6 грудня в центрі Мінська на мосту через вулицю Неміга з’явилася
восьмиметрова розтяжка, на якій було написано: «Сьогодні – Україна, завтра
– ми». Хлопців, які це зробили, – активістів руху «Зубр» – затримала
міліція. А раніше з’явилася інформація про затримання українськими
силовиками на українсько-білоруському кордоні чотирьох активістів
білоруських правозахисних організацій, які поверталися в Мінськ після
участі в акціях на майдані Незалежності. Дмитра Бондаренка, Володимира
Кобця, Дмитра Бородка та Олександра Отрощенка відпустили тільки
після рішення суду, куди їх доправили після затримання.
Сьогодні в Білорусі реально побоюються впливу «помаранчевої революції»
на свідомість простих громадян. Тому блокують будь-яку правдиву інформацію
з Києва. Тим більше що всі білоруські ЗМІ вже давно підконтрольні
президентові. Про це ми повели розмову з активістом «Молодого фронту»
Ігорем Щекалевичем. За активну підтримку кандидата від опозиції на
недавніх парламентських виборах його було відраховано з третього курсу
історичного факультету Гродненського державного університету, сфабриковано
кримінальну справу, і деякий час він змушений був переховуватися в Києві,
паралельно допомагаючи студентам із громадянського руху «Пора».
– Ігоре, наскільки опозиція в Білорусі має можливість
висловити свою точку зору на телебаченні, у пресі?
– Державне
телебачення Білорусі повністю монополізовано. Тут панує культ Лукашенка, а
якщо кандидатам від опозиції й дають виступити, то всі гострі моменти,
критику Лукашенка просто вирізають, а ввечері в іншій програмі поливають
брудом цього кандидата. Влада використовує будь-які методи, щоб
нейтралізувати опозицію. От лідера виборчої коаліції «Молода Білорусь»
Павла Сельвінца на парламентських виборах зняли з реєстрації за критику
Лукашенка на державному радіо. Йому так і сказали: знімають «за те, що він
у своєму виступі декого зневажив».
– А хто поливає? Сам
президент?
– Ні, для цього є ціла когорта так званих
політологів, які влаштовують «обговорення ситуації в Білорусі», вдовбуючи
людям у голову лише одну, вигідну владі точку зору, а всіх інших
виставляючи брехунами й провокаторами. Власне, як і у вас.
–
Кажуть, напередодні виборів у Білорусі закрили п’ять незалежних
газет.
– На жаль, це у нас звична справа. Напередодні минулих
президентських виборів було перекрито доступ до всіх незалежних
інтернет-сайтів, зараз закривають газети. У 2001 році в Гродні закрили
опозиційну газету «Пагоня», а головного редактора Миколу Маркевича і
журналіста Павла Мажейку засудили до двох років позбавлення волі за
матеріал, у якому Лукашенка звинувачували в причетності до «ескадронів
смерті» – злочинного угруповання, яке займалося викраденням опонентів
режиму. До речі, тоді цей випуск «Пагоні» читачі так і не побачили – його
конфіскували ще в друкарні.
– Після виборів ці газети
відновлюють вихід?
– Ні. Бували, щоправда, випадки, коли
колектив реєстрував газету з іншою назвою. Так, замість «Пагоні» було
зареєстровано газету «День», але влада заборонила розповсюджувати її через
мережу державних кіосків преси і ця газета змушена була сама припинити
своє існування. Та це поодинокий випадок – як правило, зареєструвати
незалежну газету, тим більше, в областях, дуже важко.
Існує інша
практика. Дуже часто випускають газети накладом 299 примірників, які не
потребують реєстрації. Ці газети потім просто роздають людям.
–
А чи не бувало так, що в газеті зазначали наклад 299, а випускали,
приміром, 1299?
– Бувало. Але все одно, неможливо
конкурувати з тією ж лукашенківською «Радянською Білоруссю», яка має
велику підтримку від держави, внаслідок чого коштує копійки й роздається
чи не в кожну хату. Офіційний її наклад перед виборами сягнув 700
тисяч, тоді як неофіційний – більш як трьох мільйонів.
–
Референдум від 17 жовтня узаконив право Лукашенка балотуватися в
президенти до безконечності, засвідчивши, що нині позиції його режиму
сильні. На що ви розраховуєте?
– Не настільки сильні,
як видається на перший погляд. Результати референдуму сфальсифіковано
– ми проводили міні-соцопитування: пройшлися по всіх 90 квартирах в
одному будинку в Гродні, і в жодній не почули про підтримку ідеї
Лукашенка. На бік опозиції перейшло два колишні міністри оборони, нам
симпатизують генерали армії, працівники КДБ. Тож є сподівання, що через
два роки його таки не виберуть на третій термін. Досвід України нам
допоможе.
