РАДІО СВОБОДА

 

 

“Сюжети”

 

[ Надія Степула ]

Київ, 23 січня 2004 року.

 

Надія Степула

Білоруський поет Андрей Хаданович – єдиний, чия книга вийшла спершу в Києві, в українському перекладі, а тоді вже в Мінську – в оригіналі. Чи Хаданович таки “їздить до Києва за словами”, як подейкують? Чим близька його лірика українським поетам – Дзвениславі Матіяш, Іванові Лучуку та іншим, котрі Хадановича перекладають? Про це – в інтерв’ю з поетом у сюжеті від Віталія Пономарьова.

Віталій Пономарьов

Пане Андрею, Ви реґулярно буваєте у Києві, і навіть один Ваш білоруський колеґа сказав, що Хаданович їздить до Києва за словами. Це справді так?

Андрей Хаданович

І так, і ні. Колеґа озвучив досить злу пародію на вірші Хадановича. Так трапилося, що на книжку “Листи з-під ковдри”, яка вийшла в Україні, швидко відгукнувся часопис “ARCHE”, який присвятив мені персональний номер. Ну, і стало модно – упродовж кількох тижнів усі писали пародії на Хадановича. Виявилося, що це весело, це надихає, – то не будемо так вельми серйозно це усе трактувати...

Але натхнення, звичайно, приносить Київ. Щоб не ходити далеко за прикладом: у 2000-му році я був на міжнародній школі спільній польсько-українській, – здається, єдиним білоруським учасником, – де написалося таке собі віршоване “Листування між Іваном Грозним та Надією Костянтинівною Крупською”. Обидва думали про Білорусь, обидва вирішували найактуальніші питання... Але тим не менш, написалося саме у Києві, з української віддаленості від Білорусі. Отак насправді, мабуть, листування між Хадановичем у Києві і Хадановичем у Менську. Це та віддаленість, яка надихає.

У Києві я колись дістав дуже позитивні враження під час зустрічі зі студентами Києво-Могилянської академії. Жодного разу у Білорусі в мене не було такого – ну, майже 100-відсоткового, – порозуміння із слухачами, з читачами. Кожний жарт, кожна алюзія кудись потрапляла у ціль, причому у запланованих автором місці і часі. Ніколи так не тішився...

Віталій Пономарьов

Епістолярний жанр, здається, для Вас дуже привабливий. Книга називається “Листи з-під ковдри”, оце листування Крупської з Іваном Грозним, і навіть полковник Маркеса, якому ніхто не пише, у Вас отримує листа. Чому це так?

Андрей Хаданович

Спеціального задуму писати листування не було. Мабуть, це такий архетиповий стан поета. Емілі Дікінсон, пам’ятаю, писала “Лист до світу”. А ще хтось із французів порівняв своє послання із рукописом, закоркованим у пляшку, – здається, Альфред де Віньї.

“Листи з-під ковдри” – жодних тут поштових відсилок нема, це суто білоруська алюзія. Наша література сучасна ХІХ–ХХ століть починалася з листа Кастуся Калиновського, з передсмертного твору, який називався “Листи з-під шибениці”, – твору вельми трагічного. І чомусь карнавальні, іронічні, сміхові традиції були швидко занедбані, і вся наступна література існувала під таким героїчно-барикадним знаком. Для мене “Листи з-під ковдри” – це така аж зірвана на крик Декларація прав приватної людини у поезії. Людини, яка представляє “Я”, а не “Ми”, не промовляє ні від чийогось імені, не претендує на жодну істину, бо сама цією істиною не володіє.

Віталій Пономарьов

У Ваших багатьох віршах відчувається таке метафоричне листування або діалог з класиками. Це Вам допомагає підтримувати рівень напруги авторських віршів?

Андрей Хаданович

Для мене відсилка, посилання на класика, очевидно, таку подвійну роль виконує. З одного боку, це засіб викликати посмішку, іронію, щось таке ігрове. З іншого боку – це природний знак пошани, як не дивно, і схиляння перед авторитетом. Так що я одночасно вішаю їх на дошку пошани і смикаю за бороду – десь на межі з блюзнірством.

Віталій Пономарьов

Чи міг би я Вас попросити прочитати для прикладу один Ваш вірш?

Андрей Хаданович

Ну, хіба що сонет, де майже немає моїх слів, і кожний образ до чогось відсилає – можливо, одразу до кількох контекстів. Уже сама назва: “Маленький злидар”, – це компіляція кількох літературних назв:

Твоєї, знаю я, нема вини
в тім, що когось приручиш алколголем.
Вночі учора снився мені Ґолем,
питущий привид празької весни.

Метеликам пояснюємо сни,
і раз на місяць місяцю дозолим
скиглінням – голим королем де Ґолем
в кінополотнах із недавнини.

Знаходять люди радість у розмові,
утеплюють пристанища зимові...
Утопленик отямиться в казна-

якім повітрі, де води немає,
пелюстки-зябра марно надимає,
троянда, в світі згублена й сумна...

Надія Степула

“Троянда в світі згублена й сумна” – образ, який тисячоліттями надихав поетів різних народів на дивовижні сюжети. Триває це, як ми почули, й досі. - Андрей Хаданович відшукує свої слова і троянди – свої сюжети - у рідній Білорусі та в інших краях, зокрема, й Україні.

А радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав, шановні слухачі, дякую за увагу. З вами була автор і ведуча Надія Степула. На все добре! Нехай троянди в сюжетах ваших днів не в’януть!
Говорить радіо “Свобода”!

Новини сайту | Білорусь - Україна | Андрей Хаданович | Форум