Світлана Матвієнко - Svitlana Matviyenko
Народилася 11 березня 1976 року в місті Кам'янці-Подільському. Там і почала здобувати свою вищу освіту - за плечима три курси (1993-1996) Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (тепер - університету), далі - вступила до Могилянки (1996-2001). Літом 1998 року трохи повчилась у Гарварді. Дещо пришвидшеними темпами „укінчений" магістеріум дозволив раніше вступити до аспірантури Києво-Могилянської академії. Була редактором відділу літератури в журналі „Art Line", головним редактором газет „Література плюс" та „Коментар". Читала маґістерський курс „Насильство та визнання в культурі" у Львівському університеті ім. Франка. Як стипендіат Fulbright Graduate Student Program, працювала у США (University of Missouri, Columbia; Ph.D. Program). Нині - у Канаді. Автор численних літературознавчих, критичних та культурологічних статей.
А про поезії у біографічних довідках - жодного слова. Чому? На це питання, можливо, авторка хотіла відповісти у першому з вміщених нижче текстів. Отже, не лише в Андрея Хадановича є вірші "з-під ковдри"...
Світлана Матвієнко
***
діли себе і смійся уночі
ховай під ковдру голову бідову
але про це мовчи про це мовчи
нехай для тебе стежечку садову
чиясь прокреслить тонкая рука
та біля скроні пальчиком
покрутить
стара троянда в'яла та пахка
спокійний подих саду
скаламутить
діли себе на рими та рядки
на речі на цілунки на образи
на вулиці на друзів на шматки
дощі та ранки на усе відразу
діли і тихо смійся уночі
і носа пхай у горло п'яним
квітам
пилок метеликів визбируй
шепочи
молитви
треноси
вірші та заповіти
|
|
28.V.97. Кам'янець |
ЕТЮД 1
де зіпсовані замки і леви і скло
де каміння вбирає сполохані
ранки
де посіли птахи на старенькі
фіранки
де ніколи раніше мене не було
там як завжди з кватирок
кав'ярень
щілин
виливається казка під ноги
між кроки
і спливають в ніщо ці прозорі
потоки
залишивши в руці
кілька теплих перлин
|
|
9.IX.97. Київ |
ЕТЮД 2
цей вересень віщує переліт
птахів моїх у вигаданий вирій
а ми у неопаленій квартирі
складем неопалимий заповіт
на промені висить
сріблястий пил
і ми з тобою, шукачі оази,
між сторінками сушимо образи
і не впускаємо у вікна
плескіт крил
|
|
21.IX.97. Львів |
ЕТЮД 3
осінь - час коли обираю сум
коли скрізь розлита
журба лелеча
та умить золотаву її красу
проміняла б я на ганебну втечу
бо лишитись з нею - забути все
і блукати вічно в хащах часу
як причинна стояти бо осінь це
моя давня мрія -
померти вчасно
|
|
25.IX.97. Київ |
АКВАРЕЛЬ
Дерева зійшлись
до свого амфітеатру
на схилі.
Схід сонця розтікся -
триваючий перший акорд.
Ми - бідні актори.
І наші безглузді зусилля -
не перекричати
пташиний розбещений хор.
|
|
9.XI.97. Київ |
***
Трояндові пелюстки
не воскреснуть
Погублені коштовні намистини
Визбирую в густій траві а потім
Я все жбурну у кришталеву воду
I десь на дні
коштовні намистини
Поволі обростатимуть коралом
Проте легкі трояндові пелюстки
Умить підхопить дика течія
|
|
2.V.97. Львів |
ДВА ВІРШІ З ПРИСВЯТОЮ
БРУНОВІ ШУЛЬЦУ
|
|
творення є привілеєм усіх духів. |
вже сонце ховає бурштинове
око у млі
і бризки останнi навколо
лишаючи плями
холонуть і тануть поволі
приходять до тями
та довшають тіні змією повзуть
по землі
ще твориться світ: він щомиті
міняє декор
і плескотом крил раптом з гілки
зривається ранок
i знову холонуть порожні
обійми коханок
i з тиші вигулькує скрізь:
mutabor, mutabor...
|
|
18.V.97. Київ |
Л. Л.
ти певно втомилась
бо руки як мертві риби
лежать на колінах
ти довго мовчиш i очі
розгублені i порожні
i трохи жорстокі
могли б ми
про осінь з тобою мовчати,
хочеш?
Ти ледве всмiхнешся
i знову зникаєш, знаю,
лякає тебе що в розмовах
ми всі нещирі
ти ранком в тролейбусі чула
що вже останнi
сьогодні птахи відлетять у вирій
|
|
29.IX.97. Київ |
