤ написати ¬ам. —понукали мене до цього все нов≥ факти арешт≥в у близьких мен≥ колах украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ, породжена ними атмосфера зал¤куванн¤, шантажу, перекручуванн¤ факт≥в, плеканн¤ найдик≥ших пл≥ток (¤ маю п≥дстави твердити це!). “а щоразу ¤ в≥дкладала перо. јдже знаю добре, з власного г≥ркого досв≥ду, що под≥бн≥ звертанн¤ здеб≥льшого не дають н≥чого (кр≥м репрес≥й авторов≥ листаЕ).

ѕроте сьогодн≥ ¤ не можу мовчати.  ≥лька дн≥в тому органами  ƒЅ вчинено дикий злочин Ц ожили злов≥сн≥ примари 37-го року! 18 травн¤ разом з Ќад≥Їю —в≥тличною фактично заарештовано ≥ њњ двор≥чного сина. …ого забрано в≥д матер≥ ≥ на њњ очах в≥ддано в дит¤чий будинок, щоб, ≥дучи за грати, вона не мала н≥ найменших сумн≥в≥в в≥дносно дол≥ сина: його в≥д≥рвано в≥д р≥дних, вирвано ≥з звичноњ обстановки, завдано непоправноњ псих≥чноњ травми.

ƒл¤ чого це зроблено?  ому це потр≥бно? јдже двор≥чний ярема —в≥тличний маЇ р≥дних, ≥ то найближчих: маЇ бабусю, р≥дну т≥тку, ¤к≥ можуть створити йому нормальн≥ умови дл¤ вихованн¤ ≥ хоч ¤кось компенсувати запод≥¤ну дитин≥ кривду. ¬≥н маЇ ≥ Удругу мат≥рФ Ц Ћеон≥ду —в≥тличну, дружину його д¤дька, ¤ка була в≥д його народженн¤ найближчою дл¤ нього п≥сл¤ матер≥ ≥стотою. ƒо того ж ц¤ дитина хвора, з вродженим пороком серц¤, дитина, що стоњть на обл≥ку в кл≥н≥ц≥ јмосова ≥ ¤к н≥хто потребуЇ особливого догл¤ду ≥ оп≥ки.

ќчевидно, це зроблено дл¤ того, щоб мати змогу шантажувати тих —в≥тличних, ¤к≥ уже за іратами ≥ УдобитиФ тих, ¤к≥ поки що на вол≥. ƒл¤ того, щоб ще б≥льше тероризувати уже вкрай стероризований загал. “а х≥ба можна ¤к знар¤дд¤ дл¤ таких не вельми достойних справ використовувати дитину?!

ƒо ¤кого б юридичного викруту не вдалис¤ т≥, що в≥дпов≥дають за цей злочин, ¤ певна: це протизаконно ≥ перед лицем права ≥ з огл¤ду на елементарн≥ засади людськоњ морал≥, на ¤ких стоњть цив≥л≥зоване сусп≥льство. ѕод≥бн≥ акц≥њ мають в ≥стор≥њ свою належну квал≥ф≥кац≥ю ≥ свою назву.

як могло статис¤ таке в крањн≥, на прапорах ¤коњ накреслено найсв≥тл≥ш≥ ≥деали людства?

як можна одн≥Їю ≥ т≥Їю ж рукою п≥дписувати в≥дозву про зв≥льненн¤ јнжели ƒев≥с ≥ наказ про дику безглузду розправу над дитиною?!

ћабуть, м≥й лист Ц це глас воп≥ющого в пустел≥. ћаю сумн≥в, чи взагал≥ в≥н д≥йде до ¬ас. ≤ все-таки звертаюс¤ до ¬ас не лише ¤к до кер≥вника держави, а й ¤к до людини, до батька, звертаюс¤ до ¬ашоњ люд¤ност≥.

ѕрислухайтесь: плаче дитина; це означаЇ, що в дом≥ не все гаразд.

«упин≥ть, поки не п≥зно, руку  ƒЅ, ¤ка знов розгул¤лас¤ так нестримно ≥ так злочинно!

ѕоверн≥ть ярему —в≥тличного його р≥дним!

ћихайлина  оцюбинська

 

” тому всьому треба було жити, працювати, п≥дтримувати один одного ≥ не втратити себе. ѕерш≥ два м≥с¤ц≥ п≥сл¤ початку репрес≥й мене не ч≥пали Ц УзгадалиФ про мене у березн≥ ≥ почалис¤ регул¤рн≥ виклики до  •Ѕ.

ќт коли ¤ вповн≥ оц≥нила свою зав≥дувачку! “ак≥ виклики автоматично були сигналом до цькуванн¤ на робот≥. ўо ж до мого в≥дд≥лу, тут було все мирно, ≥ ставленн¤ до мене не зм≥нилос¤. ћоњ колеги, зв≥сно, знали, куди ¤ зникаю, але в нас не прийн¤то було про це говорити.  оли мен≥ телефонували Узв≥дтиФ, Ќ≥ла як≥вна кивала головою, ≥ ¤ йшла, а повернувшись, приносила њй дов≥дку про те, де ¤ була в робочий час. ¬она гидливо брала дов≥дку двома пальц¤ми ≥ клала њњ десь у надра письмового столу на той випадок, ¤кщо њй доведетьс¤ зв≥тувати про мою в≥дсутн≥сть. –аз за мною прийшли просто до видавництва Ц здоровенний такий чолов≥к, в ¤кого буквально на чол≥ було викарбувано приналежн≥сть до певних орган≥в. ћоњ колеги зрозум≥ли це так, що мене УзабралиФ. Ќ≥ла як≥вна казала мен≥ п≥зн≥ше, що вона йшла з роботи додому п≥шки всю дорогу ≥ плакала.  оли ¤ на другий день зТ¤вилас¤ на робот≥, вс≥ з≥тхнули з полегк≥стю, а на м≥й ст≥л хтось поставив кв≥ти...

”же п≥сл¤ перших розмов у  •Ѕ ¤ зрозум≥ла, що там виник задум використати моЇ пр≥звище, поЇднавши† його з не менш голосним пр≥звищем «инов≥њ ‘ранко ≥ змусивши нас разом виступити з ка¤тт¤м ≥ осудом своњх заарештованих друз≥в. ћене намагалис¤ зал¤кати, шантажували тим, що в≥дберуть у мене дитину, бо ¤ не г≥дна њњ виховувати. ≤нод≥ надовго лишали мене саму в каб≥нет≥, очевидно, щоб ¤ Уд≥йшла до кондиц≥йФ. я досить швидко зор≥Їнтувалас¤ ≥ на такий випадок завжди мала в портфел≥ ¤кий-небудь польський детектив, ¤к≥ полюбл¤ла, ≥ п≥сл¤ того ¤к к≥лька раз≥в м≥й розмовник, повернувшись, застав мене за тим, що ¤ спок≥йн≥с≥нько читаю детектив та ще й гризу при цьому ¤блуко, ц≥ експерименти припинилис¤. ј то й брала з собою з роботи рукопис ≥ у пром≥жках редагувала текст: Ф¬и мене тут тримаЇте, а мен≥ треба виконувати нормуФ. ќсь так≥ ≥гриЕ

–озмови точилис¤ передус≥м навколо моњх заарештованих друз≥в. “а ¤ ст≥йко й посл≥довно Уне памТ¤талаФ факт≥в, ¤к≥ ц≥кавили моњх бес≥дник≥в, а у дискус≥њ з приводу погл¤д≥в моњх заарештованих друз≥в принципово не вдавалас¤: за погл¤ди не суд¤ть Ц от вийдуть на волю, тод≥ й поговоримо з ними про њхн≥ УпомилкиФ ≥ про моњ УнезгодиФ з ними. ќсобливо ц≥кавив кагеб≥ст≥в Учеський сл≥дФ. ” звТ¤зку з моЇю близьк≥стю ≥з «≥ною •еник-Ѕерезовською та јндр≥Їм  уримським з ѕраги назр≥вав сюжет: канал передач≥ самвидаву, передус≥м ”крањнського в≥сника, за кордон. Ќевдовз≥ ¤ зрозум≥ла, що «≥на ‘ранко почала говорити те, чого в≥д нењ оч≥кували, причому ≥нформац≥¤ надходить дуже плутана й недостов≥рна. «вичайно, ¤ все заперечувала. «наю, що њњ шантажували д≥тьми, квартирою (та мало чим можна було в таких умовах тероризувати, вм≥ючи!).

