(Мінськ)

Білоруський поет Уладзімер Некляєв, імпровізуючи на задану тему і створюючи свій «Верш на Свабоду» («Вірш на Свободу»), вивів таку поетичну формулу: по-справжньому людина буває вільна двічі, здійснюючи дві великі подорожі, мандруючи туди й назад, з того світу на цей і з цього на той.

Усім на волю Бог дае іспыт,
і не займець збаўлення ад іспыту,
адзін раз воля,
калі мы — зь нябыту,
другі раз воля,
калі мы ў нябыт.

Тим не менше, між цими архисакральними подіями в житті людини трапляються й менші, «звичайніші» дива, дивовижність яких нібито натякає на дещо більше, ніж вони самі.

Так, минулого року один журналіст проводив опитування, довідуючись у респондентів, чи траплялися з ними на Різдво дива. Потрапити до опитаних пощастило й мені. І мені згадалася одна подія, яку, якщо захочеться, можна віднести до чудес.

Я тоді був ще дитиною дошкільного віку і, як переважна більшість моїх однолітків, не знав, що таке Різдво, тому святкував лише Новий рік. Одного разу батько привів мене на святкування Нового року в Дім літератора. Діти письменників зустрічалися з добрим Дідусем Морозом, розповідали йому віршики і співали пісеньок, за що й отримували із щедрих рук новорічні подарунки. Напередодні святкової події батько запропонував мені вивчити напам’ять новорічного віршика. Коли не помиляюся, це був перший текст білоруською мовою, що потрапив у поле моєї уваги. Я старанно вивчив твір, хоча мова мене трошки здивувала. У мене були серйозні підозри, що живі люди так не говорять. І справді, виявилося, що я був єдиною дитиною на святі, що читала вірш цією дивацькою мовою. Але знайшлася-таки істота, що підтримала мій благородний порив. Сивобородий Дід Мороз говорив білоруською.

Моя теорія підтверджувалася. Звичайні люди так не розмовляють, але ж Дід Мороз був створінням казковим, неземним. Я був зворушений і переконаний: білоруська мова — мова Дідів Морозів.

Минули роки. Білорусь здобула незалежність. Здобула як різдвяний подарунок: навдивовижу несподівано і, як буває з подарунками, не зовсім заслужено. Білоруська мова — принаймні формально — на декілька років стала єдиною державною мовою. А білоруські діти довідалися, що, крім Нового року, є ще й Різдво, а крім Діда Мороза є ще й Святий Миколай.

І раптом виявилося, що в Мінську, як і взагалі в Білорусі, не так вже й мало молоді мого покоління, що володіє білоруською нічим не гірше, а може, й краще за того «літературного» Діда Мороза. Молоді, що сама створює вірші й пісні, перекладає зарубіжну літературу й видає грубі елітарні часописи.

Час від часу хтось із них збирається на якомусь шкільному стадіоні пограти у футбол. І тоді пацани з навколишніх будинків, що приєднуються до них, чують дивні слова, яких не почуєш від футбольних коментаторів на білоруському телебаченні: «брамнік», «нападнік», «кутні» (чи навіть «рагавы»). Хтозна, може, й у цих хлопчаків складається враження, що білоруська мова — це мова, якою говорять футболісти, коли виростають. (Чи не тому, зазначимо в дужках, президент віддає перевагу не футболу, а хокею, будуючи скрізь льодові палаци?)

Приходячи вболівати на стадіон «Динамо», ця молодь приносить із собою заборонені біло-червоно-білі прапори, за що її тут же арештовують футбольні вболівальники у цивільному. Ці вболівальники добре знають в обличчя багатьох із арештованих, бо бачили їх не тільки на стадіонах.

Офіційна пропаганда часом називає цих хлопців із прапорами «відморозками». Чи не тому, що в дитинстві кожного з них відбулася зустріч із своїм білоруським Дідом Морозом, сталося своє Різдвяне диво? Може, саме тому, будучи арештованим і потрапляючи пізніше на суд, вони не хочуть відповідати на питання російською мовою і вперто вимагають білоруського перекладача?

Чим вони керуються? Напевно ж, не тією патріотичною риторикою, до якої схильні їхні перестарілі колеги. Може, вони так само прийшли до формули, що по-справжньому вільною людина буває двічі: з’являючись у цьому світі й ідучи з нього? Може, в білоруському Дідові Морозі вони побачили найсправжнісінького Святого Миколая?

А значить, окрім дитячої кімнати міліції, є ще й вона, небесна канцелярія, де пам’ятають про малолітніх бешкетників, які плутають Різдво з Новим роком, але так само прагнуть своїх подарунків. А значить, є надія, що колись — востаннє даючи відповідь за свою погану поведінку, — вони можуть відповідати, як думають, — не вимагаючи білоруського перекладача.

Переклад з білоруської Дзвенислави Матіяш

 

Головна сторінка | Андрей Хаданович | Форум