Андрей Хаданович – білоруський поет, перекладач (з французької, української, польської), літературознавець. Перша книжка його оригінальних поезій «Листи з-під ковдри» побачила світ не в оригіналі, а в українському перекладі і була видана в Києві. Інша його книжка вибраних (чи то зібраних) поезій – під назвою «From Belarus with Love» (білоруською мовою) – вийшла також в Україні. Про літературу, політику, цензуру, кохання, натхнення та багато іншого ми спілкувались із цим надзвичайно цікавим, простим та дуже відкритим білоруським поетом.

Вкотре Ви приїхали в Україну?

Приблизно у двадцятий раз. Кожного разу ловлю свій кайф, наприклад від Харкова, де я був на фестивалі поезії, від Ірпінської молодої тусовки, куди я також втрапляв, від добре організованих київських прес-конференцій, від чудового вечора у івано-франківській кав’ярні разом із Юрієм Андруховичем, де до нас підсів місцевий бізнесмен. Якщо б я був у Мінську, то перелякався. Однак він почав приязно з нами розмовляти, йому сподобались мої вірші, які я йому читав білоруською. Також бував на Львівському Форумі видавців, куди мене цього року вперше запросили офіційно.

З ким із українських письменників, окрім Сергія Жадана та Юрія Андруховича Ви знайомі?

Список може бути дуже довгим, боюсь скривдити когось, забувши згадати. Ми провели доволі теплий вечір з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем. Добре знайомий з творчістю авторок, яких я перекладав, зокрема із львів’янками Мар’яною Кіяновською та Мар’яною Савкою. Симпатична також мені Галина Петросаняк, Андрій Бондар, якого я також перекладав. Я надзвичайно вдячний Максимові Стрісі, який натхненно і добре переклав мої вірші для книжки «Листи з-під ковдри». Вельми люблю поезію Олега Лишеги та Василя Герасим’юка, яких також спробую перекласти білоруською. Також з радістю дивлюсь на прозаїків. Дякую, що в природі є Іздрик, Тарас Прохасько. Добре, що з’являється молода, хоч і подеколи скандальна література Ірени Карпи та Дмитра Лазуткіна...

В Україні питання «Чи може письменник прожити на гонорари від своїх книг?» дуже болюче. Як з цим у Білорусі?

В Білорусії це питання неактуальне, оскільки одразу є відповідь: «Не може».Ти не матимеш гонорарів, якщо в певному сенсі не продаватимешся і не втрачатимеш себе. Для мене неприйнятно продаватись державі і режиму. Хоча є така спокуслива можливість стати на шлях такого собі національного мораліста. Літератор у Білорусі - це більше, ніж літератор. Це людина, яка бореться за білоруську мову, білоруські традиції. Однак я вважаю, що за мову необхідно боротись не закликами, а просто писати цікаві твори. Популяризацією письменник займатись не повинен. Отож я також відкидаю для себе шлях національного шоуменства. Я більше скерований суто на літературу. Загалом з цього можна жити, отримуючи певні закордонні гранти на підтримку демократії та літератури у Білорусі. Білоруська опозиція усмоктала в себе стільки грантів, що в іншій країні можна було б десяток диктатур звалити.

Відомо, як в Білорусі переслідували опозицію під час виборів. Чи існує зараз якась цензура, тиск з боку влади на письменника?

Держава не мусить призначати цензорів. У нас це називається «літературною правкою». Може просто щось не сподобатись редактору книжки, і потім цей уривок з неї зникає. Приміром, мій колишній знайомий, запідозривши, що уже довго не буде видаватись у державному видавництві, все ж вирішив видати книжку. Два малюнки з неї видались редактору підозрілими. Один персонаж підозріло вусатий і довелось йому ці вуси так по-ліхвацьки закрутити, щоб вони викликали інші асоціації. А в іншого персонажа не так висіли геніталії. Потім геніталії обрізали, однак не всі, а лише половину. Отак з обрізаними геніталіями книжка і пішла до друку.

В Україні Вас зустрічають дуже тепло. Як в інших країнах ставляться до Вашої творчості?

Найбільш цінною для мене є увага білоруських читачів. Хоча мені хотілось би якимись партизанськими шляхами популяризувати білоруську літературу в Європі, тому я радий теплим контактами, приміром із литовськими поетами, радий співпраці із польськими поетами та перекладачами. У Польщі видали цілу білоруську серію, яка є у всіх польських книгарнях, серед них і моя книжка «Свята Нового Року». Також на фестивалі часто запрошують німці, зокрема на Фестиваль поезії у Берліні. Найближчим часом збираюсь поїхати у Братиславу, а також у Амстердам на Круглий стіл європейської поезії. Я радий, що люди хочуть щось дізнатися про Білорусь, адже незаслужено те, що вона асоціюється із самі знаєте, яким політиком. Політичними новинами із Білорусі матері лякають дітей. Адже в Білорусі є цікавий літературний досвід.