Ќавесн≥ 1972 мене послали начебто у службове в≥др¤дженн¤ до ’аркова до видавництва при ун≥верситет≥. “ам через пару дн≥в мене забрали до м≥сцевого  •Ѕ й показали опубл≥коване в У–ад¤нськ≥й ”крањн≥Ф ка¤тт¤ «.‘ранко, мабуть, приурочене до мого в≥зиту до ’аркова. я подивилас¤ на заголовок ≥ п≥дпис ≥ повернула њм газету. ћ≥й розмовник був шокований: УЌевже ви не хочете цього прочитати?Ф я њм на це: Ућен≥ добре знайомий цей жанр, ≥ краще, н≥ж ка¤вс¤ √о ћо-жо, вона все одно не зум≥ЇФ (у своЇму ка¤тт≥ той писав, що мав би прилюдно вивал¤тис¤ в болот≥, щоб спокутувати свою провину). «годом «.‘ранко змусили виступити з тим по телебаченню. ƒо реч≥, десь тод≥ ж з аналог≥чним ка¤тт¤м по телебаченню виступав «в≥ад √амсахурд≥¤, ≥ моњ Увиховател≥Ф з  •Ѕ весь час наводили мен≥ ц≥ факти ¤к зразки повед≥нки, в той час ¤к ¤ Уганьблю велике ≥мТ¤ФЕ ƒ≥¤ло все це гн≥тючеЕ

якось  •Ѕ влаштувало нам ≥з «.‘ранко очну ставку. ћене забрали з роботи, завезли на ¬олодимирську, завели до к≥мнати, в ¤к≥й ¤ ран≥ше не бувала, Ц там на мене вже чекала «.‘ранко.  ерував розмовою сл≥дчий ћикола  ольчик, той самий, ¤кий працював ≥з ƒзюбою, най≥нтел≥гентн≥ший з ус≥х кагеб≥ст≥в, з ¤кими мен≥ довелос¤ зустр≥чатис¤ (його обличч¤ ≥ пр≥звище ¤ знала ще з≥ студентських час≥в, в≥н був десь моњм ровесником, вчивс¤ на юридичному факультет≥, ≥ наш≥ фото на ƒошц≥ пошани вис≥ли поруч).  ольчик почав: У“од≥-то й тод≥-то «инов≥¤ “арас≥вна у вас вдома передала У”крањнський в≥сникФ јндр≥Їв≥  уримськомуФ. я на це: У¬и запитували мене про це дес¤тки раз≥в, ≥ ¤ ст≥льки ж в≥дпов≥дала вам ≥ в≥дпов≥м ≥ще раз: н≥чого под≥бного ¤ не памТ¤таюФ. Ќа це  ольчик: Уј «инов≥¤ “арас≥вна стверджуЇ, що передавалаФ. ‘ранко мовчить, дедал≥ б≥льше внутр≥шньо напружуючись. ’вилину  ольчик дививс¤ на нењ оч≥кувально, а тод≥ ¤к рикне: УЌу, “арас≥вно!Ф, ≥ вона почала швидко говоритиЕ —итуац≥¤ до краю прикра: до мене, незважаючи на те, що ¤ зм≥шувала њм ус≥ карти, ставл¤тьс¤ коректно ≥ з повагою, а до нењЕ “ак ламали людейЕ  оли п≥сл¤ ц≥Їњ очноњ ставки ¤ вийшла на вулицю, в мене п≥дгиналис¤ ноги. ѕамТ¤таю, що ¤ в≥дразу ж зайшла до ƒзюби (в≥н тод≥ ще був на вол≥) у видавництво Уƒн≥проФ, ¤ке м≥стилос¤ недалеко в≥д  •Ѕ Ц мен≥ хот≥лос¤ доторкнутис¤ до людини.

’оча з хитромудрого каіеб≥стського сценар≥ю обТЇднанн¤ двох голосних ≥мен дл¤ прилюдного ка¤тт¤ н≥чого не вийшло, проте допити тривали й дал≥. ѕравда, напруга п≥шла на спад, дл¤ розмов з≥ мною залучали ¤кихось стажист≥в, видно було, що не дуже знають, що з≥ мною робити. Ќарешт≥, ¤ вир≥шила написати голов≥  √Ѕ ‘едорчуков≥ листа, ¤кий зак≥нчувавс¤ приблизно так: У¬и хочете почути в≥д мене не те, що ¤ кажу, а те, що ви хочете почути. “а незважаючи на будь-¤к≥ насл≥дки дл¤ мене ¤ цього не зроблюФ (п≥дкреслено червоним). ”¤в≥ть соб≥, що цей лист дав результат, мене тим часом перестали викликати на ¬олодимирську. “ак зак≥нчивс¤ м≥й перший раунд двобою з органами.

ƒругий раунд розпочавс¤, коли ƒзюба виступив з пока¤нною статтею, ≥ ¤ написала йому з цього приводу листа. ѕричому домовилас¤ з одним знайомим, що той йому цього листа передасть у нього вдома просто в руки. “ак той ≥ зробив. “а хто м≥г передбачити, що саме в цей час у ƒзюби вдома був  ольчик, ¤кий того листа тут же й забрав (про це ¤ згодом дов≥далас¤ ц≥лком випадково). Ќа жаль, цей текст ¤к документ епохи втрачено. Ќа другий день до мене прийшли з обшуком. ћен≥ ¤кось вдалос¤ шепнути своњй одинадц¤тир≥чн≥й доньц≥, де лежить чернетка листа, але по¤снити, що њњ не треба знищувати, а спробувати переховати, вже не вдалос¤, ≥ вона на власний розсуд за вс≥ма правилами консп≥рац≥њ знищила документ, спустивши воду в туалет≥. “акий ось вертепЕ

 

як виживалос¤ в т≥ часи? Ќелегко, звичайно, але допомагала надзвичайна сол≥дарн≥сть, згуртован≥сть ус≥х причетних до нашоњ УщоптиФ друз≥в ≥ однодумц≥в Ц тих, кому пощастило лишитис¤ на вол≥ (досить умовн≥й), родин заарештованих та њхн≥х колег. ѕост≥йне в≥дчутт¤ л≥кт¤, взаЇмодопомога моральна й матер≥альна, ¤ка надходила подекуди неспод≥вано, в≥д людей, ¤к≥ бо¤лис¤ аф≥шуватис¤, але сп≥вчували. „асто збиралис¤, в≥дзначали разом ус≥ родинн≥ дати Ц ≥ посередин≥ стола неодм≥нна чарка дл¤ тих, кого немаЇ з нами. √уртом дбали про д≥тей, ¤к≥ лишитис¤ без батьк≥в, допомагали, забезпечували њм ¤к могли товариство соб≥ под≥бних, б≥льш-менш в≥льне сп≥лкуванн¤. ¬ еп≥стол¤р≥њ 60-70-х (—туса, —в≥тличного, —верстюка, „орновола та њхн≥х численних кореспондент≥в) дит¤ча тема Ц одна з найголовн≥ших. ƒопомагали готувати передач≥ увТ¤зненим, гуртом збирали УдекабристокФ у далеку дорогу на побаченн¤. ѕодробиц≥ ц≥Їњ атмосфери гуртового тихого, а то й голосного морального опору репресивн≥й систем≥ надзвичайно виразно в≥дтворено у докладних ≥ зм≥стовних спогадах —в≥тлани  ириченко УЋюди не з≥ страхуФ, що публ≥куютьс¤ у ж. У урТЇр  ривбасуФ, та й загалом еп≥стол¤рно-мемуарних св≥дчень ц≥Їњ доби назбиралос¤ вже чимало.

 олосальне значенн¤ дл¤ регенерац≥њ душевних сил мали колективн≥ вилазки на природу Ц найчаст≥ше в л≥с десь за станц≥Їю  оавд≥Їве по гриби або конвал≥њ. ѕеред≥ мною стара фотограф≥¤, ¤ка щасливо ув≥чнила одну з них: —тус, —в≥тличн≥, ≤ванисенки, ƒворки, ћихайло √оринь, ƒанило Ўумук, «≥на √еник-Ѕерезовська, ¤, наш≥ д≥ти. ¬огнище, печена картопл¤, п≥сн≥, анекдотиЕ ј пом≥ж тим Ц обм≥н важливою ≥нформац≥Їю, серйозн≥ дискус≥њ. ћожлив≥сть в≥дчути себе собою. ’оча частенько нав≥ть п≥д час таких мовби зовс≥м невинних прогул¤нок в≥дчувалос¤, що ми не сам≥, що нас УпасутьФ. ќсобливо запамТ¤талас¤ прогул¤нка в л≥с у ѕущу-¬одицю десь наприк≥нц≥ 60-х з ¬≥рою ¬овк Ц тод≥ ще з нами були ≥ —верстюк, ≥ —в≥тличний. Ќа гал¤вин≥ нев≥домо зв≥дки виринало ¤кесь авто, а неподал≥к розташовувалис¤ п≥дозр≥л≥ УгрибникиФ з порожн≥ми кошиками ≥ невитравним тавром Умистецтвознавц≥в у цив≥льномуФ на обличч≥.

 олись ≥ще знайдетьс¤, мабуть, л≥тописець нашоњ УѕрипТ¤тськоњ республ≥киФ на чол≥ з незм≥нним УвождемФ √енр≥хом ƒворком Ц регул¤рних гуртових вињзд≥в човнами на ѕрипТ¤ть. Ќаметове м≥стечко, УдикийФ побут, чар≥вн≥ плеса ще дочорнобильськоњ ѕрипТ¤т≥, гори риби, ранков≥ тумани й п≥зн≥ вогнищаЕ ” своњх спогадах про —туса ¤ згадувала припТ¤тськ≥ будн≥, наш≥ дискус≥њ про його У‘еномен добиФ, бучне св¤то Ќептуна з ¬асилем у головн≥й рол≥. ўе вр≥завс¤ в памТ¤ть такий момент. ¬ те л≥то американц≥ саме висадилис¤ на ћ≥с¤ць. ѕ≥зн≥й веч≥р, лежу в намет≥ ≥ слухаю по рад≥о останн≥ секунди перед стартом: дес¤ть, девТ¤тьЕ три, два, один Ц старт! ƒивовижне в≥дчутт¤: клаптик земноњ поверхн≥ Ц ≥ безмежн≥сть, я ≥ ¬сесв≥тЕ

ƒл¤ мене дуже багато важили подорож≥ по памТ¤тних м≥сц¤х ”крањни. Ћюбили њздити сама. «аздалег≥дь розробл¤ла маршрути за книгою √.Ћогвина Уѕо ”крањн≥Ф. ѕринаг≥дно зањздила до друз≥в ≥ знайомих, а дал≥ сама, в≥рн≥ше удвох з доброю книжкою. “ак по „еркащин≥ ¤, залишивши дитину в друз≥в у «олотонош≥, подорожувала разом з Ѕогданом-≤горем јнтоничем (його книжку було щойно видано у ѕр¤шев≥) Ц ≥ в≥дкривала дл¤ себе його поез≥ю паралельно з враженн¤ми в≥д напоЇноњ Ут≥н¤ми незабутих предк≥вФ шевченк≥вськоњ земл≥: „игирин Ц —убот≥в-ћоринц≥ Ц  ерел≥вка Ц «венигородка, ≥ншим разом  амТ¤нка з Ут≥н¤миФ „айковського ≥ декабрист≥в. ћоњ листи до «≥ни √еник-Ѕерезовськоњ з ц≥Їњ мандр≥вки буквально ≥нкрустовано цитатами з поета (ранн≥й ранок у —уботов≥ б≥л¤ Ѕогдановоњ криниц≥ Ц УвливаЇтьс¤ день до долини, мов св≥же молоко до мискиФ). ¬олинь: зупинившись в Ћуцьку у батьк≥в свого колеги по ≤нституту ёрка ѕокальчука, ¤к≥ в≥дкрили мен≥ красоти Ћуцька, вињздила у рад≥альн≥ маршрути (Ѕерестечко, ¬олодимир-¬олинський,  ременець). „ерн≥г≥вщина Ц —умщина: Ѕатурин, √лух≥в, ѕутивль; ≥ншим разом ѕрилуки Ц зв≥дти ћотрон≥вський монастир, —окиринц≥, “рост¤нець.

 ожного св¤та, доточивши до неробочих дн≥в (¤кщо вдавалос¤) день-два, виривалас¤ до Ћьвова, а зв≥дти разом з≥ своЇю посестрою јтеною ѕашко десь неподал≥к: ќлеський замок,  рех≥вський монастир, ѕотелич (славнозв≥сний ст≥нопис у м≥сцевому храм≥ вдалос¤ розглед≥ти лише в замкову щ≥лину Ц було зачинено),  ос≥в,  ривор≥вн¤, чар≥вне село ≥з дзв≥нкою назвою ƒземброн¤ високо в горах по дороз≥ на Ѕуркут. ¬ цьому сел≥ мав хату-майстерню художник √ригор≥й якутович Ц старосв≥тську, з м≥сцем дл¤ ватри всередин≥, ¤к у колиб≥. ¬иход¤чи з хати, ступалос¤ на ромашковий килим, а просто над твоЇю головою кублилис¤ ≥ с≥дали на плеч≥ б≥л≥ пасма хмарЕ  азав, що в≥дкупив цю хату в старенького гуцула, ¤кого д≥ти забрали до себе в село ближче до цив≥л≥зац≥њ, а в≥н все шкодував за своЇю оселею, де почувавс¤ Угейби орелФ.

якось у 70-т≥ вибралас¤ далеко Ц аж до ”збекистану: в јндижан≥ жила мо¤ кузина Ќатал≥¤ Ѕогатирьова, дочка сестри  оцюбинського ќльги (2003 року ц¤ мо¤ останн¤ родичка по  оцюбинському в другому кол≥н≥ померла). ¬ињхавши п≥д час в≥йни в евакуац≥ю, вона так ≥ лишилас¤ жити в —ередн≥й јз≥њ. “од≥ ¤ зачерпнула трохи —ходу: жила в сестри в јндижан≥, зв≥дти вињздили разом на екскурс≥њ Ц незабутн≥, аж примарн≥ у своњй екзотичн≥й крас≥ —амарканд ≥ Ѕухара, ‘ергана, ќшська долина ≥ св¤те м≥сце јрсланбоб у  иргиз≥њ. ѓздили, озброњвшись пут≥вниками, керован≥ властивою мен≥ ≥нтуњц≥Їю мандр≥вника. я розкошувала: маг≥¤ незнаних ландшафт≥в Ц природних та ≥сторичних, дивне в≥дчутт¤ звТ¤зку час≥в, своЇњ ≥дентичност≥ ≥ разом з тим ¤коњсь в≥дстороненост≥: це ¤ ≥ водночас мовби не ¤Е ¬писан≥сть у час ≥ прост≥р, розширенн¤ культурного простору, жад≥бна в≥дкрит≥сть до ≤ншого, ¤ка завжди жила ≥ живе в мен≥.

¬елике значенн¤ дл¤ мене мали поњздки до ѕрибалтики (та й не лише дл¤ мене Ц адже дл¤ нас то вже був трохи закордон). ўе взимку ¤ вибирала маршрут, звТ¤зувалас¤ листовно з туристичним агенством, оплачувала пут≥вки, ≥ мен≥ висилали њх Ц навесн≥ нам з дочкою уже Умандр≥вочка пахлаФ. ≈стон≥¤: казково гарне Ќел≥¤рве за 50 км в≥д “алл≥на Ц з його постльодовиковим ландшафтом ≥ глибокими син≥ми озерами, ≥ майже щодн¤ електричкою до “алл≥на, дал≥ Ц „удське озеро, Ќарва, “арту. ƒв≥ч≥ була в Ћитв≥: перш≥й раз зупин¤лас¤ у ¬≥льнюс≥ в сестри свого ≥нститутського колеги Ћ. оваленка, а зв≥дти разом ≥з ¬алер≥Їю —м≥л¤нською вирушили у романтичну подор≥ж човнами по озерах. ¬друге у ¬≥льнюс≥ Ц теплому, такому близькому Угород≥ преславн≥мФ Ц за рекомендац≥Їю Ќад≥њ —в≥тличноњ жили в родин≥ в≥домоњ литовськоњ правозахисниц≥ Ќ≥йоле —адунайте. “ракай, ≤гнал≥на, а дал≥ Ћатв≥¤: —аулескалнс (У—он¤чна гораФ) поблизу ƒаугауп≥лса ≥ довга подорож через п≥в-Ћатв≥њ автобусом до –иги.

ƒруга зустр≥ч з Ћатв≥Їю в≥дбулас¤ вже далеко п≥зн≥ше, у зовс≥м ≥нш≥й атмосфер≥. ѕочаток 90-х, роки УперебудовиФ, Ѕудинок творчост≥ письменник≥в (¤ Ц новоспечений член —п≥лки письменник≥в) у ƒубулти на –изькому узбережж≥. Ќадзвичайно зм≥стовн≥ екскурс≥њ до памТ¤тних ≥сторико-культурних, багатих на запаморочливо гарн≥ ландшафти м≥сць п≥вн≥чноњ Ћатв≥њ Ц —игулда, ÷есис, ¬алм≥Їра, “укумс Ц  улдига, суворе спок≥йне море Ц тут добре думалос¤ й в≥дпочивалос¤. “о був 1991 р≥к, серпень, ≥ епопею з √ „ѕ та њњ насл≥дки мен≥ судилос¤ пережити далеко в≥д дому. “ам усе було складн≥ше, н≥ж у  иЇв≥. ѕерервавс¤ на ¤кийсь час звТ¤зок з≥ св≥том, по дороз≥ сунули танки й бетеери, в неб≥ безперервно кружл¤ли вертольоти. ” –из≥ було введено комендантську годину, ≥ коли шофер Ѕудинку творчост≥, злегковаживши забороною, у нев≥дпов≥дний час поњхав до –иги, його застрелили Ц це приголомшило вс≥х. ƒал≥ под≥њ розгорталис¤ блискавично. ћи (¤ зблизилас¤ з одн≥Їю славною грузинською родиною) припадали до телев≥зора ≥ з рад≥стю виокремлювали в натовп≥ захисник≥в Ѕ≥лого дому наш синьо-жовтий прапор. “ам ¤ зустр≥ла акти проголошенн¤ незалежност≥ ≥ Ћатв≥њ, ≥ ”крањни. Ќа моњх очах було демонтовано два памТ¤тники Ћен≥ну Ц величезний камТ¤ний монстр у ƒубулти на гал¤вин≥ перед моњми в≥кнами ≥ у сам≥й –из≥. ѕередчуваючи, що ¤ вже, мабуть, н≥коли б≥льше сюди не доберус¤, ¤ щодн¤ њздила електричкою до –иги, блукала њњ настроЇвими старими кварталами. ¬сюди ще були сл≥ди недавньоњ облоги, один з в≥траж≥в ƒомського собору було розбито, а вулички, що вели до собору, нањжачилис¤ протитанковими шипамиЕ