Дискурс про те, чи повинен поет рахуватися із політикою, триває доволі довго. Приміром, кажуть, що на Заході поет може відмежуватися від політики, оскільки там із нею (політикою) і без літераторів усе нормально. Що Ви думаєте з цього приводу?

Мені здається, що все доволі просто. У всьому світі літератори підміняють причину і наслідок. Приміром, політика перестає цікавитися поетами, і вони також роблять вигляд, що вони індиферентні до неї і лише займаються високим мистецтвом. Просто у Білорусі політика займається поетами. Бродський у своїй Нобелівські промові добре це сформулював: «Літераторам нема чого робити у політиці, доки політика не лізе на його приватну територію, бо так вони квити». Коли у людей крадуть можливість донести творчість до глядача чи читача, коли мені не дають можливості прийти в університетську аудиторію, бо це забороняється зверху. В таких випадках я кажу тим людям «злодії» і шукаю інших шляхів. Ах, ви не дозволите мені зустрітись із трьома сотнями слухачів в аудиторії, тоді я піду кричати у «матюгальник» (мався на увазі мікрофон, однак таке колоритне словечко гріх правити) до тридцяти тисяч під час вуличних акцій. Адже це також перевірка того, що ти робиш, чи чіпляє поезія за нерви, за яйця, даруйте.

Які емоції допомагають Вам писати таку поезію, поезію, яка чіпляє? Що Вам необхідно для творчості?

Я не впевнений, що писати добру поезію в мене завжди виходить. Зараз я вам буду вішати лапшу про національну ідею, про громадянську позицію, однак я б цим не займався, коли б не отримував свого кайфу. Мені приємно виступати, бо мені необхідний енергетичний обмін із публікою. Приємно спілкуватися із людьми, розумнішими за мене, із симпатичними панянками, які підходитимуть по автограф, куплять книжну, однак навряд чи зможуть її прочитати.

У Вас багато віршів про кохання, віршів з еротичним нахилом. Скільки кохання було у Вашому житті. Як Ви думаєте, воно одне чи все ж захоплень є багато?

Кохання одне. Однак тут як із релігією: Бог один, однак у різних ситуаціях він набирає різних облич, різних імен. Про мене все життя булочимало безпідставних чуток. Коли я був студентом, говорили: «Хаданович перетрахав половину філфаку», що було глибокою неправдою і переоцінкою моїх людських і чоловічих можливостей. Я надаю перевагу моногамії. Я щасливий чоловік своєї дружини і батько маленької дочки. Хотілось би еротичні натхнення переживати або платонічно, або віртуально-наративно, як літератор.

Які у вас плани на майбутнє?

Скажу страшну банальність «Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Часто, коли я щось планую, та не отримую цього не по своїй волі. Однак життя тоді дає більш симпатичні варіанти. Тому й не ставлю собі довготермінових стратегічних завдань. Основне, хочеться не розівчитися радіти життю, отримувати добрі емоції та ділитись ними. Хочеться, щоб написання нового тексту було пригодою, щоб ти розумів, що не є професіоналом чи ремісником, який набив руку. А кожного разу розуміти, що нічого не вмієш, і творити тексти, котрі перевершують тебе самого.

У Вас були періоди, коли писати не було бажання. Що Ви робите в таких випадках?

Я не вірю у романтичну теорію натхнення, коли кажуть, що від Бога до людини, ніби на пейджер, приходять повідомлення, ти можеш бути рідкісним чмом, бути алкоголіком, а тут «Ба-бах!». Натхнення може приходити під час їжі, під час праці. Ще можу почати перекладати дуже складний текст. Звичайно це потребує більше сил та енергії, однак натхнення приходить саме під час праці. Інколи, правда їдеш у трамваї, приходить цікава думка і одразу ж хочеться записати її огризком олівця на зворотному боці квитка. Дякувати Богу, що я – людина лінива, а лінь допомагає не надто графоманити. Коли нема чого сказати, а ти з 9 ранку до 14 сидиш за письмовим столом. За те, коли вже не лінуєшся відірвати дупу, пишеш щось справді цікаве.

В багатьох творчих людей улюбленими речами є добра кава, добрий коньяк, і добрі сигари. Що з цього для Вас актуально?

Не п’ю каву ввечері, хоч ранком дуже її люблю. Курити кинув десять років тому, про що не шкодую. Що ж до коняку, є добрий білоруський жарт, про те, що деякі люди п’ють коньяк, а деякі п’ють як кінь. Маю, на жаль, багато прикладів, коли мої колеги потрапляли в алкогольну залежність. Людина без таких нахилів є вільнішою.

 

Іра Коваленко

Джерело: http://kava.lviv.ua/person/index.php?id=1126

 

Новини сайту | Андрей Хаданович | Форум