“а ¤ заб≥гла вперед. ј ¤кщо повернутис¤ до теми моњх подорожей 60-70-х, хочу п≥дкреслити таку деталь. ƒе б ¤ не була, ¤кими б красотами не насолоджувалас¤, ¤к≥ б враженн¤ не вбирала в себе, Ц завжди в≥дчувала потребу под≥литис¤ тим ус≥м з друз¤ми в табор≥ й засланн≥. «авжди накуповувала ¤кнайкращих лист≥вок з м≥сцевим колоритом (пейзаж≥, ≥сторичн≥ й культурн≥ памТ¤тки), усам≥тнювалас¤ в ¤комусь гарному й затишному м≥сц≥ ≥ писала на тих лист≥вках про все, що бачила, що в≥дчувала. “ак ≥ бачу себе за цим зан¤тт¤м Ц то на високому берез≥ —ейму в колишньому маЇтку Ћизогуб≥в у —еднЇв≥, то в Ѕатурин≥ поблизу палацу –озумовського, то в Уѕутивл≥-град≥Ф, де колись плакала ярославна, то на руњнах замку королеви Ѕони, що височ≥Ї над  ременцем, то б≥л¤ ќстроњ Ѕрами у ¬≥льнюс≥, то на руњнах обсерватор≥њ ”лугбекаЕ ” конверт≥ набиралос¤ десь чотири-пТ¤ть лист≥вок. ¬они, ¤к правило, доходили Ц адже це був текст принципово апол≥тичний, без будь-¤ких недозволених УумовностейФ. —уд¤чи з того, ¤к сприймали ц≥ лист≥вки (¬асиль —тус нав≥ть перепов≥даЇ зм≥ст де¤ких з них у листах до дружини), гадаю, що то було, мабуть, важливо дл¤ людей, обмежених колючим дротом Ц в≥кно у св≥т, прорив в ≥нший часопрост≥р.

«агалом листуванн¤ у той час дл¤ вс≥х нас мало надзвичайно велике значенн¤, було екзистенц≥йно важливим. ÷е була така соб≥ в≥ртуальна територ≥¤ духовна, мовби й т≥сно повТ¤зана з будн¤ми, та водночас Ц над ними (¤к писав у лист≥ до дружини ¬асиль —тус, Улюдський дух Ц аби був неу¤рмлений в час≥, аби Ц ¤к ≥ належить духов≥ Ц витав, шир¤в надФ), де ми могли в≥льно Ц хай ≥ в≥дносно Ц сп≥лкуватис¤, не в≥дмовл¤ючись в≥д розкош≥ бути собою.

 

–епресивний зашморг навколо мене почав туг≥ше зат¤гуватис¤ 1977 року у звТ¤зку з арештами член≥в √ельс≥нськоњ групи. я формально не належала до √рупи, але активно сп≥лкувалас¤ з де¤кими њњ членами, передус≥м з ћирославом ћариновичем ≥ ћиколою ћатусевичем (вони винаймали к≥мнатку у старому будиночку на колишн≥й Ћен≥на навпроти мене, ≥ ¤ добре почувала себе у њхньому розкутому молодому товариств≥).

23 кв≥тн¤ 1977 р. (¤краз на 16-р≥чч¤ моЇњ доньки) в мене було зроблено обшук ≥ знайдено прим≥рник в≥дозви √ельс≥нськоњ групи. «а к≥лька дн≥в у видавництв≥ неспод≥вано, в об≥дню перерву, було скликано збори колективу видавництва, на ¤ких сто¤ло питанн¤ про зв≥льненн¤ мене з роботи за антирад¤нську д≥¤льн≥сть. ƒонька, ¤ка прийшла п≥дтримати мене, згодом розпов≥дала, що в задн≥х р¤дах взагал≥ н≥хто не голосував, лише на виду в начальства треба було ¤кось визначитис¤, ≥ люди нехот¤ п≥дносили руку УзаФ виключенн¤. ¬иступали на зборах лише зав≥дувач≥ редакц≥й, ус≥ без особливих емоц≥й вимовл¤ли приблизно один ≥ той же завчений текст про моњ ≥деолог≥чн≥ помилки. ѕроти проголосувало двоЇ: секретарка Ћюдмила  оробова ≥ мо¤ колега з редакц≥њ Ћюба ’ейна (в майбутньому ћаринович). ¬она демонстративно встала ≥ п≥днесла руку УпротиФ Ц це був справд≥ на той час героњчний вчинок, ≥ важко у¤вити, що з нею пот≥м виробл¤ли. ћен≥ врешт≥ дали спок≥й (очевидно, було дано вказ≥вку мене т≥льки пол¤кати), а њњ проблемам не було к≥нц¤, зрештою вона змушена була п≥ти з видавництва. ћене намагалис¤ ≥золювати, зал¤кати моњх колег, особливо УвикручувалиФ мою зав≥дувачку, та на ставленн¤ людей до мене, треба сказати, все це не дуже впливало. У¬ низахФ мен≥ сп≥вчували, намагалис¤ допомогти. “ак, незважаючи на заборону, прот¤гом рок≥в мен≥ постачали рукописи дл¤ перекладу (додаток до зароб≥тку): хтось ≥з моњх колег оформл¤в роботу на себе, а ¤ вже перекладала. “ак з-п≥д мого пера вийшли так≥ опуси, ¤к У«убопротезне матер≥алознавствоФ або У≤нфекц≥йн≥ хворобиФ.

ѕер≥одично мене викликали то ¤к св≥дка на судов≥ процеси (над ћ.ћатусевичем ≥ ћ.ћариновичем у ¬асильков≥, над ¬асилем —тусом у 80-му Ц докладно описано у спогадах про нього), то на допити й Успасенн≥Ф розмови в  √Ѕ, щоб не забувала, що ¤ Уп≥д ковпакомФ. «ачитували ¤к≥сь св≥дченн¤ проти мене (год≥ було роз≥брати, чи справжн≥, чи сфальшован≥) р≥зних людей, показували ¤к≥сь дурнуват≥ статт≥ екстрем≥стського характеру з д≥аспорних к≥л (такого також не бракувало). ¬се це страшенно гн≥тило. ќдного разу ¤ не витримала ≥ припинила цей навТ¤заний мен≥ УвиховнийФ д≥алог словами: Ућабуть, уже досить. ѕускайте мене додому Ц мен≥ треба помити рукиФ.

ƒо всього ще долучалас¤ наклепницька кампан≥¤ у прес≥. 29 кв≥тн¤ 1977 р. у УЋ≥тературн≥й ”крањн≥Ф було опубл≥ковано статтю ¬.√орнового (псевдон≥м) У«а ФтакФ грошей не даютьФ, де було в дус≥ часу облито брудом мене ≥ Ѕ.јнтоненка-ƒавидовича за наш≥ т.зв. УзвТ¤зки ≥з закордономФ. јнон≥мний автор паскв≥л¤ не посоромивс¤ вт¤гти у свою брудну писанину ≥ мою школ¤рку-доньку. ¬ мене збер≥гс¤ текст мого листа до УЋ≥тературноњ ”крањниФ з цього приводу:

ƒо редакц≥њ газети

УЋ≥тературна ”крањнаФ

—оромно, товариш≥! “ак≥ перш≥ слова, ¤к≥ спадають на думку п≥сл¤ ознайомленн¤ з опубл≥кованою в номер≥ за 29 кв≥тн¤ 1977 р. статтею У«а ФтакФ грошей не даютьФ. як могла УЋ≥тературна ”крањнаФ опуститис¤ до опубл≥куванн¤ такого паскв≥л¤?!

«аощаджуючи емоц≥њ, спинюс¤ т≥льки на тих абзацах, ¤к≥ стосуютьс¤ безпосередньо моЇњ особи. ѕро що, власне, йдетьс¤? „им живитьс¤ Ублагородне обуренн¤Ф автора? ƒе факти Ц хоч ¤к≥сь, хоч найменш≥? який звТ¤зок м≥ж ф≥рмою Уƒ≥ннерман ≥  ∞Ф ≥ мною та моЇю дочкою “ет¤ною?! ’то ≥ ¤к≥ Угрош≥Ф нам даЇ? ≤ за в≥що?

яким чином спромоглис¤ т≥ м≥ф≥чн≥ дописувач≥ до газети так ретельно вивчити досить скромний гардероб моЇњ доньки, ¤кий Ц запевн¤ю вас! Ц за процентним в≥дношенн¤м у ньому ≥мпортних речей н≥чим не в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д гардеробу абсолютноњ б≥льшост≥ њњ ровесниць. ≤ зв≥дки в≥домо тим всезнаючим Управдолюбц¤мФ, байдуже мен≥ до њњ шк≥льних оц≥нок чи н≥? «рештою, чому базарн≥ пл≥тки мають обходити УЋ≥тературну ”крањнуФ, серйозну газету, орган —п≥лки письменник≥в ”крањни. јдже письменники мають захищати людей в≥д наклеп≥в, а не спри¤ти поширенню њх. ≤ взагал≥ Ц ¤к могла п≥дн¤тис¤ рука вплести в таку брудну писанину ≥мТ¤ дитини?! ўо це Ц сигнал до цькуванн¤ чи урок педагог≥ки ≥ високоњ морал≥?!

ј щодо автора, то в≥н недаремно сховавс¤ за псевдон≥мом. «а УтакФ под≥бних статей не пишутьЕ

 

3.05.1977 р.

 

” видавництв≥ було сформовано ком≥с≥ю з к≥лькох чолов≥к, ¤к≥ ходили до школи Уперев≥р¤ти фактиФ. “реба в≥ддати належне директоров≥ школи (в≥н добре знав мене, адже ¤ роками працювала в батьк≥вському ком≥тет≥ школи), ¤кий захистив нас ≥з дочкою. я ходила до редактора УЋ≥тературноњ ”крањниФ ¬.¬иноградського з вимогою показати мен≥ листи Уобурених труд¤щихФ, ¤к≥ буц≥мто л¤гли в основу паскв≥лю. ¬≥н не наважувавс¤ гл¤нути мен≥ в оч≥, буркот≥в щось невиразне.

«агалом тема Уподачок з-за кордонуФ експлуатувалас¤ на повну котушку. Уѕакунки з-за кордонуФ Ц це страшенно впливало на у¤ву середньостатистичного гомо совЇтикуса! Ќасправд≥ ж ¤ в≥д провокативних посилок нев≥домо в≥д кого посл≥довно в≥дмовл¤лас¤. якщо й отримала ¤кусь, то в≥д своЇњ доброњ знайомоњ з “оронто “ет¤ни √орохович, з ¤кою познайомилас¤ у 60-т≥ в  иЇв≥ ≥ регул¤рно листувалас¤ й бачилас¤ п≥д час њњ прињзд≥в до  иЇва. ѕ≥сл¤ одного з таких прињзд≥в њњ затримали на кордон≥. Ќе знаю вже, ¤к там з нею поводилис¤, до ¤ких аргумент≥в вдавалис¤ ≥ ¤к виривали Уз≥знанн¤Ф чи й фабрикували њх, але на основ≥ цього було зл¤пано памфлет У«аокеанська пташка з оун≥вського п≥ддашш¤Ф, в ¤кому д≥ставалос¤ й мен≥, ≥ дружин≥ ≤вана —в≥тличного Ћеон≥д≥, й ≥ншим. як≥сь в≥дпов≥дн≥ матер≥али було переслано директоров≥ мого видавництва. —ьогодн≥ важко в це пов≥рити, але коронним доказом моЇњ Упродажност≥Ф був запис у нотатнику “ет¤ни √орохович Уƒл¤ ћихас≥ блузкуФ. ѕригадую, що тод≥ ¤ сказала на це: УЌу, то й що з того? јдже ¤кби ¤ њхала до нењ, то також везла б ¤кийсь подарунокФ ≥ додала, що не розмовл¤тиму б≥льше на ганч≥рТ¤н≥ теми.

††††††††† Ќа робот≥ мене контролювали на кожному кроц≥. якось ¤ поњхала у вих≥дн≥ до „ерн≥гова на могилу батьк≥в ≥ в понед≥лок зап≥знилас¤ на роботу хвилин на пТ¤тнадц¤ть Ц за це мене позбавили Утринадц¤тоњ зарплатиФ. я не могла вийти з видавництва бодай на хвилину в побутових потребах Ц в≥дразу догана. “акий соб≥ м≥н≥-таб≥р на робочому м≥сц≥...

††††††††† ” цьому ж контекст≥ тотального контролю за людською приватн≥стю хочу торкнутис¤ одн≥Їњ дуже дел≥катноњ особистоњ справи, ¤ка у Укорол≥вств≥ кривих дзеркалФ неспод≥вано набула сусп≥льного резонансу. я вже згадувала серед найближчих мен≥ людей Ѕориса ƒмитровича јнтоненка-ƒавидовича. ∆илос¤ йому завжди нелегко, а на початку 80-х ≥ зовс≥м нестерпно. ƒружина т¤жко хвор≥ла, а син став крим≥нальним злочинцем (зважаючи на те, ким був в очах  •Ѕ јнтоненко-ƒавидович, ¤ переконана, що до вс≥х справ навколо сина безпосередню причетн≥сть мала ц¤ установа).  оли померла дружина, Ѕорис ƒмитрович опинивс¤ в дуже скрутн≥й ситуац≥њ. ¬≥н потребував догл¤ду, допомоги, п≥дтримки, ≥ ¤ погодилас¤ на його проханн¤ ≥ перењхала до нього. ќп≥кувалас¤ ним ¤к могла. Ќаш д≥м був теплий ≥ затишний, завжди в≥дкритий дл¤ друз≥в Ц а друз≥ в нас були сп≥льн≥. « часом Ѕорис ƒмитрович дедал≥ б≥льше привТ¤зувавс¤ до мене. ¬≥н запропонував мен≥ одружитис¤, ≥ ¤ погодилас¤. —аме тод≥ розпочалас¤ наша Ушлюбна епопе¤Ф. ѕочали кружл¤ти найр≥зноман≥тн≥ш≥ пл≥тки. Ѕориса ƒмитровича нав≥ть викликали до  ом≥с≥њ ветеран≥в—п≥лки письменник≥в ≥ намагалис¤ урезонити: незручно в його л≥та одружуватис¤ з набагато молодшою в≥д нього ж≥нкою (хоча, зрештою, ¤ вже була в перед-пенс≥йному в≥ц≥ Ц ≥ загалом кого те все мало обходити?!).

††††††††† «а два дн¤ перед датою реЇстрац≥њ шлюбу до «ј√—у з табору, де в≥дбував покаранн¤ син јнтоненка-ƒавидовича, над≥йшла в≥д нього за¤ва, де в≥н просив не реЇструвати шлюбу батька з аферисткою. “акий же густо наклепницький лист над≥йшов ≥ до видавництва, де ¤ працювала.  оли ми у призначений день прийшли до «ј√—у, зав≥дувачка викликала мене до свого каб≥нету й пов≥домила про за¤ву сина јнтоненка-ƒавидовича, резюмуючи, що вони мають на нењ ¤кось в≥дреагувати ≥ тому реЇстрац≥¤ шлюбу в≥дкладаЇтьс¤. ѕрисутн¤ тут же мо¤ донька висловила досить р≥зко все те, що вона думала з цього приводу. я ≥ дружина —в≥тличного Ћеон≥да, ¤ка мала бути нам за св≥дка, ¤кось заспокоњли њњ ≥ вийшли з каб≥нету. “а наступного дн¤ до нас додому по мою доньку прийшов м≥л≥ц≥онер. ¬≥н сказав, що троЇ св≥дк≥в (в каб≥нет≥ кр≥м нас з≥ —в≥тличною н≥кого не було) посв≥дчили, що вона нецензурно ла¤лас¤ ≥ кидалас¤ на оф≥ц≥йну особу з кулаками. ¬≥дбувс¤ суд, на ¤кому њй дор≥кали за те, що вона мене захищала, ≥ присудили њњ до штрафу. я тод≥ г≥рко жартувала, що в наш≥й родин≥ Уне репресованоюФ залишилас¤ т≥льки мо¤ трир≥чна внучка.

††††††††† “рич≥ подавали ми за¤ви на одруженн¤ (в≥дмовитис¤ в≥д ц≥Їњ Ц ¤вно провальноњ! Ц ≥дењ Ѕорис ƒмитрович н≥защо не хот≥в), ≥ трич≥ цей акт в≥дкладали: за к≥лька дн≥в до дати реЇстрац≥њ надходив лист в≥д сина тощо.  √Ѕ в≥дстежувало вс≥ наш≥ кроки ≥ диктувало йому, куди ≥ що писати. ќт ≥ вир≥шуй, хто впав нижче морально: л¤льководи, ¤к≥ смикали за мотузки, чи повн≥стю залежний в≥д них хлопець-зек?! ѕ≥зн≥ше Ѕориса ƒмитровича в судовому пор¤дку намагалис¤ визнати нед≥Їздатним, довести, що в≥н неосудний. ƒо нас додому приходили л≥кар≥-псих≥атри (сл≥д сказати, що почували вони себе при цьому дуже не в своњй тар≥лц≥), мене викликали на виховн≥ розмови до районного судд≥, продовжували цькувати на робот≥, куди й дал≥ надходили Уароматн≥Ф листи в≥д ™вгена јнтоненка-ƒавидовича. —аме в той час у видавництв≥ в≥дбувалас¤ переатестац≥¤ редактор≥в, ≥ мене змушували п≥ти з роботи, на що ¤ за два роки до пенс≥њ аж н≥¤к не могла погодитис¤, та й причин подавати за¤ву про зв≥льненн¤ не мала н≥¤ких. Ќамагалас¤ з г≥дн≥стю переносити все це цькуванн¤, т≥льки один раз не могла стримати сл≥з: коли прочитала характеристику, ¤ку написала на мене дл¤ переатестац≥њ мо¤ зав≥дувачка Ќ≥ла як≥вна  учер¤венко, хоч њњ буквально додушували за те, що вона добре до мене ставилас¤. ÷е була не просто добра характеристика, це було щось у жанр≥ оди Ц покривити душею на вимогу начальства ц¤ людина не могла орган≥чно.

††††††††† Ќезважаючи на все, Ѕорис ƒмитрович продовжував слати листи, петиц≥њ ≥ протести в ус≥ можлив≥ ≥нстанц≥њ. «вертавс¤ до прокуратури, до суду, до ÷  парт≥њ Ц усе безрезультатно (в мене збереглас¤ папка з цими неоц≥ненними документами епохи). …ого таки визнали нед≥Їздатним ≥ передали п≥д оп≥ку доньки. Ќевдовз≥ п≥сл¤ ц≥Їњ ≥стор≥њ Ѕорис ƒмитрович т¤жко захвор≥в, потрапив до л≥карн≥, 1985 року в≥н помер.

††††††††† “ака система тиску застосовувалась скр≥зь, нав≥ть у най≥нтимн≥ших сферах житт¤. ÷¤ Ушлюбна епопе¤Ф була одн≥Їю з найдошкульн≥ших у моЇму житт≥, адже мене намагалис¤ виставити корисливою особою, створити враженн¤, мовби ¤ оп≥куюс¤ Ѕорисом ƒмитровичем з чистого розрахунку. Ќасправд≥ ж ¤ справд≥ дуже любила й поважала цю св≥тлу людину, цього лицар¤ абсурду.

 

ЕЌаближалис¤ нов≥ часи. ” пов≥тр≥ Ц передчутт¤ зм≥н. ѕов≥¤ло в≥трами Уперебудови ≥ гласност≥Ф. ўе тривала ≥нерц≥¤ тотал≥таризму. Ѕуквально на пороз≥ новоњ епохи загинув у карцер≥ ¬асиль —тус. ўе в засланн≥ ≥ таборах добували терм≥ну друз≥. ўе не вичерпала св≥й порох у порох≥вниц¤х цензура. Ќов≥ демократичн≥ пон¤тт¤ й ≥сторичн≥ символи потроху пробивали мури зан≥м≥нн¤, облуди, непорозум≥нн¤, страху ≥ проростали в наш≥й св≥домост≥ ≥ в нашому житт≥.

††††††††† ƒл¤ мене особисто першою ознакою цих зм≥н було те, що мене нарешт≥, 1987 року, випустили за кордон Ц до „ехословаччини. √остинна ѕрага, одухотворена дружбою ≥з «≥ною •еник-Ѕерезовською Ц чи не найближчою мен≥ у св≥т≥ людиною. Ќаша неспод≥вана, без попередженн¤, по¤ва у ƒом≥ чесько-совЇтськоњ дружби у ѕраз≥ на зустр≥ч≥ з ≤ваном ƒрачем ≥ Ћеон≥дом Ќовиченком Ц мушу сказати, що бажаного ефекту ми дос¤гли! “од≥ вс≥ в „ехословаччин≥ дослухалис¤ до тих зм≥н, що впевнено проклюнулис¤ в —оюз≥. Ќав≥ть газета УѕравдаФ читалас¤ ¤к крамольний самвидав, а ч≥льне пропагандистське гасло У« —овЇтським —оюзом на в≥чн≥ часиФ обовТ¤зково доповнювали ремаркою У≥ н≥ на мить довшеФ...

††††††††† —ентиментально-п≥знавальн≥ прогул¤нки ≥з «≥ною чар≥вною, зм≥стовною, старовинною ≥ водночас такою сучасною ѕрагою: Ќац≥ональний ћузей, √радчани, √рад ≥  арл≥в м≥ст (¤к сказав поет, УЌа  арловом мосту себ¤ запомниФ), ¬≥флеЇмська каплиц¤, куди Уп≥шов молитьс¤ добрий √усФ, м≥сц¤, повТ¤зан≥ з ћоцартом ≥  афкою, потужний пласт Їврейськоњ культури Ц давн≥ синагоги, цвинтар. ѕоњздки в ≥сторичн≥ м≥сц¤ Ц  оноп≥ште,  утна √ора, ѕш≥брам,  румлов, √либока, “аборов Ц казков≥ замки й храми, середньов≥чн≥ м≥стечка, де кожен будиночок на центральному майдан≥ Ц ¤к ≥нкрустована шкатулка. ўе виразн≥ украњнськ≥ культурн≥ сл≥ди Ц ѕодЇбради з будинком колишньоњ √осподарськоњ академ≥њ ≥ цвинтарем-колумбар≥Їм з похованн¤ми видатних украњнських д≥¤ч≥в Ц ™.„икаленко, ƒ.јнтонович, ќТ оннор-¬≥л≥нська та ≥н.; ќльшанський цвинтар у ѕраз≥ з могилами ќ.ќлес¤, —.–усовоњ, —.„еркасенка; зустр≥ч≥ з нащадками украњнських родин, ¤к≥ у 20-30-х роках г≥дно репрезентували украњнську культуру (сьогодн≥ мен≥ про це нагадуЇ багатющий арх≥в подружж¤ √еник≥в-Ѕерезовських, нещодавно переданий њхн≥м сином з ѕраги до ≤нституту л≥тератури).

††††††††† 1988р. Ц ѕольща, де все дихало У—ол≥дарн≥стюФ: паломництво на могилу ксьондза ќ.ѕопелушка; зустр≥ч≥ з≥ студентами-украњн≥стами у ¬аршавському ун≥верситет≥; революц≥йний √данськ Ц переповнений по в≥нц¤ модерний костел св. Ѕарбари ≥ майдан навколо нього, полумТ¤на пропов≥дь, спр¤мована проти тих, хто роз≥гнав страйк на √данському верф≥.  онцерт украњнськоњ духовноњ музики у переповненому костел≥ в центр≥ √данська,  рак≥в, море крокус≥в у «акопаному, гуральське вес≥лл¤ на кон¤х там же, мандр≥вки г≥рськими стежками з≥ ще одн≥Їю моЇю посестрою Ц польською украњн≥сткою “ет¤ною √олинською.

††††††††† 1990 р≥к Ц ѕариж. ¬иступ у —орбонн≥ на м≥жнародн≥й конференц≥њ, присв¤чен≥й 500-р≥ччю украњнського козацтва з допов≥ддю Уƒух ≥ образ козацтва в сучасн≥й украњнськ≥й поез≥њФ. ѕричастилас¤ вс≥х хрестомат≥йно в≥домих памТ¤тних м≥сць ѕарижа. ≤ тут Ц виразн≥ сл≥ди украњнськоњ культурноњ присутност≥. ѕередус≥м центр заруб≥жного украњнського енциклопедизму Ц —арсель поблизу ѕарижа, могила  уб≥йовича, розмови й зустр≥ч≥ з тими, хто прот¤гом рок≥в плекав У≈нциклопед≥ю украњнознавстваФ, редакц≥¤ У”крањнського словаФ, б≥бл≥отека ≥м. ѕетлюри. “иждень у передм≥ст≥ ѕарижа Ќантер≥ в гост¤х у давнього друга Ћеон≥да ѕлюща, ¤кий зазнавши жах≥в псих≥атричних репрес≥й, вирвавс¤ свого часу на «ах≥д ≥ зум≥в ¤коюсь м≥рою вписатис¤ в тамтешнЇ украњнське духовне житт¤. ¬еличний собор у Ўартр≥, диво авангардовоњ арх≥тектури передм≥ст¤ ѕарижа Ц ƒефанс, майстерн≥ украњнських художник≥в, ¤к≥ ос≥ли у ‘ранц≥њ...

††††††††† «апамТ¤талас¤ прогул¤нка з Ћеон≥дом по ћонмартру: саме тод≥ в ѕариж≥ був з оф≥ц≥йним в≥зитом Ўеварнадзе ¤к речник УперебудовиФ ≥ напередодн≥ телебаченн¤ транслювало зустр≥ч з ним, одним з основних персонаж≥в ¤коњ був ѕлющ. …ого виразне обличч¤ ≥ гостр≥ дотепн≥ запитанн¤ й репл≥ки, очевидно, запамТ¤талис¤ парижанам Ц його п≥знавали перехож≥, - Уќ, мсьЇ ѕлющ!Ф Ц ≥ ¤ пишалас¤ тим, що йду п≥д руку з такою знаменит≥стю!

1992 р. Ц  анада, ≈дмонтон. ѕерше (≥ Їдине) знайомство з американським континентом.  анадський ≥нститут украњнських студ≥й ≥ факультет сх≥дноЇвропейськоњ ф≥лолог≥њ јльбертського ун≥верситету. «устр≥ч≥, лекц≥њ, зокрема про —туса Ц саме в той час ми ≥з сином ¬.—туса задумали багатотомове виданн¤ його твор≥в ≥ почати його змогли, до реч≥, за ф≥нансового спри¤нн¤  ≤”—.

ƒружн≥ ≥ творч≥ контакти з тамтешн≥ми науковц¤ми Ц ќлександрою „ерненко-–удницькою, ‘ренком —исиним, јндр≥Їм √орн¤ткевичем, Ѕогданом  л≥дом, знайомство з ќлегом «уЇвським, дружба з ќлегом ≤льницьким ≥ Ќаталкою ѕилипТюк, творч≥ звТ¤зки з ¤кими тривають ≥ м≥цн≥ють досьогодн≥. ѕоњздки з лекц≥¤ми до “оронто (к≥лька дн≥в в дом≥ ¤скравоњ ≥ д≥¤льноњ людини, ¤ка, на жаль, так рано в≥д≥йшла у кращ≥ св≥ти, Ц ƒанила —трука),  алгар≥ (зв≥дти Ц подорож у —кел¤ст≥ гори), ¬≥нн≥пег (зустр≥ч з давньою при¤телькою –ањсою ћороз) Ц безпосередн≥ враженн¤ про житт¤ украњнськоњ д≥аспори. –омантична подорож до фантастичного ¬анкувера, з ¤ким мене Їднала творч≥сть канадськоњ поетеси ≥нд≥анського походженн¤ ѕол≥н ƒжонсон (“ехаг≥онвейк), чињ поез≥њ ≥ легенди ¤ перекладала ≥ще в 60-х. ¬и¤вилос¤, що њњ практично забули на батьк≥вщин≥ Ц ≥ саме ¤ нагадала ванкуверц¤м про њхню славну земл¤чку (допов≥дь в ун≥верситет≥, виступ по рад≥о Ц найприЇмн≥шим дл¤ мене було те, що мою далеко не блискучу англ≥йську ¤кось розум≥ли), в≥дкривала њм легендарний зм≥ст багатьох памТ¤тних м≥сць ≥ ландшафт≥в ¬анкувера, походженн¤ загальнов≥домих географ≥чних назв. јдже вони бачили т≥льки вершину, озеро, р≥чку Ц дл¤ мене все було оповите легендою.

Ќаступного, 1993 року Ц ≥нсп≥рована —олом≥Їю ѕавличко неспод≥вана поњздка до ¬еликобритан≥њ на наукову конференц≥ю У∆≥нки –ос≥њ ≥ республ≥к колишнього рад¤нського —оюзуФ з допов≥ддю У”крањнськ≥ ж≥нки-дисидентки 60-хФ. —таровинне ун≥верситетське м≥стечко Ѕат на п≥вдн≥ јнгл≥њ. ƒосить строката, але ц≥кава тематика допов≥дей ≥ дискус≥й. Ќаша маленька делегац≥¤ (—олом≥¤ ѕавличко, Ќаталка Ўумило ≥ ¤) вигл¤дала на загальному тл≥ незле, передус≥м завд¤ки —олом≥њ ѕавличко з њњ блискучим знанн¤м англ≥йськоњ мови, ерудиц≥Їю, анал≥тичним розумом ≥ сучасним погл¤дом на реч≥. Ѕр≥столь Ц Ѕ≥рм≥нгем Ц ќксфорд Ц те, що промайнуло перед моњми очима.

ƒокладн≥ше про це Ц у статт≥, опубл≥кован≥й п≥сл¤ поверненн¤ з ц≥Їњ конференц≥њ в УЋ≥тературн≥й ”крањн≥Ф:

Ќаш≥ у ¬еликобритан≥њЕ

« 29 березн¤ по 6 кв≥тн¤ цього року троЇ наукових сп≥вроб≥тник≥в ≤нституту л≥тератури ≥м. “араса Ўевченка ”крањнськоњ јкадем≥њ Ќаук Ц —олом≥¤ ѕавличко, Ќаталка Ўумило та автор цих р¤дк≥в Ц перебували у ¬еликобритан≥њ на запрошенн¤ ун≥верситету в Ѕат≥ ¤к учасниц≥ м≥жнародноњ науковоњ конференц≥њ У∆≥нки в –ос≥њ та ≥нших крањнах колишнього —–—–Ф.

Ѕат Ц невеличке старовинне м≥сто на п≥вдн≥ јнгл≥њ поблизу Ѕр≥стол¤, що розбудувалос¤ в середн≥ в≥ки на м≥сц≥ колишньоњ колон≥њ –имськоњ ≥мпер≥њ. ¬≥д античних час≥в тут збереглис¤ купальн≥-терми ≥ рештки храму богин≥ —ул≥с-ћ≥нерви поблизу св¤щенного гар¤чого джерела (тепер тут ун≥кальний ≥сторико-археолог≥чний музей). ¬се м≥сто Ц з арх≥тектурною перлиною старим собором, мальовничим нагромадженн¤м затишних, з примхливими готичними або спок≥йними в≥ктор≥анськими обрисами будинк≥в, оповите смарагдовою зеленню неповторних англ≥йських газон≥в, на ¤ких раз у раз спалахують жовт≥ ватри весн¤них нарцис≥в, з вигадливоњ форми майданами й кв≥туючими вуличками, що пнутьс¤ вгору по численних пагорбах, забезпечуючи практично з кожного пункту незабутн≥ краЇвиди, Ц то мовби маленька середньов≥чна поема в камен≥, с≥рому, з теплим проблиском, м≥сцевому батському камен≥.

 онференц≥ю було орган≥зовано в≥дд≥лом слав≥стики невеличкого м≥сцевого ун≥верситету, очолюваною проф. –озал≥ндою ћарш. Ќайширше було представлено, ¤сна р≥ч, ¬еликобритан≥ю Ц ун≥верситетами Ѕата, Ѕ≥рм≥нгема, Ўефф≥лда, ≈д≥нбурга, √лазго, Ѕр≥стол¤, ѕ≥ттсбурга, Ќот≥нгема, ≈д≥нбурга (Ўотланд≥¤), ≤рланд≥ю Ц науковц¤ми з Ѕелфаста й ƒубл≥на. ѕрињхали також слав≥сти з Ќ≥меччини, —Ўј, ‘≥нл¤нд≥њ,  анади, јлбан≥њ, Ѕельг≥њ, јвстр≥њ. ƒосить великою була делегац≥¤ з ћоскви й ѕетербурга Ц л≥тературознавц≥, д≥¤чки фем≥н≥стичного руху, ж≥нки-видавц≥ й ж≥нки-б≥знесмени.

У≤нш≥ крањни колишнього —–—–Ф були представлен≥ (завд¤ки ≥н≥ц≥атив≥ ”крањнського фем≥н≥стичного клубу при ≤нститут≥ л≥тератури) т≥льки ”крањною. ўе дв≥ допов≥д≥, присв¤чен≥ ж≥ночим проблемам у «акавказз≥ ≥  иргизстан≥, було виголошено досл≥дниц¤ми з јнгл≥њ ≥ —Ўј. Ќа численних секц≥¤х прослухано й обговорено допов≥д≥ про ж≥ноче питанн¤ в р≥зних крањнах, ≥стор≥ю фем≥н≥зму, про ж≥нок-письменниць р≥зних крањн ≥ р≥зних епох аж до сьогодн≥шнього дн¤, долю ж≥нки в тотал≥тарному й посткомун≥стичному сусп≥льств≥ тощо.

”крањнська проблематика висв≥тлювалас¤ у двох секц≥йних зас≥данн¤х: У≤стор≥¤ украњнського фем≥н≥змуФ (допов≥д≥ Ќ.Ўумило Уƒо джерел украњнського фем≥н≥змуФ та ћ. оцюбинськоњ У”крањнськ≥ ж≥нки-дисидентки 60-х рок≥вФ) та У∆≥нки в ”крањн≥Ф (У‘ем≥н≥зм у посткомун≥стичному украњнському сусп≥льств≥Ф —.ѕавличко та У‘ем≥н≥зм ≥ культ –одини в ”крањн≥Ф ћ.–убчак з≥ —Ўј).

ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ конференц≥њ у Ѕат≥ частина учасник≥в, в т≥м числ≥ й украњнськ≥ гост≥, в≥дбули до Ѕ≥рм≥нгема дл¤ участ≥ у п≥дсумков≥й р≥чн≥й конференц≥њ Ѕританськоњ јсоц≥ац≥њ словТ¤нських та сх≥дноЇвропейських досл≥джень (BASEES). ” н≥й брали участь представники практично вс≥х британських ун≥верситет≥в, науковц≥ з ќксфорда,  ембр≥джа, ƒубл≥на, з ‘≥нл¤нд≥њ, јлбан≥њ, –умун≥њ, —Ўј, Ўвец≥њ, Ќ≥меччини, ‘ранц≥њ, –ос≥њ та ”крањни. —еред тематично й жанрово р≥зноман≥тних секц≥йних зас≥дань два було присв¤чено ”крањн≥. Ќа секц≥њ украњнськоњ ≥стор≥њ в≥домими англ≥йськими ≥сториками професорами ун≥верситету в Ќьюкасл≥ ƒ.—аундерсом ≥ ƒ.ћуном було виголошено допов≥д≥: У”крањнська пол≥тика п≥зньоњ ≥мперськоњ –ос≥њФ та У≤нвентарна реформа ≥ сел¤нськ≥ заворушенн¤ на ѕравобережн≥й ”крањн≥ у 1848 р.Ф. Ќа секц≥њ У”крањнська культураФ навколо зм≥стовноњ допов≥д≥ —.ѕавличко У”крањнська культура п≥сл¤ незалежност≥: криза чи прогресФ, доповненоњ њњ кињвськими колегами, розгорнулас¤ досить жвава й зац≥кавлена дискус≥¤.

«агалом сл≥д сказати, що допов≥д≥ украњнських науковц≥в, њхн≥ виступи в дискус≥¤х ≥ п≥д час круглих стол≥в викликали неаби¤кий ≥нтерес ≥ здобули високоњ оц≥нки. «римо було продемонстровано, що кр≥м традиц≥йних дл¤ британц≥в рос≥йських зац≥кавлень на руњнах колишньоњ ≥мпер≥њ Ї чимало ≥ншого, вартого уваги. ѕереконана, що так≥ УдесантиФ, знаменуючи входженн¤ ”крањни у св≥товий науковий контекст Ц причому не через украњнську д≥аспору, а безпосередньо й конкретно Ц мають велике значенн¤ дл¤ повноправного утвердженн¤ ”крањни у св≥т≥.

“рохи побачила св≥ту, зачерпнула ¤скравих вражень ≥ ще раз утвердилас¤ у своЇму тихому, але ст≥йкому переконанн≥, колись сформульованому у в≥дпов≥д≥ на запитанн¤, чи не хот≥ла б ¤ перебратис¤ на «ах≥д. я в≥дпов≥ла тод≥ (прис¤гаюс¤, без т≥н≥ пози): Ут≥льки в тому раз≥, ¤кби вдома на мене† чекала смертна кара...Ф

 

ѕерш≥ проблиски гласност≥ почали набувати реальних обрис≥в, цензурн≥ заборони крок за кроком втрачали силу, ≥ ¤, розпрощавшись з У¬ищою школоюФ ≥ вийшовши на пенс≥ю, кинулас¤ до роботи, ¤к вогонь на суху солому. ѕерше, за що ¤ вхопилас¤, - п≥дготовка до друку поез≥њ ¬асил¤ —туса. ¬же нагромадилас¤ маса самвидавських текст≥в, 1987 р. у Ќью-…орку побачило св≥т п≥дготоване Ќад≥Їю —в≥тличною з передмовою ёр≥¤ Ўевельова виданн¤ Уѕал≥мпсест≥вФ. я тод≥ просто жила поез≥Їю —туса, ¤ку т≥льки тепер по-справжньому в≥дкрила дл¤ себе, Ц досить перегл¤нути моњ листи до «≥ни √еник-Ѕерезовськоњ цього пер≥оду, буквально напоЇн≥ —тусовим поетичним словом, щоб переконатис¤ в цьому. ѕочала готувати У¬ибранеФ —туса ще коли заборону з його ≥мен≥ не було зн¤то. “а под≥њ розвивалис¤ блискавично, ≥ вже 1989 р. зТ¤вилас¤ друком щедро ≥люстрована зб≥рочка Уƒорога болюФ, дорога ¤к перше в≥льне виданн¤ поета на Ѕатьк≥вщин≥.

¬ит¤гла з шухл¤ди свою Узар≥зануФ свого часу вченою радою ≤нституту л≥тератури роботу про поетику Ўевченка, ≥ 1990 року вона побачила св≥т п≥д назвою У≈тюди про поетику ЎевченкаФ. јктивно включилас¤ в роботу оновленого п≥д назвою У—лово ≥ часФ колишнього журналу У–ад¤нське л≥тературознавствоФ, пропонуючи й коментуючи у рубриц≥ У¬≥дродженн¤ майбутньогоФ публ≥кац≥њ нев≥домого й забороненого колись, ¤к≥ ринули на св≥т Ѕожий, долучилас¤ до переосмисленн¤ навТ¤злих у зубах соцреал≥стичних канон≥в.

—к≥льки творчоњ радост≥, високих хвилин наближенн¤ до прекрасного, морально ≥ мистецьки вивершеного, подарували мен≥ роки роботи над багатотомовим виданн¤м твор≥в —туса! ўаст¤м дл¤ себе вважаю наверненн¤ в останн≥ роки до своЇњ УсродноњФ теми Ц еп≥стол¤рно-мемуарноњ, участь у видавнич≥й робот≥ Ц оприлюдненн¤ нап≥взабутих, а то й зовс≥м нев≥домих скарб≥в украњнського слова й думки Ц знак≥в духовноњ зр≥лост≥ ≥ мистецькоњ самобутност≥. ¬иступи на вечорах ≥ по рад≥о з осмисленн¤м г≥дного м≥сц¤ в наш≥й культур≥ своњх колег ≥ друз≥в ш≥стдес¤тник≥в, мо¤ лепта у правдиву Ц всупереч ¤к тенденц≥¤м славословТ¤, так ≥ намаганню заперечити значенн¤ цього феномену Ц осв≥тлену зсередини картину духовного житт¤ ≥ культурного самовизначенн¤ ”крањни 2-њ половини ’’ ст.

≈йфор≥¤ нового украњнського «олотого √омону к≥нц¤ 80-х. Ќад≥њ, спод≥ванн¤, рад≥сть в≥д можливост≥ вилити те, що носиш у соб≥, можливост≥ (хоч ≥ дещо зап≥зн≥лоњ) самореал≥зуватис¤ Ц ≥ водночас нов≥ г≥рк≥ розчаруванн¤ в≥д нашоњ незр≥лост≥, нездалост≥ нових ел≥т ≥ пост≥йне прикре в≥дчутт¤ нереал≥зованост≥ Ув≥чно ембр≥онноњ ”крањниФ (висл≥в —туса).

—в≥домо обмежуюс¤ тим часом таким мемуарним УпунктиромФ останнього дес¤тир≥чч¤. ѕро все це треба написати спец≥ально Ц осмисливши здобутки ≥ втрати, причини ≥ насл≥дки њх. Ќе певна, що до снаги мен≥ таке завданн¤ Ц з моњм ф≥лолог≥чним мисленн¤м, в≥чним острахом перед крайн≥ми оц≥нками, безапел¤ц≥йними формулами ≥ тенденц≥¤ми простоњ зам≥ни знак≥в УплюсФ на Ум≥нусФ, з нещадним баченн¤м ус≥х УзаФ ≥ УпротиФ ≥ повагою до ≤ншого. ƒедал≥ б≥льше, на жаль, переконуюс¤ в ≥стинност≥ того погл¤ду, що в ≥сторичному розвитку ”крањни переважаЇ синдром ‘ен≥кса: прориви, вибухи, нове в≥дродженн¤ Ц так, а от прагматична т¤гл≥сть, спок≥йна поступова розбудова нац≥онального житт¤ Ц з цим ¤кось не складаЇтьс¤.

ЌемаЇ р¤ду нам. –аптових спроб

«азубрен≥ шпил≥ Ц ото Їдине...

писав —тус. “а в ц≥й формул≥, в цьому синдром≥ ‘ен≥кса Ї й незаперечна оптим≥стична компонента Ц в≥чний оп≥р н≥вел¤ц≥њ, незнищенна енерг≥¤ в≥дродженн¤. ≤ вчора, ≥ нин≥, ≥ повс¤кчас...

††††††††† « тим живу ≥ працюю. ≤ н≥коли Ц ¤к би г≥рко не було в≥д того, що д≥Їтьс¤, не скажу Ув ц≥й крањн≥Ф, бо це мо¤ крањна. ≤ завжди сол≥даризуватимусь з У≥ррац≥ональнимФ оптим≥змом поета, певного, що

††††††††† †††††††††††††††††† ††††††††† ¬оздвигне ¬крањна свойого ћойсе¤,

††††††††† †††††††††††††††††† ††††††††† Ќе може ж так буть.

 

 

—≥чень-травень 2003

 

ƒрукувалос¤ у виданн≥:  ур'Їр  ривбасу. - 2003. - ∆овтень. - є 167.